Постанова № 28170709, 21.12.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2012 року 2а-5682/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Сокуров Я.В., Іванов О.Л.,

від відповідача - Хиля Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІЛЬ»

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «НАІЛЬ» з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 09.11.2012 № 0001102204.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта перевірки яким встановлено заниження позивачем податку на додану вартість у зв'язку з формуванням податкового кредиту на підставі господарських взаємовідносин з ТОВ «Берніс Продакт». За твердженням податкового органу укладені між позивачем і даним контрагентом угоди є нікчемними, оскільки у підприємства відсутні трудові ресурси, виробничі приміщення, основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємство не порушувало вимог пункту 198.1 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, оскільки висновок податкового органу про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «Берніс Продакт»угод є помилковим і необґрунтованим, так як правочини мали реальний характер -послуги надані контрагентом у повному обсязі і використані підприємством у господарській діяльності, повністю оплачені позивачем. Правовідносини підтверджуються наявними у позивача первинними бухгалтерськими документами -податковими накладними, актами приймання -передачі виконаних робіт (наданих) послуг, товарно-транспортними накладними і банківськими виписками, а тому податковий кредит сформований підприємством вірно і у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

У зв'язку з цим, на думку позивача, спірне податкове повідомлення -рішення прийнято відповідачем безпідставно.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі і просили суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та зазначив, що в ході проведення перевірки правовідносин між позивачем і ТОВ «Берніс Продакт»від Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби надійшов Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Берніс Продакт», згідно з яким не встановлено факт передачі товарів (послуг) контрагентам-покупцям, відсутність складських приміщень, автомобільного або іншого транспорту, устаткування, яке необхідне для здійснення фінансово-господарської операції. Крім того, до податкового органу надійшла постанова слідчого з ОВС СВ ПМ ДПС у м. Києві про порушення кримінальної справи № 71-00217 відносно директора ПП «Гранд -Сервіс»ОСОБА_4 за фактом повторного вчинення не встановленими особами фіктивного підприємства ТОВ «Берніс Продакт». У зв'язку з цим, податковий орган вважає, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Берніс Продакт»з контрагентами -постачальниками, є нікчемними правочинами.

На думку відповідача, вказані обставини свідчать про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «Берніс Продакт»правочинів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у березні 2011 року між позивачем і ТОВ «Берніс Продакт»укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування від 01.06.2011 № 215, предметом якого було надання послуг транспортної експедиції і перевезення товару.

Крім того, між позивачем і ТОВ «Берніс Продакт»укладено договір про надання послуг від 01.06.2011 № 216, предметом якого було виконання вантажно-розвантажувальних робіт.

Посадовою особою Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НАІЛЬ»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування і сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Берніс Продакт»за період з 01.06.2011 по 30.06.2011, за результатами якої складено Акт від 26.10.2012 № 1594/22-4/36382661 (далі -Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки (аркуш 6), перевіряючим зазначено, що від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС отримано акт від 11.04.2012 № 148.3-22-80 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Берніс Продакт», код за ЄДРПОУ 37319033 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.02.2011 по 29.02.2012.

Відповідно до даного Акта ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, господарські операції ТОВ «Берніс Продакт»не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання поставок.

Також, в ході проведення перевірки податковим органом не встановлено факта передачі товарів (послуг) ТОВ «Берніс Продакт»контрагентам-покупцям, у зв'язку з відсутністю (не надано до перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі (товару), довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, і інших первинних документів.

Крім того, згідно з Актом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС до податкового органу надійшла копія постанови про порушення кримінальної справи, прийняття її до свого провадження та об'єднання кримінальних справ від 27.09.2011, відповідно до якої слідчий з ОВС СВ ПМ ДПС у м. Києві майор податкової міліції ОСОБА_5, розглянувши матеріали кримінальної справи № 71-00217 щодо директора ПП «Гранд-Сервіс»ОСОБА_4, порушеної за фактом повторного вчинення невстановленими особами фіктивного підприємства ТОВ «Берніс Продакт»встановив, що ОСОБА_6 перебуваючи на посаді директора ПП «Гранд-сервіс»умисно ухилявся від сплати податку на додану вартість в особливо великих розмірах і вчинив службове підроблення на протязі 2008-2010 років. Крім того, слідчим виявлено, що з метою прикриття незаконної діяльності створено або придбано на ім'я невстановлених осіб ряд підприємств, у тому числі ТОВ «Берніс Продакт».

На сторінці 12 Акта перевірки податковий орган зазначив, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ТОВ «Берніс Продакт». Отже, договори, укладені ТОВ «Берніс Продакт», відповідно до пп. 1. 2 ст. 215. пп. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, а саме -завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 23117,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.11.2012 № 0001102204, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23118,00 грн., з них 23117,00 грн. за основним платежем і 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Непогоджуючись із прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно зі статтею 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до статтей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідач визначив податкове зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ТОВ «Берніс Продакт»судом досліджено дане питання і встановлено наступне.

Відносно укладеного між позивачем і ТОВ «Берніс Продакт»договору транспортного-експедиційного обслуговування від 01.06.2011 № 215, позивачем надано суду належним чином засвідчені копії додаткової угоди від 07.06.2011 № 1, згідно з якою внесено зміни до пункту 1.1. договору від 01.06.2011 № 215 в частині перевезення вантажу автомобільним транспортом, податкових накладних щодо надання послуг з перевезення товару №132 від 07.06.2011, № 182 від 08.06.2011, № 254 від 09.06.2011 № 293 від 10.06.2011, № 292 від 10.06.2011, № 350 від 14.06.2011, № 424 від 15.06.2011, № 467 від 16.06.2011, № 504 від 17.06.2011, № 680 від 23.06.2011, № 870 від 29.06.2011, Акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 132 від 07.06.2011, № 182 від 08.06.2011, № 254 від 09.06.2011, № 293 від 10.06.2011, № 292 від 10.06.2011, № 350 від 14.06.2011, № 424 від 15.06.2011, № 467 від 16.06.2011, № 504 від 17.06.2011, № 680 від 23.06.2011, № 870 від 29.06.2011.

На виконання укладеного з ТОВ «Берніс Продакт»договору від 01.06.2011 № 216 позивачем також надано суду належним чином засвідчені копії податкових накладних № 255 від 09.06.2012, № 351 від 14.06.2012, № 425 від 15.06.2012, № 466 від 16.06.2012, № 505 від 17.06.2011, Акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 255 від 09.06.2011, № 351 від 14.06.2011, № 425 від 15.06.2011, № 466 від 16.06.2011, № 505 від 17.06.2011.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до договору від 01.06.2011 № 215 про надання транспортних -експедиційних послуг ТОВ «Берніс Продакт»прийняло зобов'язання з перевезення ватажу ТОВ «НАІЛЬ», залучаючи для виконання обов'язків транспортні засоби третіх осіб, придатні для перевезення заявленого вантажу (пункт 2.2 Договору).

На підтвердження факту перевезення товару, позивач надав суду належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних від 07.06.2011 № 883895, від 08.06.2011 № 883914, від 10.06.2011 № 192048, від 10.06.2011 № 10/06, від 14.06.2011 № 1011581, від 17.06.2011 № 881980, від 22.06.2011 № 881268.

Пов'язуючи господарську діяльність позивача з укладеними правочинами, слід зазначити, що відповідно до довідки з Єдиного Державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) Серії АБ № 476102, основним видом діяльності ТОВ «НАІЛЬ»за КВЕД є оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, оптова торгівля хімічними продуктами; оптова торгівля відходами та брухтом, неспеціалізована торгівля, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що ТОВ «Берніс Продакт»перевозило склотару, придбану ТОВ «НАІЛЬ»у інших контрагентів -продавців -ТОВ «Алексіс Експрес ЛТД», ТОВ «Бучанський завод склотари», ПАТ «Рокитнянський скляний завод», яку позивачем, у подальшому, після декорування, продано іншим підприємствам -ТОВ ПКФ «Данко Декор», ТОВ «Укрпромінвестгруп», СТ «Франківське», ЗАТ «Зірниця».

На підтвердження даної обставини позивачем надано суду копії видаткових і податкових накладних, актів завантаження склопродукції.

Також, позивачем надано суду копію Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 19.11.2012 № 15146118 відповідно до якої ТОВ «Берніс Продакт»станом на 19.11.2012 зареєстровано юридичною особою.

Тобто, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо перевезення товару і виконання вантажно-розвантажувальних робіт ТОВ «Берніс Продакт».

При цьому, податковий орган в Акті перевірки (аркуші 4 -5 Акта перевірки) досліджував дані первинні бухгалтерські документи, проте, ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження факту укладення між позивачем і ТОВ «Берніс Продакт»нікчемних правочинів або господарських зобов'язань, які б було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відносно кримінальної справи № 71-00217 щодо директора ПП «Гранд-Сервіс»ОСОБА_4, порушеної за фактом повторного вчинення невстановленими особами фіктивного підприємства ТОВ «Берніс Продакт», жодних документів суду надано не було. Як пояснив представник податкового органу справу передано на розгляд до суду, проте, будь-яких доказів на підтвердження цієї обставини суду також не надано.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд звертає увагу, що відповідно до Акта перевірки відповідач дійшов висновку про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «Берніс Продакт»правочинів лише на підставі Акта іншого податкового органу, в якому досліджувались господарські взаємовідносини ТОВ «Берніс Продакт»з іншими підприємствами за відсутності перевірки господарських операцій безпосередньо між позивачем та його контрагентом. Проте, оцінюватись при дослідженні господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Зокрема, така правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Враховуючи викладене, висновок Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «Берніс Продакт»правочинів є безпідставним і необґрунтованим.

Відносно тверджень податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаних послуг, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем суду надано усі документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту, зокрема, первинні розрахункові та інші документи, у тому числі податкові накладні, акти приймання -передачі виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортні накладні, банківські виписки.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що контрагент позивача неправомірно виписав податкові накладні за надані послуги.

Враховуючи викладене, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість, є безпідставним.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 09.11.2012 № 0001102204 підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 09.11.2012 № 0001102204.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІЛЬ» судовий збір у сумі 232 (двісті тридцять дві) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 24 грудня 2012 р.