Рішення № 28158717, 11.12.2012, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2018/2-74/11

н/п 2/2018/37/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2012 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Шаренко С.Л.

при секретарі Павленко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, КП «Харківське міське БТІ», треті особи -ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл сумісного майна подружжя, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, КП «Харківське міське БТІ», ОСОБА_10 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, витребуванні майна,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійним в частині покупця та просив визнати за ним право власності на зазначену квартиру, зобов'язати КП «Харківське міськБТІ»внести зміни в правоустановчі документи, вказуючи, що 11.07.2001 року, за місцем своєї роботи АТЗТ СП «Техноімпекс», він отримав позичку в сумі 10 000 гр. з метою придбання квартири для проживання своєї дочки ОСОБА_2. В жовтні 2001 р., коли він перебував у відрядженні, донька придбала двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 та оформила право власності на своє ім'я, в той час як сам він на це дозволу не давав. Оскільки чоловік доньки -ОСОБА_3 не дав дозвіл на переоформлення за ним права власності , це змусило його звернутися до суду, з метою визнання частково недійсним в частині покупця договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6 та визнати за ним право власності на зазначену квартиру, зобов'язати КП «Харківське міськБТІ»внести зміни в правоустановчі документи. Такі ж пояснення дав ОСОБА_1, будучи допитаним за власною ініціативою, під присягою, в якості свідка (а.с.242 т.1)

Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог заперечував та звернуся з зустрічним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири та витребувати її з чужого незаконного володіння, вказуючи, що з період з 1999 р. по 2004 р. він перебував в шлюбі з ОСОБА_2, від цього шлюбу мають доньку 2000 року народження. В період сумісного життя, за його власні кошти, які він отримав в борг у своїх знайомих, ними була придбана квартира АДРЕСА_1 вартістю 12 000 доларів США. Після розлучення, ОСОБА_2 продала квартиру без будь-якої його згоди, а тому він просить визнати недійним цей договір та витребувати належну йому 1/2 частину квартиру у ОСОБА_9, у володінні якого вона на цей час перебуває.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник позовні вимоги ОСОБА_1 визнала та зазначила, що дійсно квартира була придбана виключно на гроші батька, який і повинен бути власником квартири. Позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, зазначаючи, що ніякого сумісного майна в період шлюбу ними нажито не було. Квартира придбана виключно за гроші її батька, ремонт в ній також зроблений за кошти ОСОБА_1, ніяких грошей в борг її тоді чоловік ні у кого не брав.

Як відповідач по зустрічному позову ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав та зазначив, що квартира належить виключно йому і всі претензії колишнього зятя є безпідставними.

Відповідач ОСОБА_8 та її представник проти позову ОСОБА_3 заперечували та зазначили, що ОСОБА_8 є добросовісним набувачем майна, яке вона придбала у належного власника ОСОБА_1,за яким рішенням суду було визнано право власності. Потім вона розпорядилася майном за власним розсудом -продала його ОСОБА_9

Представник відповідача ОСОБА_9 проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 заперечував, зазначаючи, що ОСОБА_9. є добросовісним власником, який отримав в дар квартиру, яка не була обтяжена арештом, зробив в ній реконструкцію. За ним право власності визнано рішенням суду, ніяких правових відносин із сторонами спору він ніколи не мав.

Представник КП «Харківське міськБТІ»як відповідач по основному позову і як 3-я особа по зустрічному позову, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.

3-ї особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про необхідність явки до суду повідомлялись через засоби масової інформації, однак в судове засідання не з'явилися, оскільки виїхали на постійне місце проживання за межі України ще в 2001 році.

3-ї особи приватні нотаріуси ОСОБА_6, ОСОБА_7 просили розглядати справу за їх відсутності та вирішити спір за розсудом суду.

Представник 3-ї особи -ОСОБА_10 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав, проти задоволення позовних вимог ОСОБА_12 заперечував.

Представник 3-ї особи ОСОБА_8 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав, проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 заперечував.

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши докази у справі, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 15 жовтня 1999 року по 2004 рік (а.с.16 т.1). Від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_18, 2000 року народження. 08 жовтня 2001 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу був посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між покупцем ОСОБА_2 та продавцями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_15, яким зазначена квартира належала на праві спільної сумісної власності (а.с.8,4,5 т.1). Квартира була придбана покупцем ОСОБА_2 за 8942 гр.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2004 року шлюб подружжя ОСОБА_2 розірваний.

17.02.2004 р. ОСОБА_3 звернувся з позовною заявою до суду, в якій просив визнати за ним право власності на 1/2 частину зазначеної квартири в порядку розподілу сумісного майна подружжя.

09.02.2004 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати частково недійсним договір купівлі-продажу від 8.10.2011 року, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_5, і ОСОБА_2 в частині покупця, визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 зобов'язати КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»внести відповідні зміни у правовстановлюючі документи, указуючи, що саме він мав намір придбати квартиру, однак його дочка самостійно взяла його гроші та уклала договір купівлі-продажу.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 28 жовтня 2004 р. позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання вказаного договору купівлі-продажу недійсним були задоволені. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2005 р. рішення суду було залишено без змін. Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 22 травня 2008 р. рішення Київського районного суду м.Харкова та ухвала апеляційного суду Харківської області були скасовані, а справа передана на новий розгляд у іншому складі суду. Після набрання чинності рішення Киїського районного суду м.Харкова від 28.10.2004 р., ОСОБА_1 продав спірну квартиру своїй іншій доньці - ОСОБА_8 за 13644 гр., відповідно договору купівлі-продажу від 3 жовтня 2006 р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального у ОСОБА_16, р.№ 302 (а.с.143 т.1).

29.12.2010 р. ОСОБА_8 продала ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1, про що був укладений відповідний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_17 .

03.03.2011 р. між ОСОБА_19 та ОСОБА_9 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, який провів реконструкцію цієї квартири та рішенням Київського районного суду м. Харкова за ОСОБА_9. було визнано право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1

30 червня 2001 року ОСОБА_1. звернувся з заявою до правління АТЗТ СП «Техноімпекс», за місцем своєї роботи, про видачу позики для придбання квартири для своєї доньки (а.с.9 т.1). Адміністрація АТЗТ СП «Техноімпекс»дала згоду на укладання з ОСОБА_1. договору позики на 10 000 гр., з зобов'язанням його повернення за вимогою позичальника. 11 липня 2001 року згідно прибуткового касового ордеру ОСОБА_1 було надано 10 000 гр., які він повернув підприємству 30.09.2003 року, що підтверджується прибутковим касовим ордером ( а.с. 10, 11, 188 т.1).

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона повинна надати ті докази, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не довів і не надав переконливих доказів того, що саме ним була придбана квартира для його особистих потреб або для потреб його сім'ї. Так, посилання на факт отримання ним в якості ссуди 10000 гр. в АТЗТ СП «Техноімпекс»не підтверджує факту придбання ОСОБА_2 квартири саме за ці гроші, оскільки в заяві на ім'я адміністрації ОСОБА_1 вказує, що гроші йому потрібні на придбання квартири для дочки. В той час, судом було встановлено, що ОСОБА_1 має двох доньок: ОСОБА_2 та ОСОБА_8 З тексту заяви не вбачається якій із двох доньок ОСОБА_1 мав намір придбати квартиру, доказів того, що саме в цей час не була придбана квартира ОСОБА_8 суду не надано (а.с.9 т.1). Отримавши гроші 11 липня 2001 року, ОСОБА_1 мав можливість ними розпоряджатися за власним розсудом. Належних доказів того, що 08 жовтня 2001 року у ОСОБА_1 взагалі були які-небудь гроші, суду не надано.

Не сприймає суд як достовірні пояснення позивача ОСОБА_1 про те, що квартира була придбана ОСОБА_2 за його гроші, але не на його ім'я, оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі, мав дружину ОСОБА_10, яка притягнута для участі у справі в якості 3-ї особи і в разі необхідності вона могла стати стороною договору купівлі-продажу. Крім того, сам ОСОБА_1 був відсутній в місті Харкові всього 5 днів ( з 5 по 10 жовтня 2001 року), але при цьому перебував на відстані 2 годин їзди -в м.Луганську ( а.с.12 т.1), а тому якби мала місце гостра необхідність придбання житла саме 08 жовтня 2001 року, то сам би позивач мав реальну можливість укласти цей договір особисто від себе.

Суд критично відноситься до пояснень позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 щодо обставин оформлення договору купівлі-продажу на ім'я ОСОБА_2 замість ОСОБА_1, оскільки тільки після того як подружжя ОСОБА_2 стало розривати шлюб та ділити сумісне майно, ОСОБА_1 пред'явив позов про перевід на нього прав покупця по договору купівлі-продажу. Протягом 2 років 6 місяців ОСОБА_2 реалізовувала свої права власника квартири, сплачувала від свого імені всі належні платежі, її сім'я: чоловік і донька -користувалися квартирою, при цьому ніхто, в тому числі і ОСОБА_1, не заявляли про свої претензії належних власників. Викладене свідчить про те, що ОСОБА_1 пред'явив позов з метою зменшення об'єму сумісного майна подружжя в зв'язку з наявністю позову ОСОБА_3 про розподіл сумісного майна подружжя.

За клопотанням позивача ОСОБА_1 судом була призначена судово-технічна експертиза для з'ясування питання чи відповідає дата, зазначена в прибутковому касовому ордері № 49 від 30.09.2003 р. від АТЗТ СП №Техноімпекс»на ім'я ОСОБА_1 на суму 10 000 гр. фактичній даті виготовлення даного прибуткового касового ордеру ( а.с. т.1). Однак, висновок експертизи з цього питання суду не наданий (а.с.1 т.2).

Таким чином, суд вважає встановленим факт придбання подружжям ОСОБА_2 08 жовтня 2001 року двокімнатної квартири АДРЕСА_1 жилою площею 32,5 кв.м, загальною площею 50,8 кв.м.

Відповідно до ст..22 КоБС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. А тому, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_3 та визнає за ним право власності на 1/2 частину сумісного майна подружжя -квартири АДРЕСА_1.

Оскільки, справа в провадженні судів перебуває 8 років, спірна квартира змінювала своїх власників. На час розгляду спору власником квартири є ОСОБА_9., який отримав квартиру в дар від ОСОБА_19 що купив її у ОСОБА_8, яка придбала її у ОСОБА_1, право власності за яким визнавалося в 2004 році рішенням Київського районного суду м. Харкова.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 06.11.2009 р. для витребування майна у власність належному власнику нема потреби і підстав для визнання всіх зазначених угод недійсними.

Також слід звернути увагу на конкуренцію між реституцією та віндикацією при визнанні правочинів недійсними. На відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК норми гл. 29 ЦК є спеціальними. У них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином.

Вважаємо, що ст.330 ЦК України чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно

можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, правильним є пре'явлення віндикаційного позову. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для

задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й було доведено в даному судовому засіданні.

Преюдиціальним в цьому випадку є факт незаконного вибуття 1/2 частини квартири з власності ОСОБА_3, а тому його право повинно бути поновлено шляхом витребування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_9

Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, оскільки такий договір взагалі не укладався (а.с.22 т.2).

На підставі викладеного, керуючись ст..ст.3,4,10,60, 212-215 ЦПК України, ст..22, 28, 29 КпрШС України, ст. ст.60, 216, 330, 388 ч.1 ЦК України (1960 р.), суд,-

вирішив:

відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеним між ОСОБА_4, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого за № 3559 в частині покупця та визнанні за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1; зобов'язанні КП «Харківське міськБТІ»внести зміни в право установчі документи.

Визнати недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_7 , зареєстрованого за №302 від 03 жовтня 2006 року.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину 2-кімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 в порядку розподілу сумісного майна подружжя.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 на користь ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 шляхом передачі 1/2 її частини ОСОБА_3.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_8.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з моменту його проголошення, а сторонами відсутніми в судовому засіданні -в той же строк, але з моменту отримання копії цього рішення суду.

Суддя -