Постанова № 28202506, 30.03.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 березня 2012 р. (16:16) Справа №2а-14503/11/0170/24

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кащеєвої Г.Ю., за участю секретаря Веретенникової Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Кримавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001284002 від 10.11.2011 року,

за участю:

представник позивача - Польшина В.І. довіреність № 13/124 від 10.01.2012 р.,

представник відповідача - не з'явився,

Суть спору. До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим надійшов адміністративний позов Дочірнього підприємства «Кримавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001284002 від 10.11.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним застосуванням до оподатковуваних податком на додану вартість операцій, здійснених позивачем з третіми особами, положень ст. 215 ЦК України, визнання таких угод нікчемними та збільшення податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість в сумі 23192,00 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, наведених у запереченнях. Так, зокрема, щодо сум донарахованих зобов'язань по правочинам позивача з ТОВ „ВКФ „Плутон" відповідач вважає, що податкові зобов'язання були сформовані за наслідками нікчемних угод, що, зокрема, обґрунтовується актом про неможливість проведення зустрічної перевірки товариства. Відповідач вважає, що оскільки останнє не знаходиться за юридичною адресою та не задекларувало суми амортизаційних відрахувань й витрати на поліпшення основних фондів, то у нього відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької (економічної) діяльності. А, відтак, угоди з таким підприємством мають ознаки нікчемності. На підтвердження своєї правової позиції, відповідач посилається на те, що контрагентами ТОВ „ВКФ „Плутон", яке є контрагентом позивача, є особи, які не знаходяться за своєю юридичної адресою, тобто товариство здійснює транзити фінансових потоків з метою надання податкової вигоди третім особам тощо.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання явку представника не забезпечив, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Суд, приймаючи до уваги ненадання відповідачем доказів неможливості участі його у судовому засіданні з поважних причин вважає за можливе, керуючись положеннями ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

З 18.10.2011 р. по 24.10.2011 р. Спеціалізованою Державною податковою інспекцією по роботі з великим платниками податків в м. Сімферополі АР Крим проведена перевірка позивача, за результатами якої був складений акт від 25.10.2011 р. № 903/40-02/31829422 „Про результати невиїзної документальної перевірки Дочірнього підприємства „Кримавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України", (код ЄДРПОУ 31829422) з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ „Виробничо-комерційна фірма „Плутон Трейд", (код ЄДРПОУ 37458027) за період з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 р." (а.с. 8-16).

Відповідно до зазначеного акту під час перевірки був врахований наступний документ: акт від 13.09.2011 р. № 482/2305/37458027 „Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Плутон Трейд" (код ЄДРПОУ 37458027), щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за червень 2011 р.". Згідно зазначеного акту місцезнаходження підприємства та його посадових осіб не встановлено.

Разом з тим, у якості обґрунтування безтоварності операцій позивача з його контрагентом ТОВ „ВКФ „Плутон Трейд" зазначено, що ознаки безтоварності, на думку органів державної податкової служби, носять й операції ТОВ „ВКФ „Плутон Трейд" з третьою особою - ТОВ „Об'єднання вантажних перевізників Харківщини" (а.с. 12, оборотна сторінка).

Крім того, відповідно до висновків, викладених в акті (а.с. 15) та згідно з актом від 13.09.2011 р. № 482/2305/37458027 „Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Плутон Трейд" (код ЄДРПОУ 37458027) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за червень 2011р." відповідач дійшов висновку щодо відсутності факту реальних господарських операцій у ТОВ „ВКФ „Плутон Трейд" за червень 2011 р. через наступне.

Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською операцією слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають майнову цінність. Господарська діяльність має здійснюватися для досягнення економічних, соціальних інтересів, з метою одержання прибутку підприємством.

Разом з тим, відповідач дійшов висновку, що відповідно до акту від 13.09.2011 р. № 482/2305/37458027 „Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Плутон Трейд" (код ЄДРПОУ 37458027) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за червень 2011 р." ТОВ „ВКФ „Плутон Трейд" згідно з базою даних ДПС, системи автоматизованого співставлення у розрізі контрагентів на рівні ДПА України проводить транзитні фінансові потоки з метою штучного формування податкового кредиту.

Крім того, як зазначив відповідач в акті перевірки, було проведено почеркознавче дослідження підписів в податковій звітності з ПДВ ТОВ "ВКФ „Плутон Трейд" за червень 2011 р. Отримано висновок спеціаліста № 279 від 30.08.2011 року щодо невідповідності підписів в податковій звітності за червень 2011 року. Копію висновку направлено до управління аудиту юридичних осіб для врахування під час проведення перевірки. Матеріал за ознаками злочину, передбаченого ст. 358 КК України направлено до Прокуратури Дзержинського району м. Харкова для вивчення. Відповідно до пояснення орендодавця ОСОБА_2, 07.12.2010 р. був складений договір про надання юридичної адреси (адреси місцезнаходження) ТОВ „ВКФ „Плутон Трейд", який не має відношення до договорів оренди та є договором послуг, з якого вбачається, що підприємство фактично за адресою не знаходиться. Матеріальні цінності та документи ТОВ „ВКФ „Плутон Трейд" там не зберігалися.

Підставою для неприйняття до уваги податкової звітності позивача в якості підтвердження факту здійснення торгівельної операції, відповідач зазначив, що відображенню в ній підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулася, а не та, яка відображена лише в первинних документах.

Суд зазначає, що невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочину, тому доводи відповідача щодо порушення позивачем правил оподаткування не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Саме ж по собі припущення контролюючого органу щодо можливої несплати постачальниками підприємства по ланцюгу необхідних сум ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з отримання послуг від контрагента позивача, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

На думку суду, чинне податкове законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відсутність доказів сплати постачальниками позивача ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для зменшення податкового кредиту при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника ПДВ.

Згідно з висновками акту перевірки в порушення п. 198.1 , п. 198.6 ст. 198 ПК України позивачем було занижено податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за червень 2011 р. в сумі 23192,00 грн., у зв'язку з чим відповідач донарахував позивачу суму податкового зобов'язання за червень 2011 р. зі сплати податку на додану вартість в сумі 23192,00 грн. та 1 грн. штрафної санкції відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0001284002 від 10.11.2011 р. (а.с. 6).

Стосовно правовідносин позивача із ТОВ „ВКФ „Плутон Трейд" суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Між ТОВ „ВКФ „Плутон Трейд" (Продавець) та філією „Білогірського рай автодрому ДП „Кримавтодор" (Покупець) укладений договір купівлі-продажу від 06.06.2011 року № 06-06-11, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець прийняти та оплатити товар (а.с. 32-33).

Згідно з накладною № 70607 від 07.06.2011 р. паливо обсягом 16.3 т. вартістю 89650,00 грн., в т.ч. й ПДВ в сумі 14941,67 грн. було поставлено покупцю (а.с. 38). Товар доставлений відповідно до товарно-транспортної накладної від 05.06.2011 р. автомобілем Рено через підприємство „Лобанів", пункт навантаження Харків, пункт відвантаження - Білогірськ. Згідно з податковою накладною від 07.06.2011 р. № 70607 паливо кількістю 16,3 т. вартістю 89650,00 грн., в т.ч. й ПДВ в сумі 14941,67 грн. на підставі договору купівлі-продажу було направлено позивачеві.

Згідно з податковою накладною № 150607 від 15.06.2011 р. покупцю було поставлено паливо вартістю 49500,00 грн., в т.ч. й ПДВ в сумі 8250,00 грн., кошти перераховані відповідно до виписки за 16.06.2011 р. Товар (9 т. палива) був доставлений відповідно до товарно-транспортної накладної від 18.06.2011 р. автомобілем Рено через підприємство „Лобанів", пункт навантаження Харків, пункт відвантаження - Білогірськ. Згідно з податковою накладною від 15.06.2011 р. № 150607 паливо кількістю 9 т. вартістю 49500,00 грн., в т.ч. й ПДВ в сумі 8250,00 грн. на підставі договору купівлі-продажу було направлено позивачеві.

Зазначені податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 р., а тому згідно з пунктами 1, 2 ст. 198 ПК України у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події", оскільки відповідно до п. 6.2 Наказу ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Стосовно підстав, якими відповідач обґрунтовує висновки щодо нікчемності правочину, суд вважає за необхідне зазначити, що акти перевірок контрагентів позивача не можуть взагалі бути покладені в основу висновків про завищення позивачем податкового кредиту, адже, відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., факти виявлених порушень мають встановлюватися на підставі бухгалтерського та податкового обліку, до якого не відносяться акти перевірки контрагентів позивача, комп'ютерні інформаційні системи ДПА України, тощо.

А, відтак, судом встановлено, що відповідачем було порушено п.4, 5, 6 "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10 р. N984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.11 р. за N 34/18772 відповідно до змісту яких, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. У разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

В порушення цих пунктів відповідачем на підставі припущень та суб'єктивних висновків щодо умов здійснення господарської діяльності контрагентом позивача зроблені висновки про нікчемність (недійсність) правочинів позивача з контрагентом.

Оцінюючи доводи відповідача щодо нікчемності правочинів суд зазначає наступне.

Частинами 1,5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

При цьому, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення частин 1,5 ст. 203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, суд зазначає, що в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Ця норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Суду не надано доказів звернення до суду з метою визнання вказаних правочинів недійсними.

Разом з тим, необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Враховуючи відсутність доказів умислу позивача та контрагента за правочином, який відповідач вважає нікчемним, суд дійшов висновку щодо безпідставності зроблених відповідачем висновків.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації данного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України. Відповідно до п. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Доказів щодо вжиття перелічених заходів органами державної податкової служби суду не надано. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків кримінальних справ не розпочато, вироків суду не прийнято за результатами розгляду таких справ в судовому порядку, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані, свідоцтво платника податку на додану вартість, на час здійснення торгової операції з поставки товарів, у обох сторін є дійсним, інших доказів суду під час розгляду справи не надано.

Разом з тим, відповідно до положень Податкового кодексу України перевірка має проводитися на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, правомірність та повнота відображення в податковій звітності за оподатковуваними операціями яких й має бути перевірена в ході документальної перевірки органами державної податкової служби.

А, відтак, суд дійшов висновку, що перевірка фактично була проведена на підставі відомостей бази даних ДПС, системи автоматизованого співставлення платників податків ДПА України, актів перевірки інших платників податків, які відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" не є первинними бухгалтерськими документами. Разом з тим, відповідачем при проведенні перевірки не надано взагалі жодної оцінки документам, на підставі яких відбулася господарська операція, договір, накладні, товарно-транспортні накладні, виписки з банку по руху коштів, податкові накладні, тощо.

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 КАС України).

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів, без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

В Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2003 р. від 30.01.03 р. зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За такими обставинами, в контексті положень ст. ст. 71, 72 КАС України, відповідач не довів правомірність прийнятих оспорюваних по справі податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги повністю, суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір.

У судовому засіданні 30.03.2012 оголошена вступна та резолютивна частини постанови. 30.03.2012 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним ы скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим № 0001284002 від 10.11.2011 р.

3. Стягнути на користь Дочірнього підприємства „Кримавтодор" відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні шляхи України" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кащеєва Г.Ю.