Постанова № 28142052, 19.12.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2012 р. Справа № 5019/622/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В.з участю представників: позивача: відповідача: прокуратури: 3-іх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Рибалко Л.М. не з'явився Яговдік С.М. не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Управління капітального будівництва Повітряних Сил Збройних Сил України (військова частина А 3641)на рішення та постановугосподарського суду Рівненської області від 26 червня 2012 р. Рівненського апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2012 р. у справі№ 5019/622/12за позовомзаступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Управління капітального будівництва Повітряних Сил Збройних Сил України (військова частина А 3641)до 3-і особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Регіон" командування Повітряних Сил Збройних Сил України, обласне комунальне будівельне підприємство "Рівнеінвестбуд"про розірвання договору та стягнення 555 900,07 грн. збитків ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 р. заступник військового прокурора Вінницького гарнізону звернувся в суд з позовом в інтересах держави про розірвання договору від 21.12.2000 р. № 9/1-0-71д на будівництва житла в порядку пайової участі, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Регіон" та стягнення з відповідача збитків, заподіяних неналежним виконанням договірних зобов'язань у загальній сумі 555 900,07 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 26.06.2012 р. (суддя Горплюк А.М.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 р. (головуючий -Огороднік К.М., судді -Тимошенко О.М., Коломис В.В.) в позові відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.

В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарським судом, між Міністерством оборони України (пайовик) в особі заступника Міністра оборони України - Командувача Сил Протиповітряної оборони України та обласним комунальним будівельним підприємством "Рівнеінвестбуд" (виконавець) 21.12.2000 р. було укладено договір № 9/1-0-71д на будівництво житла в порядку пайової участі, предметом якого була участь пайовика у будівництві 72-квартирного житлового будинку по вул. Корольова, 23 у м. Рівне.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.3 договору пайовик узяв на себе зобов'язання оплатити 3095,74м2 загальної площі житла на суму 3736558,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця або передачі інших, передбачених законодавством засобів, в залежності від виду інвестицій. Виконавець згідно пунктів 1.2, 3.1.1 договору взяв на себе зобов'язання провести будівництво та передати пайовику 3095,74м2 загальної площі житла у 72-квартирному житловому будинку по вул. Корольова, 23 у м. Рівне.

Оскільки фінансування за договором значною мірою здійснювалося за рахунок інвестиційних коштів, сторони при укладанні договору обумовили спеціальний порядок дій у випадку неспроможності пайовика виконати свої зобов'язання. У такому разі, згідно п. 6.1 договору виконавець передає пайовику житлову площу на суму фактично переданих коштів.

У подальшому сторонами укладалися додаткові угоди до договору: додатковими угодами № 1 від 12.10.2001 р. та № 2 від 02.07.2002 р. змінені строки передачі житла у зв'язку зі зміною терміну здачі будинку в експлуатацію. Додатковою угодою № 3 від 14.10.2005 року змінені юридична адреса і реквізити пайовика у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та створення нового виду Збройних Сил України - Повітряні Сили. Додатковою угодою № 4 від 14.10.2005 р. замінений боржник у зобов'язанні (переведення боргу) на ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Регіон". Додатковою угодою № 5 від 19.10.2005 р. встановлена ціна договору у сумі, яка фактично профінансована пайовиком до моменту укладення цієї угоди (873175,75 грн.) та погоджено передачу житла в іншому будинку - по вул. Макарова, 56 у м. Рівне в рахунок виконання зобов'язань за договором. Додатковою угодою № 6 від 30.03.2006 р. термін передачі квартир у будинку по вул. Макарова, 56 встановлено до 15.07.2006 р.

30.06.2006 р. між Міністерством оборони України в особі Управління капітального будівництва та ремонту Повітряних Сил Збройних Сил України (військова частина А3641) та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Регіон" було укладено додаткову угоду № 7, умовами якої визначено, що пайовик оплачує площу житла, яка передається виконавцем пайовику і профінансована до моменту складення цієї угоди на загальну суму 346210,40 грн., за ціною 2187,00 грн. за 1м2. Термін передачі квартир до 01.03.2008 року.

Пунктом 3.2.2 договору встановлено, що пайовик зобов'язаний вимагати передачі належної йому загальної площі житла в будинку і оплати неустойки виконавцем, яка викликана затримкою строків передачі квартир або зі свого боку відмовитися від виконання договору, і вимагати відшкодування виконавцем неустойки та збитків, якщо виконавець порушує даний договір і не передає пайовику весь обсяг або частину загальної площі житла.

Згідно рішення Рівненської міської ради № 1065 від 18.08.2011р. припинено право оренди земельної ділянки площею 3800м2 по вул. Корольова, 23 у м. Рівне, яка надавалася для завершення будівництва житлового будинку та віднесено зазначену земельну ділянку до земель запасу Рівненської міської ради, будівельні роботи на об'єкті не виконуються.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). При цьому у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився суд і апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно умов додаткової угоди № 7 від 30.06.2006 року термін передачі квартир визначено до 01.03.2008 року, отже, перебіг позовної давності розпочався 02.03.2008 року та закінчився 02.03.2011 року.

В матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідно частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов до них внаслідок порушень вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Зокрема, суд не звернув уваги на те, що прокурором заявлено позовні вимоги про розірвання договору та стягнення збитків, а не передачу квартир в натурі.

Строк дії договору визначений п. 6.6, яким передбачено, що він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

Судові рішення не містять будь-яких доводів з приводу того, з якого моменту розпочалася позовна давність щодо вимоги про розірвання договору у зв'язку з його істотним порушенням відповідачем, та, як наслідок, передбачений ч.5 ст. 653 ЦК України -стягнення збитків, заподіяних розірванням договору.

Визначаючи початок перебігу позовної давності з 02.03.2008 р. господарські суди не врахували, що 09.04.2012 р. року з позовом до суду звернулося не Міністерство оборони України, а заступник військового прокурора Вінницького гарнізону за захистом інтересів держави в особі Міністерство оборони України, Управління капітального будівництва Повітряних Сил Збройних Сил України (військова частина А 3641) на підставі проведеної прокурорської перевірки.

За таких обставин суд мав більш ретельно з'ясувати коли прокурору стало відомо про порушення інтересів держави.

Правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. Але судові рішення не містять жодних висновків про наявність чи відсутність порушення суб'єктивних прав позивачів.

Крім того, слід зазначити про помилковість доводів апеляційного господарського суду про передчасність вимог про розірвання договору у зв'язку з недотриманням позивачем вимог ст. 188 ГК України, оскільки відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, недотримання вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору.

Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними та обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати питання початку перебігу позовної давності за заявленими вимогами, встановити наявність чи відсутність порушення відповідачем суб'єктивних прав позивачів, склад та розмір збитків і в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задовольнити частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 26 червня 2012 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2012 року у справі за № 5019/622/12 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий, суддя М.Остапенко Суддя П.Гончарук Суддя Л.Стратієнко