Ухвала суду № 28176019, 18.12.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2012 р.Справа № 2а-5405/11/2170

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.

суддів - Бойка А.В.

- Романішина В.Л.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного від 31 травня 2012 року у справі за адміністративним Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробнича фірма «Нежданна» до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Багатопрофільна виробнича фірма «Нежданна» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС) про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення від 24 травня 2011 року №№ 0000082300, 0000092300, 0005861700, якими позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на 82 133,75 грн., з податку на додану вартість на 44 028,75 грн. та з податку на доходи фізичних осіб на 68 793,01 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що спірні податкові повідомлення-рішення складені на підстав18і неповного вивчення всіх обставин його господарської діяльності у перевірених відповідачем податкових періодах. Вважав, що договірні орендні відносини між суб'єктами підприємництва нотаріальному посвідченню не підлягають.

Крім того, позивач стверджував, що за діючим законодавством України відомості про свій статус, у тому числі і як суб'єкта підприємництва, мала надати сама фізична особа, а не працедавець, що виплачує кошти цій особі.

Відповідач проти позову заперечував, в обґрунтування своїх заперечень посилаючись на ст. 799 Цивільного кодексу України, згідно якої договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Правовими наслідками невиконання вимоги про нотаріальне посвідчення договору є нікчемність договору. Судового рішення про визнання нікчемним такого договору не вимагається. Нікчемний правочин не створює жодних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. З цих підстав позивач зависив валові витрати та податковий кредит по операціям, пов'язаним з орендою транспорту у фізичних осіб, і, як наслідок, занизив зобов'язання з податку на прибуток та з ПДВ за перевірений період.

Стосовно збільшених зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб відповідач наголошував, що підставою для їх збільшення, крім орендних відносин з фізичними особами, було неправомірне надання податкової соціальної пільги фізичним особам-підприємцям - працівникам позивача, оплата витрат на проїзд без підтверджуючих документів та оплата вартості навчання особам, які не були працівниками позивача. На думку відповідача, податковий агент при виплаті винагород фізичній особі зобов'язаний визначити її статус та відношення до підприємницької діяльності, виплачувати компенсацію витрат на проїзд у виробничих цілях тільки при наявності підтверджуючих документів, та надавати пільгу в оподаткуванні вартості навчання лише власним працівникам. З цих підстав відповідач просив суд відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог.

Постановою Херсонського окружного адміністративного від 31 травня 2012 року позовні вимоги ТОВ «Багатопрофільна виробнича фірма «Нежданна» до ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС - задоволено частково.

Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області від 24 травня 2011 року №№ 0000082300 та 0000092300.

Скасовано частково податкове повідомлення-рішення ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області 24 травня 2011 року № 0005861700 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 65 948,33 грн., в тому числі за основним платежем на 52 758,67 грн. та за штрафними санкціями на 13 189,66 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

За правилами ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини справи, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

За наслідками виїзної планової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01січня 2008 року по 31 грудня 2010 року на підставі акту від 10 травня 2011 року № 287/23-1/22728825 (далі - акт перевірки) були складені спірні податкові повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням від 24 травня 2011 року № 0000082300 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 44 028,75 грн., в тому числі за основним платежем на 35 223 грн., за штрафними санкціями на 8 885,75 грн., податковим повідомленням-рішенням від 24 травня 2011 року № 0000092300 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 82 133,75 грн., в тому числі за основним платежем на 65 707 грн., за штрафними санкціями на 16 436,75 грн., та податковим повідомленням-рішенням від 24 травня 2011 року № 0005861700 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 68 793,01 грн., в тому числі за основним платежем на 55 034,41 грн., за штрафними санкціями на 13 758,60 грн.

Крім того, судом було встановлено, що фізичні особи - орендодавці транспортних засобів, на момент укладення договорів оренди були фізичними особами-підприємцями, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що висновок податкового органу про нікчемність договорів оренди транспортних засобів суперечить положенням законодавства України, оскільки фізичні особи - орендодавці транспортних засобів, на момент укладання договорів оренди були фізичними особами - підприємцями та їхня підприємницька діяльність регулюється тими ж самими нормативно-правовим актами, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, а тому твердження податкового органу про обов'язкове нотаріальне посвідчення вказаних договорів суд першої інстанції вважав хибним. За таких обставин судом першої інстанції зроблено висновок про неправомірність визначення відповідачем грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за податковими повідомленнями-рішеннями №№ 0000082300, 0000092300 та визначення зобов'язань по цим операціям з податку на доходи фізичних осіб за податковим повідомленням-рішенням № 000581700. Крім того суд першої інстанції вважав, що відповідач неправомірно переклав провину у неправомірному застосуванні податкової соціальної пільги з фізичних осіб на ТОВ «БВФ «Нежданна», що також працівникам підприємства, вплинуло на висновки відповідача на визначення грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб позивача, як податкового агента, за податковим повідомленням-рішенням № 000581700.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової вказується, що транспортні засоби, які належать ОСОБА_2, як фізичній особі, а не як суб'єкту господарювання, як цього вимагає ст. 283 ГК України, а тому договори оренди транспортних засобів з фізичною особою підлягають нотаріальному посвідченню, у зв'язку з чим неналежно оформлений договір оренди транспортного засобу не створює будь-яких наслідків і в податковому обліку підприємства-орендаря. Крім того апелянт наголошував на тому, що в порушення п.п.«е» пп.6.3.3 п.6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» підприємством ТОВ «БВФ «Нежданна» надавалась податкова соціальна пільга працівникам підприємства, які одночасно обліковуються фізичними особами- підприємцями, у зв'язку з чим підприємством занижено податок з доходів фізичних осіб у сумі 2829,65 грн. Таким чином, апелянт вважав, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Цюрупинському районі від 24 травня 2011 року №№ 0000082300, 0000092300, 0005861700, винесені на підставі вимог чинного законодавства України, а постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 31 травня 2012 року по даній справі судом прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Водночас, відповідно до ч.2 ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).

Стаття 4 ГК України розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, одночасно вказуючи при цьому, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.ст. 2, 55 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб'єкти господарювання - учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно ч.1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.

У господарських відносинах фізичні особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до єдиного державного реєстру.

Під час здійснення господарської діяльності фізичні особи-підприємці реалізують свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому решта прав та обов'язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення нею господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України, та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту ч.3 ст. 45 ГК України, відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Правовий статус фізичної особи є набагато ширшим, ніж правовий статус фізичної особи-підприємця. Право на здійснення підприємницької діяльності є правом фізичної особи і набуття статусу підприємця дозволяє фізичній особі лише здійснювати господарську діяльність - діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Суд звертає увагу, що реєстрація транспортних засобів здійснюється саме за фізичними особами. Законодавством України не передбачено можливості реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями, у разі придбання цих засобів для потреб їх господарської діяльності, оскільки реєстрація здійснюється за особами, які є власниками.

Отже, для фізичної особи-підприємця у разі виростання транспортних засобів у виробничих цілях, у тому числі і при передачі в оренду, не має іншої можливості, ніж використовувати транспортні засоби для такої діяльності, що зареєстровані за ними як за фізичними особами без підтвердження їх відношення до підприємницької діяльності особи-орендодавця.

Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

На відміну від ч.2 ст. 799 ЦК України, норми ГК України не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання.

Таким чином, положення ч.2 ст. 799 ЦК України не можуть бути застосовані у відношенні названих вище договорів оренди транспортних засобів, оскільки правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в даному випадку, є тотожними. У відношенні договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами, ЦК України та ГК України не вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення.

За загальним правилом (ст. 209 ЦК України) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що фізичні особи - орендодавці транспортних засобів, на момент укладення договорів оренди були фізичними особами-підприємцями, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, судом першої інстанції було правильно враховано, що реєстрація транспортних засобів здійснюється саме за фізичними особами. Законодавством України не передбачено можливості реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями, у разі придбання цих засобів для потреб їх господарської діяльності, оскільки реєстрація здійснюється за особами, які є власниками.

Отже, для фізичної особи-підприємця у разі виростання транспортних засобів у виробничих цілях, у тому числі і при передачі в оренду, не має іншої можливості, ніж використовувати транспортні засоби для такої діяльності, що зареєстровані за ними як за фізичними особами без підтвердження їх відношення до підприємницької діяльності особи-орендодавця.

Таким чином, колегія суддів вважає, що договори оренди транспортних засобів, укладені між позивачем та фізичними особами-підприємцями не потребували обов'язкового нотаріального посвідчення.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність визначення податковим органом грошових зобов'язань позивачеві з податку на прибуток та з податку на додану вартість за податковими повідомленнями рішеннями №№ 0000082300, 0000092300 та визначення зобов'язань по цим операціям з податку на доходи фізичних осіб за податковим повідомленням рішенням № 000581700.

Крім операцій з оренди транспорту у фізичних осіб-підприємців, на визначення грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб позивача, як податкового агента, за податковим повідомленням рішенням № 000581700 вплинули наступні висновки відповідача:

- неправомірне застосування податкової соціальної пільги працівникам, які обліковуються фізичними особами-підприємцями (донараховано податок в сумі 2 829,65 грн.),

- відшкодування витрат на проїзд без підтверджуючих документів (донараховано податок в сумі 250,74 грн.),

- неоподаткування спонсорської допомоги на покриття витрат на навчання особі, яка не є працівником позивача (донараховано податок в сумі 2 025,00 грн.).

Надаючи оцінку правомірності збільшення суми грошового зобов'язання в цій частині, суд першої інстанції зазначав, що відповідно до ст. 6 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі -Закон № 889-IV) платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового місяця одночасно такі доходи, як доходи самозайнятої особи від підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Працедавець, який на підставі належним чином отриманої заяви платника податку про застосування пільги застосовує таку пільгу, не несе будь-якої відповідальності за порушення таким платником податку вимог підпункту 6.3.1 цього пункту, за винятком, коли такий працедавець і такий платник податку є пов'язаними особами або коли суд встановлює факт змови між таким працедавцем і таким платником податку, спрямованої на ухилення від оподаткування цим податком.

Таким чином, підставою для надання податкової соціальної пільги є виключно дані фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах з податковим агентом. Закон не передбачає обов'язку їх перевірки особою, яка здійснює виплату винагороди цій особі. А, отже, відповідач неправомірно переклав провину у неправомірному застосуванні податкової соціальної пільги з фізичних осіб на ТОВ «БВФ «Нежданна» (позивача у даній справі).

Відповідно до вимог ст.ст. 4, 9 Закону № 889-IV не включаються до складу доходів фізичної особи для обчислення податку податковим агентом сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт. У разі ненадання звіту про використання цих коштів протягом встановленого терміну вони є доходами осіб отримувачів цих коштів і підлягають оподаткуванню податковим агентом, як додаткове благо, надане цій фізичній особі. Ненадання документів, які підтверджують витрати на проїзд, свідчить про отримання додаткового блага отримувачем цих коштів і про невиконання позивачем обов'язків з оподаткування цих коштів податком на доходи фізичних осіб у сумі 250,74 грн.

Згідно пп.4.3.20 п.4.3 ст. 4 Закону № 889-IV до доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, є сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми, визначеної у пп.6.5.1 п. 6.5 ст. 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи. Судом першої інстанції не встановлено доказів наявності трудових відносин з особою, навчання якої сплачено позивачем, тому суд вважав, що ці кошти є додатковим благом отримувача коштів, а позивач, відповідно, безпідставно не утримав податок на доходи фізичних осіб у сумі 2 025 грн. з цих виплат.

Отже, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби від 24 травня 2011 року №№ 0000082300, 0000092300 та податкове повідомлення-рішення від 24 травня 2011 року № 0005861700 - в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 65 948,33 грн., у тому числі за основним платежем на 52 758,67 грн. та за штрафними санкціями на 13 189,66 грн., прийняті необґрунтовано та підлягають скасуванню, в задоволенні решти позовних необхідно відмовити.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу скаргою Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного від 31 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: підпис Т.М. Танасогло

Суддя: підпис А.В. Бойко

Суддя: підпис В.Л. Романішин