Постанова № 28172154, 13.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2012 р. Справа № 2а-8539/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2012р. по справі № 2а-8539/12/2070

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач- ФОП ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив:

-скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0005151702 від 06.02.2012р. про визначення суми податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_1 з податку на додану вартість у розмірі 19158,00грн., з яких 15326,70грн. за основним платежем та 3832,00грн. за штрафними санкціями, а також стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що порушень законодавства не допускав, висновки акту позапланової невиїзної перевірки, проведеної відповідачем, є необґрунтованими, базуються виключно на обставинах, встановлених ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова під час проведення перевірки ТОВ "Тех-Агромаркетинг", та суперечать положенням Конституції України, Закону України "Про податок на додану вартість", у зв'язку з чим просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0005151702, прийняте 06.02.2012р. відповідачем на підставі вказаного акту перевірки.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 19 Конституції України, п.п. 7.2.1, 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.3, ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Київському районі м. Харкова було проведено позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ "Тех-Агромаркетинг", код ЄДРПОУ 36988128 за квітень 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №296/17-107/НОМЕР_1 від 30.01.2012 року (а.с. 11-21).

В акті перевірки №296/17-107/НОМЕР_1 від 30.01.2012 року фахівцями ДПІ у Київському районі м.Харкова було зроблено висновок про неможливість здійснення фінансово-господарський операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч.1, 5 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_1 з ТОВ "Тех-Агромаркетинг"; встановлено порушення п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ за квітень 2010р. в сумі 15326,70грн. (а.с. 21).

На підставі вказаного акту перевірки №296/17-107/НОМЕР_1 від 30.01.2012 року відповідачем було винесено податкове повідомлення -рішення від 06.02.2012 року №0005151702, яким збільшено суму грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_1 з податку на додану вартість на загальну суму 19158,70грн, у тому числі за основним платежем -15326,70 грн., за штрафними санкціями -3832,00грн.) (а.с. 23).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки дійшов до висновку, що оскаржуване рішення відповідача прийнято у відповідності до вимог діючого законодавства, з урахуванням встановлених в ході перевірки фактів порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Між тим, такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 15.04.2010р. між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ "Тех-Агромаркетинг"(виконавець) було укладено договір №15/04 агентських послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати послуги (пошук насіння соняшника), а замовник зобов'язується оплатити виконавцю ці послуги. Виконавець зобов'язується надати послуги по договору на території Харківської області в строк з 15.04.2010р. по 23.04.2010р.(а.с.24)

Згідно п.3.1 договору №15/04 про надання агентських послуг вартість наданих ТОВ "Тех-Агромаркетинг"послуг визначається у протоколі договірної вартості.

Відповідно до протоколу №1 узгодження договірної вартості надання агентських послуг сторони досягли згоди по визначенню договірної вартості послуг у розмірі 91960,20грн, що складає 3,4% вартості очікуваної угоди. (а.с.27)

На підтвердження доводу про реальність господарської операції, що була проведена в межах спірного правочину, позивачем подані до суду:

- акт виконаних робіт по наданню агентських послуг №21/04 від 21.04.2010 року.

Згідно вказаного акту ТОВ "Тех-Агромаркетинг" надало агентські послуги по пошуку насіння соняшника для позивача в кількості 1021,78 тон по ціні 2640,00 грн. Вартість послуг складає 91960,20грн. (а.с.28)

-виписану ТОВ "Тех-Агромаркетинг"податкову накладну від 21.04.2010 року без номеру на загальну суму 91960,20грн., в тому числі ПДВ -15326,70 грн. (а.с.29)

-платіжне доручення №28 від 28.04.2010р. про перерахування на розрахунковий рахунок ТОВ "Тех-Агромаркетинг"суми у розмірі 91960,20грн.(а.с.30).

Також позивачем надано копію договору купівлі-продажу №22 від 22.04.2010 року, видаткову накладну №103 від 22.04.2010р., податкову накладну №26 від 22.04.2010р., відповідно до яких, ПСП "Нива"передало у власність ФОП ОСОБА_1 соняшник в кількості 1021 т. 780 кг. На загальну суму 2697499,20грн., в т.ч. ПДВ 449583,20грн.(а.с.31-34). Згідно даних банківських виписок ФОП ОСОБА_1 перерахував ПСП "Нива"грошові кошти в розмірі 2697499,20грн. (а.с.35-37).

Однією з підстав для відмови в задоволенні позовних вимог стало те, що у податковій накладній, яка була виписана ТОВ "Тех-Агромаркетинг" відсутній її номер.

Колегія суддів вважає, що даний висновок суду спростовується матеріалами справи, оскільки п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону „Про податок на додану вартість"(тут і далі нормативно-правові акти в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податковою кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними та іншими документами, передбаченими вищезазначеним підпунктом, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену відповідними документами.

Відповідно до пп. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Оформлення податкової накладної здійснюється відповідно до пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону „Про податок на додану вартість", яка містить вимоги щодо заповнення реквізитів податкової накладної та покладає обов'язок з надання покупцю податкової накладної на продавця. Податкова накладна складається продавцем у момент виникнення у нього податкового зобов'язання.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, лише відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, безспірно позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку.

При цьому колегія суддів зазначає, що відсутність певних реквізитів податкової накладної не може впливати на її значення як допустимого доказу права платника податку на податковий кредит, враховуючи можливість відображення суті та обсягу господарської операції такої податкової накладної з певними недоліками. Порушення порядку складання податкової накладної щодо не зазначення номеру податкової накладної не повинно мати наслідком виключення її з кола доказів, які підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту, за наявності факту здійснення господарських операцій, за наслідками яких такі податкові накладні були виписані, або відсутності спору щодо виконання таких операцій.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Акт перевірки №296/17-107/НОМЕР_1 від 30.01.2012 року взагалі не містить жодних посилань на податкову накладну, що була видана позивачу ТОВ "Тех-Агромаркетинг" та на невідповідність її вимогам законодавства.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідає обставинам справи висновок суду першої інстанції про те, що у договорі № 15/04 про надання агентських послуг чітко не вказаний порядок виконання агентських послуг.

Так, п.1.2 договору визначено, що ТОВ "Тех- Агромаркетинг" має надати послуги по пошуку насіння соняшника. Пунктом 1.3 встановлений строк надання послуг, п.1.4 - місце надання послуг, п.1.5 - можливість залучення третіх осіб до надання послуг, п.2.4 - порядок забезпечення необхідними засобами, в тому числі й транспортними, з метою надання послуг.

Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, згідно з ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України істотними умовами договору про надання послуг є визначення предмету договору та порядку оплати за надані послуги.

Як вбачається зі змісту договору № 15/04 про надання агентських послуг його сторони досягай згоди щодо усіх істотних умов цього договору, а також визначили певні додаткові умови, в тому числі й ті, що передбачені ст.ст. 902, 903, 905-907 ЦК України.

Згідно з п.3, п.4 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом є загальними засадами цивільного законодавства.

З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про нікчемність договору № 15/04 про надання агентських послуг внаслідок відсутності у ньому вказівки на чіткий порядок надання виконавцем таких послуг є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що сторони договору на момент його укладання вже визначилися із вартістю послуг у розмірі 91960,00 грн., що складає 3,4% вартості очікуваної угоди шляхом підписання протоколу № 1 узгодження договірної вартості.

Проте, такий висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки згідно з п.3.1 договору № 15/04 про надання агентських послуг вартість наданих ТОВ "Тех-Агромаркетинг" визначається у протоколі договірної вартості. Дійсно, відповідно до протоколу № 1 узгодження договірної вартості надання агентських послуг сторони досягли згоди по визначенню договірної вартості агентських послуг у розмірі 91960,20 грн., що складає 3,4 % вартості очікуваної угоди.

Проте, вказаний протокол, виходячи з самого змісту агентських послуг, підписаний сторонами вже після фактичного здійснення певного обсягу роботи, тобто тоді, коли ТОВ "Тех-Агромаркетинг" було знайдено відповідного суб'єкта господарювання, який мав змогу продати насіння соняшника позивачеві, а також визначено відповідну кількість насіння та його ціну.

Жодний з наявних у матеріалів справи доказів не свідчить про те, що протокол № 1 узгодження договірної вартості було підписано одночасно з самим договором № 15/04.

Також, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що сума в розмірі 91960,20 грн, сплачена позивачем ТОВ "Тех-Агромаркетинг" не становить 3,4 % вартості очікуваної угоди.

Судовим розглядом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у повному обсязі розрахувався з ПСП "НИВА" за придбане насіння соняшника, сплативши 2697499,20 грн, що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Сума коштів, сплачена ТОВ "Тех-Агромаркетинг" за агентські послуги становить 3,4090909 % від суми, сплаченої за насіння соняшнику.

Таким чином, за умови округлення розміру відсотків до десятих, 91960,20 грн. становить 3,4 %, як і було обумовлено сторонами договору.

Щодо висновків податкового органу про надання ТОВ "Тех-Агромаркетинг" послуг, які надані не з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом з'ясовано, що зазначені висновки податкового органу базуються івиключно на обставинах. встановлених Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі під час проведення перевірки ТОВ "Тех-Агромаркетинг".

Проте, такі висновки суперечать с.61 Конституції України, якою встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Крім того у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що встановлені Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Харкова порушення ТОВ "Тех- Агромаркетинг" податкового законодавства не може бути підставою для висновку про те, що одержані від цього товариства у квітні 2010 року послуги, не призначалися для їх використання в господарській діяльності позивача, а отже і для застосування підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Також, в оскаржуваній постанові суд першої інстанції фактично дійшов до висновку про нікчемність правочинів, за якими ТОВ "Тех-Агромаркетинг" надало позивачеві агентські послуги.

Вказаний висновок суду першої інстанції ґрунтується на тому, що надані позивачем документи первинного та бухгалтерського обліку не сприймаються як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Статтею 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обгрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Тех-Агромаркетинг"і правомірність віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними"при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Тех-Агромаркетинг" з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність висновків Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про порушення позивачем п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ч.1, 5 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України.

Оскільки, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, колегія суддів вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0005151702 від 06.02.2012р. про визначення суми податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_1 з податку на додану вартість у розмірі 19158,00грн., з яких 15326,70грн. за основним платежем та 3832,00грн. за штрафними санкціями, таким, що підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія судців дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 р. по справі № 2а-8539/12/2070 через порушення ним норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог .

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197 п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2012р. по справі № 2а-8539/12/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0005151702 від 06.02.2012р.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.