Рішення № 28169167, 10.12.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2012 р.Справа № 5023/4546/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Доленчука Д. О.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

розглянувши справу

за позовом Приватного АТ "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди", с. Сковородинівка до ТОВ "Укрпінотерм", м. Харків про стягнення 141024,82 грн. за участю представників:

позивача - Ісоєв М.Н. за довіреністю № 128 від 14.05.2012 р.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпінотерм" (відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь суми основної заборгованості у розмірі 131901,00 грн. за договором поставки № 15/03 від 15.03.2011 р., втрат від інфляції 2456,19 грн., процентів у розмірі 6331,55 грн. та 336,08 грн. пені. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь сплачений судовий збір та 8000,00 грн. за послуги адвоката.

Представники сторін до початку судового засідання призначеного на 04.12.2012 р., через канцелярію господарського суду 04.12.2012 р. за вх. № Д 1101/12, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, яка судом була задоволена.

У судовому засіданні призначеному на 04.12.2012 року була оголошена перерва до 10.12.2012 року о 10:40.

Представник позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 10.12.2012 р. за вх. № Д1112/12, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву до суду не надав, в судове засідання його представник не з'явився, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

15 березня 2011 року між сторонами був укладений договір поставки № 15/03 (надалі - договір).

Відповідно до умов договору відповідач зобов'язувався поставити позивачу товар - мінеральні добрива аміачну селітру, у кількості 300 тонн по ціні 3300,00 за тонну на загальну суму з врахуванням НДС на суму 990000,00 грн. та нітроамофоску (NRR 16:16:16) у кількості 80 тонн по ціні 4400,00 грн. за тонну на загальну суму з врахуванням НДС на суму 352000,00 грн., усього на суму 1342000,00 грн.

Пунктом 4.1. договору було передбачено, що оплата за товар здійснювалося позивачем згідно з додатками до договору. Оплата вартості партії товару здійснювалася позивачем прямим банківським перерахунком на поточний рахунок продавця - ТОВ «Укрпінотерм», відповідно наданих останнім рахунків - фактур на умовах 100% передоплати протягом 2-х банківських днів. Строк поставки товару до 15 квітня 2011 року включно.

Пунктом 6.2. договору було передбачено, що за порушення строків постачання товару відповідач сплачує позивачу неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передплати за кожний день прострочення.

Судом встановлено, що відповідачем позивачу був наданий для сплати рахунок - фактура № СФ-0000028 від 15.03.2011 р. на суму 1342000,00 грн.

Відповідно до платіжних доручень № 139 від 16.03.2011 р. та № 164 від 24.03.2011 р. позивачем було перераховано відповідачу 330000,00 грн.

Згідно видаткових накладних: № РН-0000023 від 23.03.2011 р., № РН-0000035 від 05.04.2011 р. та № РН-0000101 від 20.04.2011 р. відповідачем позивачу був поставлений товар на суму 198099,00 грн.

Отже, у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 131901,00 грн.

Проте, суд зазначає, що доказів сплати вказаної суми відповідачем позивачу в матеріалах справи не міститься, а з актів звірки складених між сторонами (за періоди з: 01.01.2011 р. - 14.03.2012; 01.01.2011 р. - 21.06.2012; 01.01.2011 р. - 30.09.2012) вбачається наявність заборгованості відповідача у розмірі 131901,00 грн. на користь позивача.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

При цьому суд зазначає, що така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 р. у справі № 43/308-10.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що кошти перераховані позивачем відповідачу в рахунок передоплати за товар у розмірі 131901,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги положення п. 6.2. договору господарський суд приходить до висновку, що сума пені у розмірі 336,08 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом був перевірений розрахунок позивача інфляційних та 3% річних та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума інфляційних у розмірі 1027,02 грн. та сума 3% річних у розмірі 5662,12 грн.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд на підставі ст. 49 ГПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у пропорційному розмірі задоволених позовних вимог, який становить 2778,52 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 8000,00 грн. за послуги адвоката, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми, судові витрати з оплати послуг адвоката при розгляді справи, підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Проте, в матеріалах справи відсутній будь-який фінансовий документ, а також детальний розрахунок сплачених коштів, на підтвердження витрат позивача з оплати послуг адвоката при розгляді даної справи у розмірі 8000,00 грн. Крім того, до матеріалів справи не було надано копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Ісоєвим М.Н.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що у відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено суду, що витрати у сумі 8000,00 грн. за послуги адвокати пов'язані з судовим розглядом даної справи, у зв'язку з чим вони не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 549, 611, 625, 628, 629, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпінотерм" (61057, м. Харків, вул. Римарська, 16, кв. 12, код ЄДРПОУ 34862614, р/р 26005000063405 в ПуАТ «СЕБ БАНК» м. Київ МФО 300175) на користь Приватного акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" (62241, Харківська область, Золочівський район, с. Сковородинівка, код ЄДРПОУ 00707863, р/р № 26009500047357 в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» МФО 300614) суму основної заборгованості у розмірі 131901,00 грн.; інфляційні у розмірі 1027,02 грн.; 3% річних у розмірі 5662,12 грн.; пеню у розмірі 336,08 грн. та суму судового збору у розмірі 2778,52 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 17.12.2012 р.

Суддя Доленчук Д. О.