Постанова № 28142143, 14.12.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2012 р. Справа № 39/5005/3357/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Данилової М.В., Рогач Л.І.за участю представників сторін:позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)відповідачаКлінкевич О.А., дов. від 27.12.2011розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.10.2012 рокуу справі№ 39/5005/3357/2012господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Укрпромпостач" доПублічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат"провизнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеного у пункті 10.2 договору поставки від 18.01.2010р.

ВСТАНОВИВ:

10.04.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Укрпромпостач"" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеного у пункті 10.2 розділу 10 договору поставки № 490-08 від 18.01.2010 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", з моменту його вчинення, а саме з 18.01.2010 року, через невідповідність змісту правочину вимогам законодавства.

Позивач зазначив, що зі змісту третейського застереження вбачається фактична відмова сторін договору поставки від звернення за захистом до суду, що суперечить частині 2 статті 5, частині 1 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статям 8, 55, 64 Конституції України, оскільки ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, натомість третейським застереженням в беззаперечній формі встановлено порядок вирішення спорів лише третейським судом.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що угода про передачу справи на розгляд до третейського суду не є відмовою від звернення до суду за захистом, а обов'язковість виконання сторонами умов укладеного ними договору випливає зі статей 525, 629 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2012 року (суддя Ліпинський О.В.) позов задоволено у повному обсязі; визнано недійсною третейську угоду у вигляді третейського застереження, викладеного в пункті 10.2 розділу 10 договору поставки № 490-08 від 18.01.2010 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Укрпромпостач"", із моменту його вчинення, а саме з 18.01.2010 року; з відповідача стягнуто судові витрати на користь позивача.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.10.2012 року (судді: Герасименко І.М. -головуючий, Кузнецова І.Л., Сизько І.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін за його відповідністю нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та рішення судів у справі, провадження у справі припинити.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: сторони на стадії укладання господарського договору відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про третейські суди" включили до договору умову про розгляд спору, що може виникнути в подальшому, в третейському суді; укладена сторонами третейська угода про передачу спору на розгляд третейського суду є не відмовою від права звернення до суду, а одним із способів реалізації права на захист своїх прав, гарантованих Конституцією України; спірне третейське застереження відповідає вимогам, встановленим частинами 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України.

Позивач не надав відзив на касаційну скаргу, не скористався правом на участь представників в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звернутись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів; водночас згідно з статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним та настання відповідних наслідків: відповідність змісту вимогам закону, додержання встановленої форми, правоздатність сторін, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Також розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів диспозитивності та змагальності учасників судового процесу, передбачених статтею 129 Конституції України та статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до підстав та предмету позову.

За частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, відповідності змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. Зміст правочину складають взаємні права та обов'язки учасників правочину, а також безпосереднє зазначення на осіб -учасників правочину.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 18.04.2010 року сторонами у справі укладений договір поставки № 490-08, згідно з умовами якого Позивач (Постачальник) зобов'язався передати у власність Відповідача (Покупця) товар згідно з Специфікацією до Договору, а Покупець, в свою чергу, - прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених даним Договором.

Пунктом 10.2. Договору сторони передбачили, що всі неврегульовані шляхом переговорів спори, розбіжності, вимоги та претензії, які виникли по даному договору або в зв'язку з ним, в тому числі відносно його укладення, виконання, порушення його умов, припинення або визнання його недійсним, підлягають вирішенню в Постійно діючому Регіональному третейському суді України при Асоціації „Регіональна правова група", у відповідності до Регламенту вказаного суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Укрпромпостач" просить визнати недійсним пункт 10.2 договору поставки № 490-08 від 18.01.2010 року, позаяк наявність в договорі третейської угоди, якою в беззаперечній формі передбачено порядок вирішення спорів лише відповідним третейським судом, є порушенням статей 55, 64 Конституції України та статті 5 Закону України "Про третейські суди", які передбачають лише право, а не обов'язок передачі спору на вирішення третейського суду.

Задовольняючи позов, господарські суди виходили з того, що за своїм змістом та способом викладення ("спори…підлягають вирішенню в Постійно діючому Регіональному третейському суді України при Асоціації „Регіональна правова група", у відповідності до Регламенту вказаного суду") спірне третейське застереження обумовлює імперативний обов'язок сторони передати спір до третейського суду, визначає єдино можливий порядок вирішення спорів саме третейським судом, позбавляючи сторону на розгляд справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Статтею 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

За статтею 2 Закону України "Про третейські суди" третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, та не здійснюють правосуддя, водночас зі змісту статті 1 Закону України "Про третейські суди" вбачається, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

За приписами статті 2 Закону України "Про третейські суди" третейська угода є угодою про передачу спору на вирішення третейським судом; також статтею 5 Закону України "Про третейські суди" право сторін передати спір на розгляд третейського суду пов'язується з наявністю між ними третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону, зокрема, приписам статті 12 Закону щодо укладення її в письмовій формі, наявності в угоді відомостей про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце та дату укладання угоди, вказівку на конкретно визначений третейський суд тощо. Також третейська угода як різновид правочину має відповідати також вимогам, встановленим цивільним законодавством.

Таким чином, за своїм змістом третейська угода має містити підтвердження досягнення сторонами у визначеній формі відповідної домовленості щодо реалізації ними свого права на розгляд справи третейським судом; домовленість щодо випадків, у яких сторона третейської угоди є управненою передати спір до третейського суду, а також домовленість щодо конкретно визначеного третейського суду є обов'язковою за приписами статті 649 Цивільного кодексу України.

При цьому договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права звернення до суду, що вбачається з відсутності відповідних підстав для повернення чи відмови у прийнятті позовної заяви у статях 62, 63 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак зі змісту укладеного сторонами третейського застереження вбачається, що сторонами відповідно до викладених вище приписів законодавства досягнуто домовленості щодо переліку спорів, які належать до предмету розгляду третейського суду, конкретного третейського суду, що здійснюватиме розгляд таких спорів; при цьому зміст третейського застереження не зазначає на виникнення у сторін цього застереження будь-яких прав чи обов'язків всупереч положенням статей 1, 2, 5 Закону України "Про третейські суди", статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Вказуючи, що формулювання спірного пункту договору позбавляє сторону права на розгляд справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, суди залишили поза увагою відповідні приписи статей 62, 63 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди розглянувши в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, невірно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах, а відтак дійшли незаконних та необґрунтованих висновків щодо змісту прав та обов'язків сторін спірного правочину, як суперечних цивільному законодавству.

За результатами розгляду касаційної скарги касаційна інстанція має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

За таких обставин судові рішення, прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, слід скасувати, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України про розподіл господарських витрат, зокрема, передбачено, що витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при відмові в позові - на позивача.

Пунктом 11 статті 11111 Господарського процесуального кодексу України передбачено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Касаційна інстанція встановила, що відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України у даному випадку сплачений Публічним акціонерним товариством "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" судовий збір при поданні апеляційної та касаційної скарг підлягає стягненню на його користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Укрпромпостач" у сумі 536,50 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених відповідачем у зв'язку з оплатою апеляційної скарги судовим збором та 751,10 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених відповідачем у зв'язку з оплатою касаційної скарги судовим збором.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 1115, 1117, пунктом 2 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інгулецький задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.10.2012 року у справі № 39/5005/3357/2012 Господарському суду Дніпропетровської області та рішення Господарському суду Дніпропетровської області від 29.05.2012р. скасувати.

У позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Укрпромпостач" (49000, м. Дніпропетровськ, пров. Парусний,9, кв.125, код ЄДРПОУ 31002233) на користь Публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (50064, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Рудна, 47, код ЄДРПОУ 00190905) 536,50 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених відповідачем у зв'язку з оплатою апеляційної скарги судовим збором, 751,10 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених відповідачем у зв'язку з оплатою касаційної скарги судовим збором.

Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Головуючий Т. Дроботова

Судді М. Данилова

Л. Рогач