Постанова № 28202498, 27.09.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2012 р. (09:40 год.) Справа №2а-8969/12/0170/8

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі Богацькій А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Нікітін Віталій Андрійович, довіреність № 578/12 від 10.05.12р., посвідчення водія АКВ 009395;

від відповідача: Жукова Ольга Миколаївна, довіреність № 55/10-0 від 31.07.12р., паспорт серії ЕТ 017135;

від третіх осіб: не з'явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Кримавтотранс»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

третя особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Суть спору: Позивач - Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим ДПС, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 13.08.2012р. № 0007851502 про донарахування ПАТ «АК «Кримавтотранс» податку на додану вартість у розмірі 290794грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 145397грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту позапланової документальної невиїзної перевірки № 4195/15-2/03120667 від 30.07.2012р. про порушення позивачем ч. 1, 5 ст.203, п. 1,2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині вчинення нікчемних правочинів з СПД ФО ОСОБА_3 та СПД ФО ОСОБА_4, а також п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст.188, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2756-VI (зі змінами та доповненнями), що виразилося у завищенні податкового кредиту з ПДВ у серпні 2011р. по взаємовідносинах з ОСОБА_4 на суму 154423,00грн. та ОСОБА_3 на суму 39371,00грн., всього на суму 290794,00грн., та стало підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення, суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на податковому законодавстві України.

Позивач пояснив, що СПД ФО ОСОБА_3 та СПД ФО ОСОБА_4 займаються перевезенням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тобто є автомобільними перевізниками.

В свою чергу, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» здійснює діяльність, яка полягає у наданні автостанційних послуг пасажирам та пасажирським перевізникам.

Позивач зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт» власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності у нього договору з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію, у зв'язку з чим, на виконання вказаної норми, ним 01.04.2011р. з вищевказаними контрагентами були укладені договори № 232-03Д-11 та № 365-03Д-11 про організацію перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом та надання автостанційних послуг. На підставі даних договорів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здійснюють перевезення пасажирів, відправлення та прибуття автобусів цих перевізників здійснюється з автостанцій товариства, а позивач продає квитки на проїзд в їх автобусах та надає інші послуги, обумовлені договором.

На виконання договорів, між сторонами підписуються акти приймання-передачі наданих послуг та перевізники виписують товариству податкові накладні, а отже угоди позивача з СПД ФО ОСОБА_3 та СПД ФО ОСОБА_4 виконувались реально, підтверджені даними податкового обліку, первинними бухгалтерськими документами, які складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій, придбані послуги використовувались в господарській діяльності позивача, тож відповідач дійшов помилкового висновку про те, що операції, які стали об'єктом вивчення, є безтоварними.

Позивач зазначив, що копії актів звірок, актів приймання-передачі, податкових накладних, а також інша інформація стосовно цих перевізників була надіслана ДПІ листами №812/5 від 26.06.2012р. та № 887/5 від 13.07.2012р., однак незважаючи на це, відповідачем була призначена і проведена документальна позапланова невиїзна перевірка, при якій, не досліджуючи первинних документів, відповідач визнав угоди нікчемними, що виходить за межі його компетенції.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 17.08.2012 року було відкрите провадження в адміністративній справі № 2а-8969/12/0170/8, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.08.2012 року до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, було залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 90).

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, наведених у запереченнях на позовну заяву (а.с. 97-98).

Зокрема, пояснив, що перевірка проведена на підставі даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України, між сумами податкових зобов'язань та/або податкового кредиту з ПДВ, завірених копій документів, наданих Головою правління ПАТ «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» Грицака В.М. листом від 13.07.2012р. № 887/5, а також з урахуванням акту камеральної перевірки № 397/41-2/03120667 від 19.10.2011р. декларації з ПДВ ПАТ «АК «Кримавтотранс» за серпень 2011р., який оскаржується в суді.

Перевіркою встановлено, що податковий кредит за серпень 2011 року ПАТ «АК «Кримавтотранс» сформовано за рахунок СПД-ФО ОСОБА_4 у сумі 154423,12грн. ПДВ та за рахунок СПД-ФО ОСОБА_3 у сумі 136370,51грн. ПДВ, в той час як діяльність СПД-ФО ОСОБА_3 за висновками акту № 20139/17-1/НОМЕР_2 від 20.12.2011р. позапланової невиїзної документальної перевірки за серпень 2011р., а також діяльність СПД-ФО ОСОБА_4 за висновками акту № 20140/17-1/НОМЕР_3 від 20.12.2011р. позапланової невиїзної документальної перевірки за серпень 2011р. визнані нікчемними, а правочини, укладені ними з контрагентами, такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, а відтак в даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування ПДВ, що може свідчити про відсутність фактів реального здійснення господарської діяльності та проведення безтоварних операцій, а тому податковий кредит ПАТ «АК «Кримавтотранс» за серпень 2011р. у розмірі 290794,00грн. за рахунок контрагента СПД-ФО ОСОБА_4 у сумі 154423,00грн. та СПД-ФО ОСОБА_3 у сумі 136371,00грн. сформований неправомірно, що свідчить про його завищення у серпні 2011р. на загальну суму 290794,00грн.

Розгляд справи відкладався та в судовому засіданні оголошувалась перерва в порядку, передбаченому ст. 150 КАС України.

Після перерви розгляд справи було продовжено.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим ДПС є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача -Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС у зв'язку з дотриманням порядку, строків та підстав проведення перевірки, а також прийняттям таких повідомлень -рішень.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що позивач - Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» має статус юридичної особи з 30.10.1996р., що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, довідкою ГУ статистики в АР Крим АА № 527205 з ЄДРПОУ від 21.05.2012р. та Статутом ПАТ «АК «Кримавтотранс» у новій редакції, державну реєстрацію якого проведено 03.03.2012р., номер запису 18821050017004282 (а.с. 117-132).

У п. 1.2 Статуту зазначено, що ПАТ «АК «Кримавтотранс» є новим найменуванням ВАТ «АК «Кримавтотранс».

Суд зазначає, що ПАТ «АК «Кримавтотранс» взято на облік платника податків у ДПІ у м. Сімферополі 28.12.1994р. за № 122829 (а.с. 84) та відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 200039675 від 16.07.1997р., ПАТ «АК «Кримавтотранс» зареєстровано як платник податку на додану вартість у ДПІ у м. Сімферополі АР Крим (а.с. 83)

Таким чином, судом встановлено, що ПАТ «АК «Кримавтотранс» є суб'єктом господарювання, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що 17.07-23.07.2012р. ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС на підставі ст. 20, п.п. 78.1.1, п. 78.1 ст. 78, ст. 79 гл. 8 розділу ІІ Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI, відповідно до наказу № 1259/15-2 від 03.07.2012р. «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання достовірності формування податкового кредиту за серпень 2011р., а саме за рахунок СПД-ФО ОСОБА_4 та СПД-ФО ОСОБА_3, за результатами якої складено Акт перевірки за № 4195/15-2/03120667 від 30.07.2012 року (а.с. 20-24).

Перевіркою встановлено порушення позивачем ч. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настанні

правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених СПД-ФО ОСОБА_4 та СПД-ФО ОСОБА_3 із ПАТ «АК «Кримавтотранс», в результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. У зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

У зв'язку з цим, перевіркою встановлено, що у порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст.188, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, позивачем завищено податковий кредит у серпні 2011р. у сумі 290 794,00грн.

Не погодившись з висновками даного акту перевірки, позивач надіслав до ДПІ у м.Сімферополі АР Крим ДПС заперечення за вих. № 963/12 від 03.08.2012р., які були визнані відповідачем необгрунтованими (а.с. 26-27).

У зв'язку з цим, висновки акту перевірки про завищення позивачем у серпні 2011р. податкового кредиту на 290 794,00грн. були покладені в основу податкового повідомлення-рішення №0007851502 від 13.08.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 436191,00грн., в тому числі 290 794,00грн. основного платежу та 145397грн. штрафних санкцій (а.с. 8).

Перевіряючи дотримання ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС порядку, підстав та строків проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 75 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.75.1.2 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до п. 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Отже, невиїзна документальна перевірка має бути призначена тільки за обставин, визначених ст.ст. 77 та 78 ПК України.

Згідно пункту 78.1.1 статті 78 Податкового кодексу України, на який міститься посилання у наказі «Про проведення позапланової невиїзної перевірки» № 1259 від 03.07.2012р., документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, обов'язковою передумовою законності призначення перевірки за вказаною підставою є направлення письмового запиту органом державної податкової служби до платника податків стосовно надання пояснень та їх документальних підтверджень та ненадання платником податків протягом 10 днів з дня отримання запиту пояснень та їх документальних підтверджень.

Як свідчать матеріали справи, до проведення перевірки на адресу позивача ДПІ у м.Сімферополі АР Крим ДПС був направлений запит № 9946/10/15-2 від 12.06.2012р., де зазначено про необхідність у 10-денний термін надати по взаємостосунках з контрагентами ФОП ОСОБА_4 у сумі 154423,12грн. та ФОП ОСОБА_3 у сумі 136370,51грн. наступні засвідчені копії документів: фінансово-господарські документи, що підтверджують факт сплати - платіжні документи: виписки банківських установ, прибутково-касові ордери, чеки РРО та ін.; товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт, акти прийому-передачі виконаних робіт; господарські договори, складені платником ПДВ - контрагентом, по якому виявлені розбіжності; реєстри одержаних і виданих податкових накладних за серпень 2011р.; копії податкових накладних; прибуткові (видаткові) накладні та інші документи (а.с. 101).

Листом за вих. № 887/5 від 13.07.2012р. позивачем були надані засвідчені копії наступних документів: акти звірок з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за серпень 2011р., податкова накладна ПАТ «АК «Кримавтотранс» № 902 від 31.08.2011р., акт здачі-прийому наданих послуг № 902 від 31.08.2011р., податкова накладна СПД-ФО ОСОБА_4 № 1 від 15.08.2011р., податкова накладна СПД-ФО ОСОБА_4 № 2 від 31.08.2011р., податкова накладна ПАТ «АК «Кримавтотранс» № 949 від 31.08.2011р., акт здачі-прийому наданих послуг № 949 від 31.08.2011р., податкова накладна СПД-ФО ОСОБА_3 № 1 від 15.08.2011р., податкова накладна СПД-ФО ОСОБА_3 № 4 від 31.08.2011р.

Як зазначено в акті перевірки, не надані фінансово-господарські документи, які підтверджують факт сплати - платіжні документи; виписки банківських установ, прибутково-видаткові касові ордери, чеки РРО, акти виконаних робіт, господарські договори (а.с. 21 зворот).

Доказів зворотного позивачем суду не надано.

Таким чином, оскільки витребувані відповідачем у запиті документи були надані не в повному обсязі, суд вважає правомірним призначення та проведення відповідачем спірної перевірки.

Разом з тим, перевіряючи правомірність винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, судом встановлено наступне.

В акті перевірки зазначено, що при перевірці використані наступні документи: Податковий кодекс України, Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України між сумами податкових зобов'язань та/або податкового кредиту з ПДВ; акт камеральної перевірки № 397/41-2/03120667 від 19.10.2011р. декларації з ПДВ ПАТ «АК «Кримавтотранс» за серпень 2011р.; акт №20139/17-1/НОМЕР_2 від 20.12.2011р. позапланової невиїзної документальної перевірки СПД-ФО ОСОБА_3 за серпень 2011р.; акт № 20140/17-1/НОМЕР_3 від 20.12.2011р. позапланової невиїзної документальної перевірки СПД-ФО ОСОБА_4 за серпень 2011р.; запит ДПІ у м. Сімферополі № 9946/15-2 від 12.06.2012р. про надання пояснень та документального підтвердження правомірності формування ПДВ за серпень 2011р. по взаємовідносинах з СПД-ФО ОСОБА_3 та СПД-ФО ОСОБА_4; відповідь позивача за вих. №887/5 від 13.07.2012р. з наданими документами; податкова звітність з ПДВ з додатками.

Відповідно до п. 3.2.2 акту, перевіркою встановлено, що податковий кредит за серпень 2011р. ПАТ «АК «Кримавтотранс» сформовано за рахунок ФОП ОСОБА_4 у сумі 154423,12грн. ПДВ та за рахунок ФОП ОСОБА_3 у сумі 136 370,51грн. ПДВ, в той час як діяльність ФОП ОСОБА_3 за висновками акту №20139/17-1/НОМЕР_2 від 20.12.2011р. позапланової невиїзної документальної перевірки за серпень 2011р., а також діяльність ФОП ОСОБА_4 за висновками акту № 20140/17-1/НОМЕР_3 від 20.12.2011р. позапланової невиїзної документальної перевірки за серпень 2011р. визнані нікчемними, а правочини, укладені ними з контрагентами, такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, а відтак в даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування ПДВ, що може свідчити про відсутність фактів реального здійснення господарської діяльності та проведення безтоварних операцій, а тому податковий кредит ПАТ «АК «Кримавтотранс» за серпень 2011р. у розмірі 290794,00грн. за рахунок контрагента СПД-ФО ОСОБА_4 у сумі 154423,00грн. та СПД-ФО ОСОБА_3 у сумі 136371,00грн. сформований неправомірно.

Зазначено також, що податкові накладні, які підтверджують взаємовідносини ПАТ «АК «Кримавтотранс» з контрагентами СПД-ФО ОСОБА_3 та СПД -ФО ОСОБА_4 за серпень 2011р. не надані, тому не підтверджено правомірність формування податкового кредиту у сумі 154423,12грн. та у сумі 136370,51грн., у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту у серпні 2011р. на загальну суму 290 794,00грн. по взаємовідносинах з вищевказаними контрагентами.

Суд з вказаними висновками відповідача не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Передусім, слід зазначити, що посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем податкового кредиту, на дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та/або податкового кредиту з ПДВ, акт камеральної перевірки № 397/41-2/03120667 від 19.10.2011р. декларації з ПДВ ПАТ «АК «Кримавтотранс» за серпень 2011р. (висновки якого та винесене на його підставі податкове повідомлення-рішення на момент спірної перевірки були оскаржені позивачем до суду), акт № 20139/17-1/НОМЕР_2 від 20.12.2011р. позапланової невиїзної документальної перевірки СПД-ФО ОСОБА_3 за серпень 2011р., акт № 20140/17-1/НОМЕР_3 від 20.12.2011р. позапланової невиїзної документальної перевірки СПД-ФО ОСОБА_4 за серпень 2011р., є безпідставними, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, акти перевірок контрагентів позивача та комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що оскільки спірні господарські операції, щодо оподаткування яких між сторонами є спір, відбувались у серпні 2011р., суд перевіряє відповідність їх оподаткування Податковому кодексу України.

Судом встановлено, що відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та Статуту, основними видами діяльності позивача є, зокрема, функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту та допоміжне обслуговування наземного транспорту.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III від 05.04.2001р., з наступними змінами і доповненнями, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.

Як свідчать матеріали справи, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 мають ліцензії Головавтотрансінспекції на наступний вид господарської діяльності - надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», дозволений вид робіт - внутрішні перевезення пасажирів автобусами, а отже є автоперевізниками (а.с. 28, 29).

Судом встановлено, що 01.04.2011р. між ВАТ «АК «Кримавтотранс» (Виконавець-1) та Приватним підприємцем ОСОБА_3 (Виконавець-2) був укладений договір № 232-03Д-11, а також 01.04.2011р. між ВАТ «АК «Кримавтотранс» (Виконавець-1) та Приватним підприємцем ОСОБА_4 (Виконавець-2) був укладений договір № 365-03Д-11 про організацію перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом та надання автостанційних послуг, умови яких є ідентичними за змістом (а.с. 10-12, 13-15).

Пунктом 1.1 договорів обумовлено, що вони регулюють взаємовідносини між «Виконавцем-1» і «Виконавцем-2», що здійснюють у єдиному технологічному процесі, кожен у своєму обсязі, надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням та прибуттям пасажирів і перевезенням багажу автомобільним транспортом загального користування, що курсують через автостанційну мережу по маршрутах загального користування, відображених в реєстрі даних автобусних маршрутів, затвердженого особисто «Виконавцем-2».

В силу п. 2.5 договорів «Виконавець-1» реалізує квитки на проїзд пасажирів та перевезення багажу автобусами «Виконавця-2», що працюють на автостанційній мережі, на підставі поданих «Виконавцем-2» письмових повідомлень в адресу «Виконавця-1» із завіреними ним таблицями розрахунків вартості проїзду пасажира і перевезення багажу.

Права та обов'язки сторін обумовлені у розділі № 3 договорів.

Оплата послуг та розрахунки за перевезення встановлені розділом № 4 договорів, у п. 4.1 яких зазначено, що сума виторгу, отримана від пасажира, оформляється згідно відомості, яка є невід'ємною частиною договорів. Даним розділом сторони узгодили частки виторгу сторін, а також у п. 4.6 договорів встановили, що спосіб одержання своєї частки виторгу за надані послуги вибирає «Виконавець-2», який може бути як у готівковій, безготівковій, так і в змішаній формах. Розрахунки проводяться в національній валюті України по п'ятиденках шість разів на місяць. Остаточний розрахунок проводиться не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним.

ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 затверджені Реєстри даних автобусних маршрутів на 2011р.

В матеріалах справи містяться копії складених на підставі п. 4.1 договорів відомостей, де відображені суми виторгу, отриманого від пасажирів за продаж їм проїзних квитків, вибірково долучених до матеріалів справи(а.с. 134-141). Оригінали всіх відомостей оглянуті судом та через їх велику кількість у повному обсязі до матеріалів справи не долучались.

Через значний обсяг відомостей про суму всього виторгу за серпень 2011р., які були представлені позивачем суду у судовому засіданні для огляду, наявні в матеріалах справи копії відомостей носять інформативний характер, однак при цьому вони спростовують висновки відповідача про безтоварність та нереальність, а відтак і нікчемність спірних господарських операцій.

На підтвердження фактичного виконання договору між позивачем та ФОП ОСОБА_3 позивачем суду надані: копія акту здачі-приймання наданих послуг № 949 від 31.08.2011р. з ФОП ОСОБА_3, де зазначено, що Виконавцем-1 надані послуги по організації перевезень на суму 80264,17грн., виторг від продажу багажних квитанцій становить 7790,95грн., всього на суму 88055,12грн. (в т.ч. ПДВ 14675,85грн.); копія податкової накладної № 949 від 31.08.2011р. на суму 88055,12грн. (в т.ч. ПДВ 14675,85грн.) (а.с. 30-31).

Що стосується виторгу від продажу пасажирських квитків та продажу багажних квитанцій, то ФОП ОСОБА_3 у серпні 2011р. виписані позивачу податкові накладні: № 1 від 15.08.2011р. на суму 409111,20грн., у т.ч. ПДВ 68185,20грн. та № 4 від 31.08.2011р. на суму 409111,86грн., у т.ч. ПДВ 68185,31грн. (а.с. 38-39).

Перерахування ПАТ «АК «Кримавтотранс» виторгу від реалізації квитків ФОП ОСОБА_3 відповідно до касових відомостей підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 212-218), а видача йому належних коштів з реалізації квтків та багажу - видатковими касовими ордерами (а.с. 219-236).

На підтвердження фактичного виконання договору між позивачем та ФОП ОСОБА_4 позивачем суду надані: копія акту здачі-приймання наданих послуг № 902 від 31.08.2011р. з ФОП ОСОБА_4, де зазначено, що Виконавцем-1 надані послуги по організації перевезень на суму 91316,38грн., виторг від продажу багажних квитанцій становить 6687,78грн., всього на суму 98004,16грн. (в т.ч. ПДВ 16334,03грн.); копія податкової накладної № 902 від 31.08.2011р. на суму 98004,16грн. (в т.ч. ПДВ 16334,03грн.) (а.с. 33-34).

Що стосується виторгу від продажу пасажирських квитків та продажу багажних квитанцій, то ФОП ОСОБА_4 у серпні 2011р. виписані позивачу податкові накладні: № 1 від 15.08.2011р. на суму 463269,00грн., у т.ч. ПДВ 77211,50грн. та № 2 від 31.08.2011р. на суму 463 269,74грн., у т.ч. ПДВ 77 211,62грн. (а.с. 36-37).

Перерахування ПАТ «АК «Кримавтотранс» виторгу від реалізації квитків ФОП ОСОБА_4 відповідно до касових відомостей підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 192-198), а видача їй належних коштів з реалізації квитків та багажу - видатковими касовими ордерами (а.с. 199-208).

Вищевказані податкові накладні відображені позивачем у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за серпень 2011р. (а.с. 50-82).

Суд зазначає, що твердження відповідача в акті перевірки про ненадання йому податкових накладних, спростовуються даними самого ж акту, де зазначено, що листом за вих.№ 887/5 від 13.07.2012р. позивачем були надані засвідчені копії документів, в тому числі податкові накладні.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту документи, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів.

Суд вважає, що вказані первинні документи підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Порядок формування податкового кредиту визначено ст. 198 Податкового Кодексу України.

П. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року N 969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

П. 198.3 ст. 198 даного Кодексу визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів \ послуг (п. 201.4 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом 11 цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно п. 201.7 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів \ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Доказів того, що ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 під час виписки спірних податкових накладних не були зареєстровані як платники ПДВ, відповідачем суду не надано.

Дослідивши наявні у справі податкові накладні, судом встановлено, що вони містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010р, а саме: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

П. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.2).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) період (п. 200.3).

Таким чином, судом встановлено, що спірна сума податкового кредиту в розмірі 290794,00грн. підтверджується належним чином складеними платниками ПДВ податковими накладними, а відтак висновки про його завищення на цю суму суперечать фактичним обставинам справи та податковому законодавству.

Що стосується використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності, то судом встановлено наступне.

В силу п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як було встановлено судом, відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та Статуту, основними видами діяльності позивача є, зокрема, функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту та допоміжне обслуговування наземного транспорту, тому організація, з використанням послуг перевізників - ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4, перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом та надання автостанційних послуг, за висновком суду, свідчить про використання позивачем даних послуг у власній господарській діяльності.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, про нікчемність укладених позивачем з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 договорів на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

При цьому суд виходить з наступного.

Ч. 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, відповідачем не наведено.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Однак, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В свою чергу, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим належними доказами не доведено, в чому полягає неспрямованість укладених позивачем з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 договорів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Будь-яких даних та доказів нікчемності угод між позивачем та ФОП ОСОБА_3, а також ФОП ОСОБА_4, відповідачем не зазначено.

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте, з цієї підстави спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

До того ж, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів, посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались ними.

Однак, відповідно до частини першої статті 234 ЦК України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Однак, і з цієї підстави спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

Інших підстав для визнання укладених правочинів нікчемними відповідач не зазначив, тож застосування до спірних відносин наслідків нікчемності правочинів є необґрунтованим і помилковим.

Посилання відповідача на порушення позивачем ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0007851502 від 13.08.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 436191,00грн., в тому числі 290 794,00грн. основного платежу та 145397грн. штрафних санкцій, винесено відповідачем у порушення вимог податкового законодавства та всупереч фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 27.09.2012 року були проголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 02.10.2012 року.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 13.08.2012р. №0007851502 про донарахування Публічному акціонерному товариству «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» податку на додану вартість у розмірі 290794грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 145397грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» судовий збір в розмірі 2146,00 гривень. шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кушнова А.О.