Ухвала суду № 28172216, 30.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2012 р.Справа № 2а-1870/4676/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Сумах на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.08.2012р. по справі № 2а-1870/4676/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Андрекс"

до Державної податкової інспекції в м. Сумах

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ "Андрекс", звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Сумах, в якій просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.04.2012р. №0003121503/4588, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 549690грн.

В обґрунтування своєї позиції, позивач зазначає, що їх підприємство правомірно включило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені їхнім підприємством у зв'язку з придбанням товару у ТОВ "Регіон-Центр", оскільки факт сплати податку підтверджується відповідними накладними та розрахунковими документами. Позивач зазначає, що ТОВ "Андрекс" не порушувало Закону України "Про податок на додану вартість"і дотримувалося визначеного законодавцем порядку формування податкового кредиту. Податкові накладні оформлені з дотримання вимог чинного законодавства та є достатньою підставою для формування податкового кредиту. Під час перевірки ТОВ "Андрекс" надало податкові накладні контрагента ТОВ "Регіон-Центр", які містять всі реквізити, передбачені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та включені до реєстру отриманих податкових накладних, а також докази отримання товару. Вважає, що будь-які обставини, які б за змістом вказаного закону могли б стати підставою для відсутності виникнення у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по даним операціям, відсутні. На момент укладення та виконання договору, ТОВ "Регіон-Центр"було зареєстровано як платник податку на додану вартість і внесене до реєстру платників податку на додану вартість та не ліквідовано.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30.08.2012 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 13 квітня 2012року №0003121503/4588.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Андрекс" (40000, м. Суми, вул. Харківська, 2/1, код ЄДРПОУ 30267728, р/р26009010130236 в ПАТ "Укрексімбанк" м. Суми, МФО 397003) в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір в розмірі 9462грн.47коп. (дев'ять тисяч чотириста шістдесят дві гривні сорок сім копійок).

Державна податкова інспекція у м. Сумах, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.08.2012 року та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог скарги посилається на обставини встановлені в акті перевірки.

Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 27.03.2012р. по 03.04.2012р. спеціалістами ДПІ у м. Сумах була проведена невиїзна позапланова перевірка ТОВ "Андрекс"з питань достовірності визначення податкового кредиту за серпень 2010р. -вересень 2010р., в ході якої були виявлені порушення позивачем вимог п.1.7 ст.1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.10.2 ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість"(тут і далі по тексту постанови -в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого ТОВ "Андрекс" завищено суму податкового кредиту за серпень 2010р. на суму 188419,00грн. та за вересень 2010р. на суму 439752грн. та у зв'язку з чим занижене податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 439752,00грн.

За наслідками перевірки, результати якої зафіксовані в акті від 03.04.2012р. №93/15-319/30267728 (а.с.16-29) 13.04.2012р. ДПІ у м. Сумах було винесено податкове повідомлення-рішення №0003121503/4588, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 549690грн., в тому числі: за основним платежем у розмірі 439752,00грн., та 109938,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.36).

З акта перевірки вбачається (а.с.16-29), що підставою прийняття оскаржуваного рішення відповідачем стало, зокрема, визнання угоди між позивачем та його контрагентом ТОВ "Регіон-Центр"нікчемною.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що суму податкового кредиту, позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві в ціні товару.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2012року №0003121503/4588 необґрунтовано з порушенням вимог ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України, тому вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Ввідповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, яка діє станом на сьогодні).

Проте матеріали справи не містять доказів того, що правочини, укладені ТОВ "Андрекс"з ТОВ "Регіон-Центр" порушують публічний порядок, а саме: спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини чи громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б свідчили про наявність в діяльності платника податків обставин, передбачених ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, як ознак нікчемного правочину.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дані комп'ютерних автоматизованих систем податкового органу щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та листи ДПІ у Дарницькому районі м. Києва надісланих на запити ДПІ в м. Суми (а.с.145-154), за якими податкова звітність ТОВ "Регіон-Центр" за серпень та вересень 2010р. визнана недійсною, а за ТОВ "Регіон-Центр" не значаться основні фонди, транспортні засоби, та обліковується незначна чисельність працюючих, не може розцінюватися судом як доказ безтоварності та нікчемності операцій, так як розбіжність у звітності контрагентів не порушує публічний порядок, не спрямована на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Крім того, згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.219-225) ТОВ "Регіон-Центр"значилось зареєстрованим в даному реєстрі та у періодах вчинення операцій з позивачем відносно нього не було внесено запису про відсутність за місцем його знаходження та на момент вчинення операцій (серпень-вересень 2010р.) свідоцтво платника податку на додану вартість ще не було анульоване (а.с.145).

В акті перевірки ДПІ у м. Сумах, зокрема вказує на порушення позивачем п.1.7 ст.1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.10.2 ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість" в частині безпідставного включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за придбані товари від ТОВ Регіон-Центр"за операціями, які є нікчемними.

Разом з тим, відповідно до п. 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Таким чином, податкова накладна була та залишається документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

У відповідності до вказаних норм закону, підприємством ТОВ "Андрекс"до складу податкового кредиту в періоді серпень-вересень 2010р. було віднесено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаного товару від ТОВ "Регіон-Центр", який фактично поставлявся за господарськими операціями, які мали реальний характер.

На підтвердження виконання господарських операцій з даним підприємством, позивачем надано договір купівлі-продажу товарів, податкові та видаткові накладні, виписки банку, докази переміщення товару від продавця до позивача (товарно-транспортні накладні), специфікації, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, картки по рахунку 631, 201, сертифікати якості (а.с.38-124,182-199).

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що 19.05.2010року між позивачем та ТОВ "Регіон-Центр" був укладений договір купівлі-продажу полістиролу марки 825ES525 (а.с.38-39) та 02.08.2010р. було укладено додаткову угоду №1, в якій зазначено, що поставка товару здійснюється за рахунок продавця починаючи з 1 серпня 2010р. (а.с.40).

На підтвердження виконання договору щодо придбання у ТОВ "Регіон-Центр"товару у серпні-вересні 2010р. та його транспортування ТОВ "Компанія "Лугатранс", ПП ОСОБА_1 на замовлення ТОВ "Регіон-Центр", позивачем надано копії видаткових накладних, специфікації, копії податкових накладних, виписок банку, товарно-транспортних накладних, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, акт звірки розрахунків, копії сертифікатів якості (а.с.41-124, 182, 191-199). Також позивачем надано розрахунки коригування кількісних і вартісних показників сум, на які ним було здійснено передплату контрагенту та отримані податкові накладні на частину придбаного, але не поставленого товару, та які (кошти) в наступних періодах ТОВ "Регіон-Центр" повертає позивачу (а.с.205-206,209-218).

Товар від ТОВ "Регіон-Центр", який був поставлений позивачу, був оприбуткований на підприємстві ТОВ "Андрекс", та використаний у власній господарській діяльності на виробництво пластикового посуду, на підтвердження чого надано картки рахунку 631 та рахунку 201, а також довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з зазначенням виду діяльності за КВЕД "виробництво інших виробів із пластмас"(а.с.183-190,226).

Таким чином, фактичні обставини справи свідчать про реальність виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ "Регіон-Центр". Отже, у ТОВ "Андрекс"були всі законні підстави для формування податкового кредиту за вищевказаними господарськими операціями по першій з події у відповідності до п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Також, згідно приписів Закону України "Про податок на додану вартість"виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно такої операції та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Європейський Суд з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, враховуючи те, що на виконання умов укладеного договору між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Регіон-Центр"відбулась поставка товару, товар за договором був оплачений позивачем та використаний у власній господарській діяльності, приймаючи до уваги, що позивач виконав вимоги пп.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника товару, який, в свою чергу, виконав вимоги пп.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"- видав покупцю, яким є позивач, належним чином оформлені податкові накладні на визначені та сплачені покупцем суми податку, вказані господарські операції, на переконання суду, носили реальний характер, та були виконані сторонами належним чином, та спричинили реальні зміни майнового стану підприємств.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суму податкового кредиту позивачем сформувано правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві в ціні товару.

Що стосується санкцій, застосованих оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням (а.с.36), суд зазначає, що відповідно до пп.109.2 ст.109 Податкового кодексу України вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Враховуючи, що в судовому засіданні не знайшов своє підтвердження факт заниження позивачем суми податку на додану вартість, застосування санкцій, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням також є безпідставним.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 30.08.2012р. по справі № 2-а-1870/4676/12 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197 п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сумах залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.08.2012р. по справі № 2а-1870/4676/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.