Постанова № 28169277, 17.12.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.12 Справа № 5015/6867/11

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Кравчук Н.М.,

Хабіб М.І.,

при секретарі Олійник І.О.,

за участю представників:

від позивача -ОСОБА_2

від відповідача -не з'явився

від скаржника -Бекесевич Ю.В.

розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради, вих.№ 1104-вих-965 від 20.09.2012 року

на рішення господарського суду Львівської області від 06.12.2011 року, суддя Довга О.І.

по справі № 5015/6867/11

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Львів

про усунення перешкод в користуванні нежитловими приміщеннями, визнання права власності на нежитлові приміщення

в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Львівської області від 06.12.2011 року по справі №5015/6867/11 позов ПП ОСОБА_2 задоволено, суд вирішив усунути перешкоди в користуванні ПП ОСОБА_2 нежитловими приміщеннями, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2, а саме: приміщенням прохідної загальною площею 10,3 м.кв., позначеної в поверховому плані літерою "Ж-1"; приміщенням магазину загальною площею 20,1 м.кв. позначеного в поверховому плані літерою "Б"; приміщенням складу загальною площею 47,1 м.кв. позначеного в поверховому плані літерою "К-1"; приміщенням складу загальною площею 80,1 м.кв. позначеного в поверховому плані літерою "Л-1"; приміщенням складу загальною площею 77,9 м.кв. позначеного в поверховому плані літерою "М-1". Визнано за ПП ОСОБА_2 право приватної власності на нежитлові приміщення: - прохідної загальною площею 10,3 м.кв. позначеної в поверховому плані літерою "Ж-1", магазину загальною площею 20,1 м.кв. позначеного в поверховому плані літерою "Б", складу загальною площею 47,1 м.кв. позначеного в поверховому плані літерою "К-1", складу загальною площею 80,1 м.кв. позначеного в поверховому плані літерою "Л-1", складу загальною площею 77,9 м.кв. позначеного в поверховому плані літерою "М-1", що знаходяться за адресою АДРЕСА_2.

Суд, задовольняючи позовні вимоги посилається на положення ст.ст.16, 328, 386, 391, 392 ЦК України, вказуючи на те, що спірні приміщення набуті позивачем на законних підставах, оскільки передані йому Товариством з обмеженою відповідальністю «Мінерал», учасником якого був позивач, в рахунок компенсації частки в статутному фонді цього товариства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Львівська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 06.12.2011 року по справі №5015/6867/11, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Скаржник вказує на те, що про оскаржуване рішення дізнався із звернення ПП ОСОБА_2 до Львівської міської ради про погодження місця розташування та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 10 років для обслуговування будівель на АДРЕСА_2 та звертає увагу суду на те, що таке рішення порушує інтереси міської ради, як власника земельної ділянки. Зокрема, посилаючись на норми ст.ст.142-145 Конституції України, ст.7 Закону України «Про розмежування земель держаної та комунальної власності», ст.ст.83, 12 Земельного кодексу України, зазначає, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 належить до комунальної власності територіальної громади м.Львова та, що позивачем не подано жодних документів, які б засвідчували право власності або користування земельною ділянкою, відсутні також матеріали, згідно яких, вказана земельна ділянка відведена для будівництва.

Представник скаржника (Львівської міської ради) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні проти вимог апелянта заперечив, просив відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучене до матеріалів справи.

Оскільки явка представника відповідача не визнавалась обов'язковою, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представників скаржника та позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як зазначає, подаючи позов, позивач (ОСОБА_2), він був учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «МІНЕРАЛ», та що рішенням вказаного Товариства від 11.04.2007 року, оформленого протоколом №11/04/07, йому передано частину майна товариства в рахунок оплати його частки як учасника товариства, зокрема передано об'єкти за адресою АДРЕСА_2, а саме: приміщення прохідної (№9) загальною площею 20 кв.м., позначеної в поверховому плані літерою «Ж-1», введення в експлуатацію - 1984р.; приміщення магазину (№11) загальною площею 20,1 кв.м. позначеного в поверховому плані літерою «Б», введення в експлуатацію - 1984р.; навіс-склад (№12) загальною площею 230 кв.м. позначеного в поверховому плані літерами «К-1», «Л-1», «М-1», введення в експлуатацію - 1984р. Поряд з цим, позивач зазначає, що, у зв'язку із ліквідацією ТзОВ «МІНЕРАЛ»у Державний архів Львівської області здано документи за 1967-2007 р. та, що ним направлялись листи до ЛМБТІ та ЕО м.Львова з метою виготовлення технічних паспортів та видачі свідоцтва на право власності, і останнім виготовлено та надано позивачу технічні паспорти на зазначенні вище об'єкти, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

ОСОБА_2 у позовній заяві та додаткових поясненнях зазначає, що вказані приміщення самовільно зайняті відповідачем та використовуються для складського зберігання продукції, і на неодноразові звернення щодо звільнення таких приміщень не реагує та відмовляється звільнити такі, що, на думку позивача, свідчить про порушення його права власності та унеможливлює доступ до них.

Слід зазначити, що позивач прізвище відповідача у позовній заяві вказує - ОСОБА_4, а у додаткових поясненнях -ОСОБА_4, проте, зазначаючи при цьому один і той же ідентифікаційний номер.

Суд першої інстанції зважаючи на вказані позивачем обставини, посилаючись на положення ст.ст.16, 328, 386, 391, 392 ЦК України та те, що спірні приміщення набуті позивачем на законних підставах, оскільки передані йому Товариством з обмеженою відповідальністю «Мінерал», учасником якого був позивач, в рахунок компенсації частки в статутному фонді цього товариства, приходить до висновку про задоволення позову, а саме суд вирішив усунути перешкоди в користуванні ПП ОСОБА_2 нежитловими приміщеннями, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2, а саме: приміщенням прохідної загальною площею 10,3 м.кв., позначеної в поверховому плані літерою "Ж-1"; приміщенням магазину загальною площею 20,1 м.кв. позначеного в поверховому плані літерою "Б"; приміщенням складу загальною площею 47,1 м.кв. позначеного в поверховому плані літерою "К-1"; приміщенням складу загальною площею 80,1 м.кв. позначеного в поверховому плані літерою "Л-1"; приміщенням складу загальною площею 77,9 м.кв. позначеного в поверховому плані літерою "М-1". Поряд з цим, судом визнано за позивачем право приватної власності на вказані нежитлові приміщення.

Колегією суддів відзначено, що судом першої інстанції, приймаючи вказане рішення, не з'ясовано чи є відповідач тією особою, яка оспорює право власності на спірне нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову, враховуючи наведене нижче:

Частиною першою статті 15 ЦК України унормовано, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до пункту 2 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 цього ж Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Приписами статті 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.21 ГПК України, сторонами у судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Тобто, сторонами у судовому процесі є суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Сторонами в господарському процесі є учасники спірного матеріального правовідношення, а відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу (частина 3 зазначеної норми). Виходячи із змісту наведених норм, захисту у судовому порядку підлягають порушене право і охоронювані законом інтереси.

Стаття 316 ЦК України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Доказами, що підтверджують право власності можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази щодо приналежності позивачеві спірного майна.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з приписами статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тобто, позов про право власності подається у випадках, коли належне певній особі або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою, або уразі відсутності в неї документів (у зв'язку з їх втратою), що засвідчують належність їй такого права. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його.

Враховуючи наведене, позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить по-перше, підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Відповідно до приписів статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 ГПК України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Скаржник (Львівська міська рада) вказує, що оскаржуване рішення порушує інтереси міської ради, як власника земельної ділянки, зокрема, посилаючись на норми ст.ст.142-145 Конституції України, ст.7 Закону України «Про розмежування земель держаної та комунальної власності», ст.ст.83, 12 Земельного кодексу України, Львівська міська рада зазначає, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 належить до комунальної власності територіальної громади м.Львова, що взято колегією суддів до уваги при прийнятті апеляційної скарги.

Судовою колегією відзначено, що позивачем не представлено суду доказів що підтверджують право власності, а саме відповідних правовстановлюючих документів, а також будь-яких інших доказів щодо приналежності позивачеві спірного майна.

Документи, які додано позивачем до позовної заяви, а саме, договір оренди земельної ділянки від 22.09.2009 року, свідчить про надання позивачу в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у АДРЕСА_2 для обслуговування адміністративно-складських приміщень, а протокол №11/04/07 загальних зборів засновників ТзОВ «Мінерал»(арк. справи 20), акт прийому-передачі від 11.04.2007 року та виготовлені позивачем технічні паспорти на спірні приміщення, не можуть слугувати такими доказами.

Зокрема, протокол загальних зборів засновників ТзОВ «Мінерал»від 11.04.2007 року (арк. справи 20) не може бути доказом по справі, так як з нього видно, що присутній на зборах був лише позивач - ОСОБА_2, який був головою зборів, сам доповідав на зборах, сам голосував і сам вирішив передати собі спірне майно, так як у вказаному протоколі не вказано прізвище секретаря і кількості присутніх. Протокол підписано головою загальних зборів ТзОВ «Мінерал»- ОСОБА_2, тобто позивачем.

Із довідки №24/04 від 25.04.2006 року, виданої Головою ліквідаційної комісії ТзОВ «Мінерал»- ОСОБА_2, тобто позивачем, вбачається, що спірні приміщення знаходяться на час видачі довідки на балансі ТзОВ «Мінерал»та належать товариству, проте, позивачем не представлено жодного доказу належності спірних приміщень ТзОВ «Мінерал»на праві власності.

Як встановлено в судовому засіданні спірні приміщення збудовано ДВКП «Геолог». Позивачем не представлено доказів, що ТзОВ «Мінерал»є правонаступником ДВКП «Геолог»як стверджує позивач.

Крім того, заявляючи позов до відповідача -фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про усунення перешкод в користування майном нежитловими приміщеннями, що знаходяться за адресою -АДРЕСА_2 та визнання права власності на ці приміщення, позивачем не подано доказів того, що вказаним підприємцем чиняться такі перешкоди. На запитання суду позивач відповів, що відповідача не знає.

Таким чином, відповідачем не доведено порушення відповідачем його права.

З огляду на наведене вище, суд прийшов до висновку, що оскаржуване рішення господарського суду Львівської області слід скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В зв'язку з скасуванням рішення господарського суду Львівської області, з позивача на користь скаржника слід стягнути 536,50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.103,104,105 ГПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволити.

Рішення господарського суду Львівської області від 06.12.2011 року по справі №5015/6867/11 скасувати, прийняти нове рішення.

В позові відмовити повністю.

Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Львівської міської ради (м.Львів, пл.Ринок,1, код ЄДРПОУ 04055896) -536,50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.

Судді: Кравчук Н.М.

Хабіб М.І.