Вирок № 28188399, 22.10.2012, Київський районний суд м. Сімферополя

ПРИГОВОР

ИМЕНЕМ УКРАИНЫ

Дело № 1/0109/438/2012

0109/11282/2012

22.10.2012 года г. Симферополь

Київський районний суд м. Сімферополя у складі:

головуючого судді Білоусова М.М.,

при секретарі Савенко Л.К.,

за участю прокурора Ванашової К.Г.,

захисника, адвоката ОСОБА_1,

представника цивільного позивача ОСОБА_2,

представника цивільного відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за обвинуваченням

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Ленінграду, громадянки України, росіянки, що має вищу освіту, одруженої, що має двох неповнолітніх дітей, 2006 и 2007 років народження, працюючої головним бухгалтером ТОВ «Сімеко», раніше не судимої, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1

у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст.212 ч.3, 366 ч.1 КК України, суд-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 обвинувачується у злочинах, скоєних при наступних обставинах: так, згідно обвинувального висновку 05.11.2008 року між Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради та ТОВ «Сімеко» укладений Концесійний договір № 1, згідно якого останньому на 18 років надається право здійснювати управління та експлуатацію цілісним майновим комплексом Сімферопольського комунального підприємства «Полігон - 21», де розміщуються тверді побутові відходи.

ОСОБА_4, будучи службовою особою, головним бухгалтером ТОВ «Сімеко», яке є платником податку на додану вартість, діючи умисно, в порушенні: п.п.2.1, 3.1, 5, 5.4, 6, 6.4 «Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього та природного середовища» від 01.03.1999 року, затвердженого ПКМУ № 303; ст.ст.1, 13, 17, 39 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 року № 187/98-ВР, у період з 1-го кварталу 2009 року до 2-ого кварталу 2010 року, ухилилася від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, шляхом заниження сум зазначеного збору, що підлягає сплаті до бюджету на суму 9.417.649 грн. 68 коп.

Досудове слідство зазначені дії ОСОБА_4 кваліфікувало за ст.212 ч.3 КК України - тобто умисне ухилення від сплати зборів, які входять до системи оподаткування, введених у встановленому порядку, вчинене службовою особою підприємства, що спричинило фактичне ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

Крім того, ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що вона з метою ухилення від сплати зборів, за забруднення навколишнього середовища, склала, посвідчила своїм підписом і здала до ДПІ м. Сімферополя податковий розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища ТОВ «Сімеко»:

- За 1-й квартал 2009 року вх. № 128081 від 07.07.2009 року, де в розділі 4 «Нарахування збору за розміщення відходів» не включені обсяги за фактично розміщені тверді побутові відходи у кількості 53.558 т., що призвело до нарахування податкового зобов'язання у сумі 1.815.616 грн.20 коп.;

- За 2-й квартал 2009 року вх. № 144352 від 17.07.2009 року, де в розділі 4 «Нарахування збору за розміщення відходів» не включені обсяги за фактично розміщені тверді побутові відходи у кількості 70.693 т., що призвело до нарахування податкового зобов'язання у сумі 2.396.492 грн.70 коп.;

- За 3-й квартал 2009 року вх. № 242205 від 05.11.2009 року, де в розділі 4 «Нарахування збору за розміщення відходів» не включені обсяги за фактично розміщені тверді побутові відходи у кількості 70.516 т., що призвело до нарахування податкового зобов'язання у сумі 2.390.492 грн.40 коп.;

- За 4-й квартал 2009 року вх. № 90022999514 від 08.02.2009 року, де в розділі 4 «Нарахування збору за розміщення відходів» не включені обсяги за фактично розміщені тверді побутові відходи у кількості 71.933 т., що призвело до нарахування податкового зобов'язання у сумі 2.438.528 грн.70 коп.;

- За 1-й квартал 2010 року вх. № 9001606873 від 11.05.2010 року, де в розділі 4 «Нарахування збору за розміщення відходів» не включені обсяги за фактично розміщені тверді побутові відходи у кількості 53.617 т., що призвело до нарахування податкового зобов'язання у сумі 205.889 грн.28 коп.;

- За 2-й квартал 2010 року, де в розділі 4 «Нарахування збору за розміщення відходів» не включені обсяги за фактично розміщені тверді побутові відходи у кількості 44.435 т., на суму 170.630 грн.40 коп.

Досудове слідство зазначені дії ОСОБА_4 кваліфікувало за ст.366 ч.1 КК України - службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

В якості доказів винуватості ОСОБА_4, досліджених у судовому засіданні, досудовим слідством надані:

- Свідчення свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 - Ревізорів-інспекторів податкової інспекції, про те, що в період з 09.08.2010 року по 17.09.2010 року ними проводилася комплексна планова документальна перевірка ТОВ «Сімеко» з питань правильності нарахування та сплати податків. За результатами перевірки складено акт від 28.09.2010 року, в якому відображено, що ТОВ «Сімеко» донараховано збір за забруднення навколишнього природного середовища. Так як у платника відсутні ліміти на розміщення відходів, збір нарахований у 10-кратному розмірі і становить 9.417.649 грн.68 коп.;

- Свідчення свідку ОСОБА_7 про те, що 13.08.2010 року нею, спільно з ДПІ, було проведено перевірку дотримання природоохоронного законодавства ТОВ «Сімеко» при експлуатації міського полігону ТПВ. При визначенні кількості відходів застосовувався коефіцієнт 0,3. Платником збору за забруднення навколишнього природного середовища є ТОВ «Сімеко», так як воно взяло на себе зобов'язання по розміщенню ТПВ;

- Свідчення свідку ОСОБА_8 - Бухгалтера ТОВ «Сімеко» про те, що у лютому-квітні 2009 року вона за вказівкою головного бухгалтера ОСОБА_4 і заступника директора ОСОБА_9, робила розрахунок повної собівартості послуг з розміщення ТПВ для надання його до державної інспекції з контролю за цінами. Дані брала на підставі бухгалтерських документів. Після цього, розрахунок перевірявся ОСОБА_4, ОСОБА_9 і прямував до Державної інспекції з контролю за цінами;

- Свідчення свідку ОСОБА_9 - Заступника директора ТОВ «Сімеко», про те, що з висновками акту № 13856/23-7 від 28.09.2010 року він не згоден, тому, що ТОВ «Сімеко» не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища. Такий збір деякий час сплачувався, однак отримавши консультацію у фахівців зрозуміли, що підприємство не є платником цього збору;

- Свідчення свідку ОСОБА_10 - що, проводив економічне дослідження, в результаті якого дано висновок № 02 від 22.05.2012 року, згідно з яким висновки за актом ДПІ № 13856/23-7 від 28.09.2010 року в частині донарахування податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 9.417. 649 грн.86 коп. нормативно не обґрунтовані, тобто ці висновки не підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку;

- Свідчення свідку ОСОБА_11 - Директора інституту ТОВ «Інститут експертних досліджень», про те, що інститутом був наданий висновок № 02 від 22.05.2012 року;

- Свідчення свідку ОСОБА_12 - Начальника ЖКГ Сімферопольської міської ради, про те, що між виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради та ТОВ «Сімеко» укладено концесійний договір № 1 від 05.11.2008 року, пов'язаний з розміщенням ТПВ на Сімферопольському полігоні;

- Акт № 13856/23-7 від 28.09.2010 року «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Сімеко» з питань дотримання податкового законодавства, в якому зазначені податкові донарахування в сумі 9.417.649 грн. 68 коп.;

- Податкові розрахунки збору за забруднення навколишнього природного середовища ТОВ «Сімеко» представлені до ДПІ за період з 2009 року до 1-2 квартали 2010 року;

- Статут ТОВ «Сімеко», відповідно до якого основними видами діяльності є збір, транспортування, заготівля, переробка сміття і відходів, утилізація сміття та відходів, експлуатація полігону ТПВ;

- Концесійний договір № 01 від 05.11.2008 року, за яким ТОВ «Сімеко» на 18 років передано право здійснювати управління та експлуатацію цілісним майновим комплексом Сімферопольського комунального підприємства «Полігон -21»;

- Рішення Сімферопольської міської ради № 26 від 13.01.2009 року, № 27 від 13.01.2009 року, № 1196 від 16.05.2008 року, регулюючими окремі питання, пов'язані з розміщенням ТПВ;

- Відповіді Рескомприроди АР Крим від 15.12.2008 року та ДПІ у м. Сімферополі на адресу ТОВ «Сімеко», згідно з якими останній є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища;

- Протокол засідання комісії по спірних питаннях ДПІ у м. Сімферополі від 17.09.2010 року, на якому був зроблений висновок, що ТОВ «Сімеко» є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища;

- Розрахунок повної планової собівартості послуг з розміщення ТПВ на 2009 рік, підписаний головним бухгалтером ТОВ «Сімеко» ОСОБА_4, де передбачені планові витрати за 2009 рік по збору за забруднення навколишнього середовища;

- Податкове повідомлення - рішення № 0024032301/0 від 08.10.2010 року, винесене ДПІ у м. Сімферополі на суму 9.417.649 грн.68 коп.;

- Експертний висновок № 152 від 27.02.2012 року, згідно з яким недонарахування збору за забруднення навколишнього природного середовища за ТОВ «Сімеко» становить 9.417.649 грн.68 коп.

Допитана у судовому засіданні підсудна ОСОБА_4 свою вину в скоєних злочинах не визнала і пояснила, що з 02 січня 2009 року вона працює головним бухгалтером ТОВ «Сімеко». Основним видом діяльності підприємства є розміщення твердих побутових відходів. У серпні - вересні 2010 року їхнє підприємство перевіряла податкова інспекція, за підсумками перевірки було складено акт, з висновками якого вона не згодна, і підприємство його оскаржило до суду. Їх позовні вимоги були задоволені, податкові повідомлення - рішення визнані незаконними і скасовані. ТОВ «Сімеко» не повинно було сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища. Також, підприємство-попередник «Полігон-21» при таких же обставинах не сплачувало збір за забруднення навколишнього природного середовища. У них виникали такі ж питання з податковою інспекцією і вони виграли спір в суді.

У відповідності зі ст. 327 ч.2 КПК України, обвинувальний вирок не може бути заснований на припущеннях і постановлюється лише при умові, якщо у ході судового розгляду винність підсудної у вчиненні злочину доведена.

Оцінивши всі зібрані по справі і досліджені у судовому засіданні докази, суд вважає, що вони не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку за обвинуваченням ОСОБА_4 за ст. 212 ч.3, ст.366 ч.1 КК України, з наступних підстав.

У відповідності зі ст.55 Конституції України кожен громадянин має право на справедливий судовий захист і справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст. 62 ч.2, ч.3 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, здобутих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, згідно матеріалів справи, правовідносини у справі виникли у зв'язку із визначенням ТОВ «Сімеко» податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у суми 9417649,68 грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення № 0024032301/0 від 08.10.2010 року.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим від 20 вересня 2010 року № 13856/23-7/35651023 "Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Сімеко» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.12.2007 року до 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 21.12.2007 року до 30.06.2010 року", яким було встановлено порушення вимог п.п.2.1, п.п.3.1, п.п.5.4 п.5, п.п.6.4 п.6 Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, вимог ст.ст. 1,13,17,39 Закону України "Про відходи", що виразилося у заниженні податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за період з 21.12.2007 року до 30.06.2010 року у сумі 9417649,68 грн., у тому числі: за 1 квартал 2009 року у сумі 1815616,20 грн., за 2 квартал 2009 року у сумі 2396492,70 грн., за 3 квартал 2009 року у сумі 2390492,40 грн., за 4 квартал 2009 року у сумі 2438528,70 грн., за 1 квартал 2010 року у сумі 205889,28 грн., за 2 квартал 2010 року у сумі 170630,40 грн.

Так, у акті перевірки податкова інспекція зазначила, що ТОВ «Сімеко» є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів за обсяги відходів, прийнятих для розміщення на міському полігоні від ТПВ. При цьому в акті перевірки зафіксовано, що у ТОВ «Сімеко» за 2009 рік дозвіл та ліміти на утворення та розміщення відходів -відсутні.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відходи", відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Видалення відходів - здійснення операцій з відходами, що не призводить до їх утилізації. Утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. Збирання відходів -діяльність, пов'язана з вилученням, накопичуванням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації чи видалення.

Згідно до статей 17, 39 вказаного Закону, суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані своєчасно, в установленому порядку, вносити плату за розміщення відходів. За розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата, розмір якої встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Нормативи плати за розміщення відходів визначає Кабінет Міністрів України. Плата за розміщення відходів на територіях підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і здійснюють статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів та надають послуги у цій сфері, не сплачується.

Відповідно до статті 44 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2, 4, 6, 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 303, збір за забруднення навколишнього природного середовища сплачується за розміщення відходів. Сума збору, яка сплачується за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюється платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів), виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2. Ліміти розміщення відходів визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За понадлімітні обсяги скидів і розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку в десятикратному розмірі. У разі відсутності у платника збору затверджених в установленому порядку лімітів скидів і розміщення відходів збір справляється як за понадлімітні скиди та розміщення відходів відповідно до їх обсягів.

Аналогічні положення містить Інструкція про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затверджена сумісним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, та Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 року № 162/379, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 року за № 544/3837, відповідно до якої платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, які здійснюють на території України розміщення відходів. Сума збору, яка сплачується за розміщення відходів, обчислюється платником самостійно щокварталу наростаючим підсумком, з початку звітного року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів, коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.4, 2.5 додатка 2 до Порядку.

Тобто, виходячи з вказаних положень Порядку та Інструкції, сума збору за розміщення відходів обчислюється на підставі затверджених лімітів.

Але, відповідно до Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1218, із змінами та доповненнями, розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах. Ліміт на захоронення відходів - обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях (п. 2 Порядку).

Відповідно до пункту 18 Порядку, ліміти на утворення та розміщення відходів встановлюються терміном на один рік і доводяться до власників відходів до 1 жовтня поточного року. У разі утворення відходів, що перевищують обсяги затверджених лімітів, власник відходів повинен одержати на них окремий дозвіл. Для одержання такого дозволу власник відходів повинен подати до органів Мінекоресурсів на місцях техніко-економічне обґрунтування утворення додаткових обсягів відходів, а також довідку щодо можливості їх екологічно безпечного розміщення.

З вищевикладеного суд доходить висновку, що ліміт на розміщення відходів - це обсяг відходів, в межах якого у власника відходів є дозвіл.

Але суд вважає, що ТОВ «Сімеко» не є власником відходів, що розміщувалися на міському полігоні ТПВ, не повинен був отримувати вказаний дозвіл та ліміти і як наслідок - обчислювати та сплачувати збір за забруднення навколишнього середовища, у зв'язку з наступним.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про відходи", відходи є об'єктом права власності.

Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої у порядку, передбаченому законом.

Згідно до статті 9 вказаного Закону, суб'єктами права власності на відходи є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи та організації усіх форм власності, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава.

Територіальні громади є власниками відходів, що утворюються на об'єктах комунальної власності чи знаходяться на їх території і не мають власника, або власник яких невідомий (безхазяйні відходи).

Держава є власником відходів, що утворюються на об'єктах державної власності чи знаходяться на території України і не мають власника, або власник яких невідомий (крім відходів, зазначених у частині другій цієї статті), а також в інших випадках, передбачених законом. Від імені держави управління відходами, що є державною власністю, здійснюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Суб'єкти права власності володіють, користуються і розпоряджаються відходами в межах, визначених законом.

Відповідно до статті 11 Закону, при зміні власника чи користувача земельної ділянки, на якій розміщені відходи, питання про право власності на відходи вирішується окремо, відповідно до закону.

ТОВ «Сімеко» здійснює діяльність на міському полігоні ТПВ на підставі Концесійного договору № 01 від 05 листопада 2008 року, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Сімферопольської міської Ради № 2584 від 24.10.2008 року. Відповідно до пункту 1 Концесійного договору Виконавчий комітет Сімферопольської міської Ради надав позивачу право здійснювати управління та експлуатацію цілісним майновим комплексом Сімферопольського комунального підприємства "Полігон ХХІ", що є об'єктом концесії, побудувати цех по сортуванню твердих побутових відходів, проводити поліпшення основних засобів, які знаходяться на об'єкті концесії.

Згідно до пункту 9.6 вказаного договору, ТОВ «Сімеко» зобов'язане забезпечити безперебійну роботу (надання послуг) по сортуванню, переробці, розміщенню і утилізації твердих побутових відходів і сміття, а також по прибиранню, роздільному збору і вивозу твердих побутових відходів і сміття на території м. Сімферополя.

Тобто, за умовами Концесійного договору, ТОВ «Сімеко» не здійснює господарську діяльність по розміщенню відходів, а надає послуги по їх розміщенню.

На виконання умов Концесійного договору, ТОВ «Сімеко»" було укладено договори з іншими юридичними особами, предметом яких було забезпечення позивачем (Виконавцем) послуг по розміщенню на території Сімферопольського полігону ТПВ відходів, яки збираються Замовниками. При цьому, у договорах було зазначено, що Замовники особисто забезпечують поставку ТПВ своїм транспортом та зобов'язані забезпечити оплату послуг за розміщення ними відходів та підтверджують, що розміщені Замовниками відходи не містять відходів промислового виробництва та є мало небезпечними. Тобто, в договорах прямо зазначено, що відходи розміщуються Замовниками.

Дані обставини є підставою до висновку суду про те, що ТОВ «Сімеко» у процесі своєї діяльності за Концесійним договором не утворює тверді побутові відходи, а надає послуги іншим суб'єктам господарювання по остаточному розміщенню відходів, що утворені іншими суб'єктами.

ТОВ «Сімеко» не є власником цих відходів, оскільки діє у межах Концесійного договору і в матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ «Сімеко» отримав у власність відходи на підставі будь-яких цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на відходи. ТОВ «Сімеко» отримує відповідну плату від інших суб'єктів господарювання за надані ним послуги.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про концесії", передача об'єктів у концесію не зумовлює перехід права власності на цей об'єкт до концесіонера та не припиняє права державної чи комунальної власності на ці об'єкти. Майно, створене на виконання умов концесійного договору, є об'єктом права державної чи комунальної власності. Концесіонеру належить право власності на прибуток, отриманий від управління (експлуатації) об'єкта концесії, а також на продукцію, отриману в результаті виконання умов концесійного договору.

Таким чином, ТОВ «Сімеко» належить право власності на прибуток, отриманий від наданих послуг. Ніяку продукцію він в результаті виконання умов концесійного договору не отримував, оскільки цех по сортуванню твердих побутових відходів не введений в експлуатацію, не працює, земельна ділянка під цілісним майновим комплексом ТОВ «Сімеко» не надана.

Як вище зазначалося, відповідно до статті 44 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин до навколишнього природного середовища, і розміщення відходів.

Деякі Замовники позивача, які розміщували свої відходи, мали встановлені ліміти на утворення та розміщення відходів.

Але, з акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим від 20 вересня 2010 року № 13856/23-7/35651023 "Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Сімеко», не йдеться про те з якими підприємствами воно укладало договори на надання послуг по розміщенню цих відходів, чи отримували ці підприємства ліміти на утворення та розміщення побутових відходів, та чи була ними здійснена сплата цього збору, виходячи з лімітів, які були встановлені для цих підприємств. Дана обставина підтверджується свідченнями свідку - інспектора Логвіненко Т.В., що були досліджені судом.

При розрахунку суми збору, інспектор виходив лише з об'єму твердих побутових відходів, розміщених на полігоні, який був встановлений актом Державної екологічної інспекції, яка також не встановлювала, хто був власником побутових відходів, які розміщені на полігоні.

Суд, дослідивши акт Управління Державної екологічної інспекції Центрально-Кримського регіону Республіканського комітету по охороні навколишнього природного середовища АР Крим від 13 серпня 2010 року, встановив, що у даному акті також відсутні будь-які висновки стосовно дослідження питання взаємовідносин ТОВ «Сімеко» з суб'єктами господарювання, що отримали послуги по розміщенню відходів, не досліджено питання наявності у цих суб'єктів встановлених лімітів на утворення та розміщення відходів, та питання щодо сплати цими суб'єктами збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Відповідно п.6.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, що затверджена сумісним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 року № 162/379, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 року за № 544/3837, платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, які здійснюють на території України розміщення відходів. Сума збору, яка сплачується за розміщення відходів (Прв), обчислюється платником самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів коригуючи коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.4, 2.5 додатка 2 до Порядку, і Визначається за формулою: Прв=Е(Нпі х Млі х Кт х Ко)+(Кп х Нпі х Мпі х Кт х Ко), і=1, де:

Млі -обсяг відходів і-того виду в межах ліміту (згідно з дозволами на розміщення), у тоннах (т); Мпі - обсяг понадлімітного розміщення відходів (різниця між обсягом фактичного розміщення відходів і лімітом) і- того виду, у тоннах (т); Нпі -проіндексіровані нормативи збору (нормативи збору) у поточному році за тонну (одиницю) і-тої забруднюючої речовини, у гривнях з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) (грн.. коп./т; грн.. коп./одиницю), що обчислюються за формулою, наведеною у пункті 4.5 цієї Інструкції; Кт -коригуючий коефіцієнт, який враховує розташування місця розміщення відходів, наведено в таблиці 2.4 додатка 2 до Порядку; Ко- коригуючий коефіцієнт, який враховує характер обладнання місця розміщення відходів, наведено в таблиці 2.5 додатка 2 до Порядку; Кп- коефіцієнт кратності збору, який застосовується у разі відсутності затверджених у встановленому порядку лімітів на утворення та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів розміщення відходів, - 10.

Дані про фактичні обсяги вказуються на підставі: за розміщення відходів -матеріально-сировинних балансів виробництва.

Отже, збір за забруднення навколишнього природного середовища обчислюється на основі фактичних обсягів розміщення відходів, лімітів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів коригуючих коефіцієнтів.

Такім чином, розрахунок збору, який був зроблений податковою інспекцією у акті перевірки, нормативно та документально не підтверджений.

Суд оцінює Висновок судово-економічної експертизи від 27 лютого 2012 року за № 152, у сукупності з іншими доказами по справі, та не приймає до уваги вказаний Висновок щодо підтвердження правомірності донарахування податковою інспекцією податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, оскільки експерт при здійсненні розрахунку збору виходив з того, що ТОВ «Сімеко» є платником вказаного збору. Але, питання відносно того чи він є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення на міському полігоні ТПВ відходів, чи ні є правовим і не може бути предметом дослідження судово-економічної експертизи.

Останню обставину експерт ОСОБА_15, що проводила дану експертизу, підтвердила у судовому засіданні, пояснив, що вона виходила з постанови слідчого про призначення експертизи про те, що ТОВ «Сімеко» є платником даного збору. Але, дане правове питання не входить до компетенції експерта.

Рішення суду набирає законної сили та судовий акт наділяється такими властивостями, як загальнообов'язковість, неспростовність, виключність, виконуваність та преюдиціальність, виходячи з цього суд, дотримуючись рекомендацій, що містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 08.10.2004 року, бере до уваги судове рішення від 28.10.2009 року Севастопольського апеляційного адміністративного суду по справі № 2-31/1053-08А/5002 (т.5. а.с. 115-121), яким було визнано, що Сімферопольське комунальне підприємство "Полігон ХХІ" - попередник ТОВ «Сімеко», не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення твердих побутових відходів, які утворилися у процесі діяльності інших суб'єктів господарювання. ТОВ «Сімеко» здійснює свою діяльність на підставі Концесійного договору щодо надання цілісного майнового комплексу Сімферопольського комунального підприємства "Полігон ХХІ" у концесію.

Крім цього, слід звернути увагу на те, що відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які входять до системи оподаткування, за ст. 212 КК України настає у випадку, якщо це діяння вчинено навмисно.

Суб'єктивна сторона зазначеного злочину характеризується умислом. Умисел при ухиленні від сплати податків є прямим, заздалегідь обдуманим.

При цьому, суд бере до уваги пояснення підсудної, яка логічно і послідовно відстоювала, в установленому законом порядку, свою позицію, виходячи з внутрішніх переконань та професійних знань про те, що ТОВ «Сімеко» не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища. Така її позиція підтверджується вищенаведеним рішенням Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2009 року, яке вона обґрунтовано взяла до уваги в той момент, коли перед нею стояло питання чи є підприємство платником даного збору чи ні. Крім того, з такою її позицією погодився і Севастопольський апеляційний адміністративний суд, який своєю ухвалою від 27.08.2012 року залишив постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.12.2011 року без змін, задовольнивши вимоги ТОВ «Сімеко» і визнав, що дане підприємство не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища. (т.6. а.с. 3-17)

Отже, суд, ґрунтуючись на вищевикладеному та беручи до уваги роз'яснення, що містяться у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 08.10.2004 року, приходить до висновку, про те, що в діях ОСОБА_4 також був відсутній і умисел на вчинення злочину, передбаченого ст.212 ч.3 КК України.

За таких обставин, вона підлягає виправданню за вказаною статтею, у зв'язку із відсутністю складу злочину.

Що стосується звинувачення ОСОБА_4 за ст. 366 ч.1 КК України, то суд вважає, що дане звинувачення також не знайшло свого підтвердження, оскільки, як вище встановлено ТОВ «Сімеко» не є платником збору, який їй інкримінується, отже помилкові дії підсудної, пов'язані зі складанням та підписанням податкового розрахунку по сплаті ТОВ «Сімеко» даного збору, який воно платити не повинно, не утворює складу злочину, передбаченого ст.366 ч.1 КК України.

Таким чином, наведені органом досудового слідства, докази не дають суду безумовних підстав для встановлення винуватості підсудної.

Оскільки, вищевикладене виключає можливість винесення обвинувального вироку, то підсудна ОСОБА_4 підлягає виправданню за пред'явленим їй звинуваченням, у зв'язку з відсутністю складу злочинів.

У справі ДПІ м. Сімферополя заявлено цивільний позов до ТОВ «Сімеко», однак у зв'язку з тим, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження, то в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.323,324, 327 КПК України, суд-

з а с у д и в :

ОСОБА_4 за пред'явленим їй обвинуваченням за ст.ст.212 ч.3, 366 ч.1 КК України визнати невинною та судом виправдати.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_4 - підписку про невиїзд, скасувати.

Речові докази, що зберігаються у камері схову податкової міліції ДПС в АРК - повернути за належністю ТОВ «Сімеко».

Судові витрати віднести в рахунок держави.

У задоволенні цивільного позову ДПІ у м. Сімферополя до ТОВ «Сімеко» - відмовити.

Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду АР Крим через Київський районний суд м. Сімферополя впродовж 15 діб, з моменту його оголошення, а виправданою у той же строк з дня вручення їй копії вироку.

Судья