Постанова № 28170689, 13.12.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2012 р. Справа № 2а-2909/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Боршовського Т.І.

за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Токар В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Лукор»

до Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Івано-Франківської області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №000071221 від 04.09.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

19.09.2012 року Приватне акціонерне товариство «Лукор»(надалі -позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Івано-Франківської області (надалі -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 000071221 від 04.09.2012 року в частині щодо заниження податку на прибуток по операціях позивача за договорами з ТОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром», ПП «Ново Ком»на суму 52886,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 3928,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Калуською ОДПІ в Івано-Франківській області на підставі акту перевірки неправомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині збільшення податку на прибуток на суму 52886,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 3928,00 грн., оскільки висновки податкового органу щодо відсутності реальності господарських операцій по договорах, укладених з ТОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром», ПП «Ново Ком»не відповідають фактичним обставинам та нормам законодавства України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Суду пояснив, що вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним, оскільки ґрунтується на безпідставних висновках перевірки про те, що договори, укладені з ТОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром»та ПП «Ново-Ком»є нікчемними. Вважає вказані висновки необґрунтованими, непідтвердженими належними засобами доказування, оскільки факт виконання вказаний договорів та здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими документами бухгалтерського та податкового обліку. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на те, що за наслідками планової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем п.5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 135.1, п.135.2, п.135.4, п.135.5, п.135.7, ст.. 135, п. 137.1, ст. 137, п.138.1, п.138.5, пп.138.10.1 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІV квартал 2010 року -15 500 грн., І квартал 2011 року -1 813 грн., II квартал 2011 року -27249 грн., II-III квартали 2011 року -7888 грн., ІІ-ІV квартали 2011 року -228 грн., І квартал 2012 року -208 грн. Вказані висновки зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких не знайшли свого підтвердження здійснення господарських операцій у поданій податковій звітності стосовно часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, тобто відсутність адміністративно-технічних можливостей для придбання, реалізації та здійснення діяльності, відсутності їх за місцезнаходженням на момент перевірки. Також посилається на те, що позивачем не підтверджено руху товарів та їх використання в господарській діяльності. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, судом встановлено наступне.

Приватне акціонерне товариство «Лукор»зареєстроване 06.07.2000 року Виконавчим комітетом Калуської міської ради Івано-Франківської області як юридична особа, ідентифікаційний код 31256759, місце знаходження: 77306, Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Промислова, 4, що підтверджується довідкою Головного Управління статистики в Івано-Франківській області серії АБ № 468261 від 26.04.2012 року (а.с. 13). Позивач є платником податку на прибуток підприємств, що визнається обома сторонами.

Судом встановлено, що відповідачем з 11.06.2012 року по 13.08.2012 року було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт за № 1531/220/31256759 від 20.08.2012 року (а.с.14-56).

Позивачем в позовній заяві не оспорювались підстави та порядок проведення даної перевірки. Обставин порушення чинного законодавства підстав та порядку її проведенні судом не встановлено.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем 04.09.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 000071221, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 282150 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 3928 грн. (а.с.11).

В акті перевірки відповідачем на підставі використаних актів зустрічних перевірок про проведення аналізу діяльності контрагентів позивача - ТзОВ "Вісан", ПП "Інвест Пром", ПП "Ново-Ком" зроблено висновок про не підтвердження здійснення господарських операцій між ними стосовно часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, тобто встановлено відсутність адміністративно-технічних можливостей для придбання, реалізації та здійснення діяльності, відсутність їх за місцем знаходження на момент перевірки. Внаслідок цього, відповідач дійшов висновку про те, що діяльність вказаних підприємств спрямована на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не набуття ними належним чином цивільної право-дієздатності, про фіктивність правочинів між ними та їх контрагентами, відсутність факту передачі товару. На підставі вказаних обставин, як наслідок, відповідачем зроблено висновок про те, що угоди укладені між позивачем та його контрагентами відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, та що позивачем безпідставно, в порушення норм податкового законодавства, включено до валових витрат не понесені ним фактично витрати згідно вищенаведених угод та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення даних господарських операцій, в результаті чого занижено податок на прибуток та податок на додану вартість.

Таким чином, підставою для визначення відповідачем позивачу грошових зобов'язань зі сплати податку на прибуток підприємств за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року є висновок про неможливість віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум податку, сплаченого контрагентам, у зв'язку з придбанням товарів, оскільки видані ними первинні документи оформленні на виконання нікчемних, на думку відповідача, правочинів.

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та перевіряючи вказане рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем частково необґрунтованого рішення, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено валові витрати виробництва та обігу, як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Частинами 4, 5 та 6 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів із банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, що з 01.01.2011 року регулює порядок справляння податку на прибуток підприємств (надалі - ПК України) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 -137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 -143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто необхідною умовою для збільшення валових витрат виробництва (обігу) є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який підтверджується відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, судом встановлено, що позивачем з контрагентами укладено декілька договорів поставки, на підставі яких і відбувались спірні господарські операції.

Так, 21.10.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ТзОВ "Вісан" (Продавцем) № 05-346 на поставку товару -240 протигазів з фільтром середнього габариту ДОТ - 600 до протигазів ДСТУ ГОСТ 12.4.041:2006,р5 (товар по ціні 258,33 грн. без ПДВ) (т. 1, а.с.103).

27.01.2011 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ТзОВ "Вісан" (Продавцем) №05-35 на поставку товару згідно специфікацій, які викладені в додатку до угоди (протигази ПШ-1), ціна угоди складає 8700 грн. з ПДВ (т. 1, а.с.125).

16.03.2011 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ТзОВ "Вісан" (Продавцем) № 05-106 на поставку товару -згідно специфікацій, які викладені в додатку до угоди (протигази ПШ-1), ціна угоди складає 141 373 грн. з ПДВ (т. 1, а.с.119).

04.04.2011 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ПП "Ново-Ком" (Продавцем) № 09/09-8 на поставку товару -мобільне риштування "Атлант"Н=6м та Н=8,4м (товар по ціні 23 796 грн. з ПДВ) (т. 1, а.с.112).

26.07.2011 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ПП "Інвест Пром" (Продавцем) № 09/9-29 на поставку товару по ціні 39 363,72 грн. з ПДВ) (т.1, а.с.108).

Як встановлено судом на виконання даних угод позивачем прийнято у ТзОВ "Вісан", ПП "Інвест Пром", ПП "Ново-Ком" товар згідно укладених угод.

Так, контрагентами виписано позивачу податкові накладні №№ 304 від 28.07.2011 року, № 1 від 15.04.2011 року, № 27 від 06.04.2011 року, № 81201 від 08.12.2010 року (т. 1, а.с.107,118,124,132). Матеріали справи також містять копії видаткових накладних, згідно яких видавався товар, що містять номенклатуру поставки товару, її кількість та ціну № 304 від 28.07.2011 року на суму 33303,11 грн. без ПДВ, № 243 від 15.04.2011 року на суму 19830 грн. без ПДВ, № 27 від 06.04.2011 року на суму 117811,50 грн. без ПДВ, № 34 від 07.02.2011 року на суму 7250 грн. без ПДВ, № 081201 від 08.12.2010 року на суму 61999,20 грн. без ПДВ (т.1, а.с.105,116,122,128,130), копії прибуткових ордерів (т.1, а.с. 106, 117, 123, 129, 131).

Також позивачем в обгрунтування реальності господарських операції по вищевказаних правочинах, зокрема, факту отримання товару та його використання у власній господарській діяльності подано суду копії карток складського обліку матеріалів, вимог товару №№ 74, 13, 137, 27, 64, 28, 130, 48, 88, 17, 16, актів приймання-передачі товару (т. 1, а.с.137-161).

Судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання товарів у ТзОВ "Вісан", ПП "Інвест Пром", ПП "Ново-Ком" є в наявності у позивача.

Суд, перевіряючи реальність проведених операцій згідно укладених позивачем з ТзОВ "Вісан", ПП "Інвест Пром", ПП "Ново-Ком" правочинів, встановив, що позивачем товар отримано, на суму отриманого позивачем товару виписано всі податкові та видаткові накладні, а покупцем здійснено розрахунок за отриманий товар згідно поданих копій платіжних документів №№ 567, 435, 1459, 4490, 4509, 488 (а.с.172-177). В судовому засіданні при цьому представником відповідача даний факт не заперечувався.

При цьому, слід зазначити, що відповідачем відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України не подано суду належних та допустимих доказів, які б вказували на недостовірність чи фальшивість вказаних документів або невідповідність їх оформлення вимогам нормативно-правових актів.

Крім цього, позивачем було задекларовано грошові зобов'язання, що випливають з вказаних господарських операцій у відповідних деклараціях з прибутного податку підприємств, копії яких знаходяться в матеріалах справи. Вказаний факт, як вбачається з акту перевірки від 20.08.2012 року на заперечується відповідачем.

Також судом встановлено, що на час проведення вищевказаних господарських операцій ТзОВ "Вісан", ПП "Інвест Пром", ПП "Ново-Ком" мали відповідну господарську правосуб'єктність: в установленому законом порядку зареєстровані як суб'єкти господарювання, взяті на податковий облік, що підтверджується даними, викладеними в акті перевірки позивача, а також копіями довідки з ЄДРПОУ щодо ТзОВ "Вісан", довідки про взяття на податковий облік платника податків, свідоцтва платника податку на додану вартість, статутом вказаного товариства, а щодо ПП "Інвест Пром", ПП "Ново-Ком" - не заперечується відповідачем та підтверджується актами їх перевірок (т 2, а.с. 11-29, т. 1, а.с. 75-94).

Нормами частин 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва ТзОВ "Вісан", ПП "Інвест Пром", ПП "Ново-Ком", відповідачем суду відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України не подано.

Окрім того, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ "Вісан", ПП "Інвест Пром", ПП "Ново-Ком", спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товарів і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операцій щодо придбання позивачем товару у вищевказаних суб'єктів господарювання, оформлених належними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, та правильність їх оприбуткування позивачем прибутковим податком з підприємств.

Також суд вважає такими, що не заслуговують на увагу посилання відповідача, в обґрунтування неможливості здійснення вищевказаних господарських операції, на розбіжності в декларуванні позивачем та ТзОВ "Вісан", ПП "Інвест Пром", ПП "Ново-Ком" податкових зобов'язань по вказаних операціях. На думку суду, виходячи з конституційного принципу щодо індивідуальної відповідальності особи, не виконання особою свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, може тягти відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи, а не для його контрагентів.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Окрім цього, згідно правової позиції Верховного суду України в аналогічній справі, викладеній у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10, судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (укладених угод, податкових та видаткових накладних, платіжних документів, податкових декларацій), які підтверджують факт правомірності формування позивачем показників податку на прибуток по спірних господарських оприбуткованих операціях.

При цьому, слід зазначити, що судження, викладені в акті перевірки позивача, та пояснення представників відповідача щодо сумнівів в достовірності вказаних документів та реальності господарських операцій між позивачем та ТзОВ "Вісан", ПП "Інвест Пром", ПП "Ново-Ком" не були всупереч нормі ч. 2 ст. 71 КАС України підкріплені жодними належними та допустимими доказами, які б свідчили про вказані обставини, а ґрунтуються лише на припущеннях щодо фіктивності господарських операціях та нікчемності правочинів, укладених між контрагентами позивача та їх контрагентами, викладених в актах податкових органів за наслідками перевірок вказаних контрагентів позивача, які зроблені на підставі даних податкового органу щодо відсутності їх за місцем державної реєстрації, відсутності в них матеріально-технічних та трудових ресурсів. При цьому, як вбачається з вказаних актів перевірок, відповідачем при вчиненні висновків не було враховано можливість здійснення суб'єктами господарювання господарської діяльності не за місцем своєї реєстрації, що ґрунтується на встановлених ст. 6 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободі підприємницької діяльності та вільного руху капіталів, товару, послуг на території України та свободі договору. За наведеного слід зазначити, що згідно чинного законодавства така діяльність може здійснюватись у будь-яких, прямо не заборонених законом формах, зокрема, й на умовах використання оренди як нерухомого так і рухомого майна, чи використання окрім права власності інших інститутів речового права, використання праці на підставі цивільно-правових угод тощо.

За таких обставин, є безпідставним висновок відповідача, зроблений в акті перевірки, про те, що укладені між позивачем та його контрагентами договори поставки вчинені без наміру створення правових наслідків, суперечать інтересам держави та суспільства, та спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а тому є нікчемними.

Так, згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Тобто неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили. За відсутності вказаних фактів, правочин є правомірним, і його дійсність не може ставитись під сумнів.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

В акті перевірки відповідачем зроблено висновок про недійсність правочинів -договорів поставки, укладених між позивачем та ТзОВ "Вісан", ПП "Інвест Пром", ПП "Ново-Ком", оскільки вони не спричиняють реального настання правових наслідків, суперечить інтересам держави та суспільства. Тобто, в даному випадку відповідач посилається саме на оспорювані обставини (відсутність наміру на створення правових наслідків, невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам), які не є законодавчими підставами для визнання правочину нікчемним, проте згідно з ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215, ч. 3 ст. 228, ст. 234 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України можуть бути підставами для визнання судом правочину (господарського зобов'язання) недійсним. Однак, відповідач не надав суду доказів наявності відповідних судових рішень про визнання вказаних Договорів недійсними з огляду, як пояснив представник відповідача, на їх відсутність.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

В той же час, вказані правочини не визнаються законом нікчемними, їх зміст не суперечить національному законодавству, цивільний оборот предметів договору не заборонений та не обмежений в Україні, а самі по собі такі договори (окремі положення) не порушують публічний порядок, і зокрема не змінюють правил оподаткування і не спрямовані на ухилення від сплати податків. Аргументованих доводів і доказів, які б достовірно підтверджували наявність на час прийняття оскаржуваного рішення та в ході розгляду справи, завідомо умисної мети і факту спрямованості сторін договорів купівлі-продажу на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України пов'язує визначення порушення публічного порядку, відповідач суду не подав, у зв'язку з чим немає підстав вважати вказані правочини нікчемними згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Також враховуючи безпідставність висновків відповідача про нікчемність правочинів та відсутність у їх сторін мети на реальне настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення позивачем п.5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 22.05.1997 року № 283/97 (із змінами та доповненнями), п. 135.1, п.135.2, п.135.4, п.135.5, п.135.7, ст.. 135, п. 137.1, ст. 137, п.138.1, п.138.5, пп.138.10.1 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ (із внесеними змінами та доповненнями), за результатами яких позивачу донараховано податку на прибуток в розмірі 52886 грн. згідно розрахунку позивача, погодженого з відповідачем (т. 2, а.с. 50).

Як наслідок, відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 3928 грн.

Нормою п. 21.1.ст. 21 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було подано суду належних, допустимих та достатніх доказів правомірності та обґрунтованості прийнятого нею податкового повідомлення-рішення № 000071221 від 04.09.2012 року в частині донарахування позивачу 52886 грн. податку на прибуток приватних підприємств та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3928 грн., у зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення в цій частині нарахованих ним грошових зобов'язань.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України. Зокрема, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 568,13 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Івано-Франківської області № 000071221 від 04.09.2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 52886 (п'ятдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят шість) гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 3928 (три тисячі дев'ятсот двадцять вісім) гривень.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Лукор" (ідентифікаційний номер 31256759, місцезнаходження: 77306, Івано-Франківська область, місто Калуш, вулиця Промислова, будинок 4) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 568 (п'ятсот шістдесят вісім) гривень 13 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Боршовський Т.І.

Постанова складена в повному обсязі 18.12.2012 року.