Ухвала суду № 28140860, 04.12.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4445/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К. С.

Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"04" грудня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І. О. , Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Аграрний Ресурс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень від 05.03.2012 р. №0000342302, №0000332302, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Аграрний Ресурс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва задоволено повністю: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення від 05.03.2012 р. №0000342302 та №0000332302, прийняті Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, яка прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивачем до суду були подані заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить відмовити апелянту в задоволенні апеляційної скарги та залишити постанову суду першої інстанції -без змін, оскільки вважає, що при її прийнятті судом не було допущено порушень норм матеріального права, що могло б призвести до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю -доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду -без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясовних обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Алексгрупп»за травень 2011 року та з ТОВ «СП Меркурі -Телеком» за червень 2011 року.

За результатом перевірки відповідачем складено Акт від 16.02.2012 року за №119/23-02/36790154 (далі -Акт перевірки) в якому зафіксовано порушення позивачем пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України і ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 405303, 00 грн. та пп. 198.1, п.198.2 ст. 198, пп. 200.1, п.200.2 ст. 200 ПК України і ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 352437,00 грн.

За результатом розгляду Акту перевірки, відповідачем були прийняті податкові повідомлення -рішення від 05.03.2012 р. №0000342302, за яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 405303, 00 грн. та від 05.03.2012 р. №0000332302, за яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 352438,00 грн. (за основним платежем - 352437,00 грн., за штрафними санкціями -1,00 грн.).

Також, судом було встановлено, що в основу висновків відповідача щодо порушення позивачем податкового законодавства, першочергово були покладені висновки щодо нікчемності правочинів вчинених позивачем, що базуються на отриманій інформації від ДПІ у м. Херсоні.

Так, за результатами проведених перевірок контрагентів позивача, які проводились ДПІ у м. Херсоні, було зазначено про те, що неможливо підтвердити факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «СП «Меркурі -Телеком»і ТОВ «Алексгрупп». При опитуванні директора ТОВ «СП «Меркурі -Телеком»і ТОВ «Алексгрупп»з'ясовано, що вказані підприємства не мають найманих працівників, складських приміщень, транспортних засобів та інших офісних приміщень. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності ТОВ «Алексгрупп» встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були укладені наступні договори:

- договір від 16.03.2011 року №16/03-11/1 з ТОВ «Алексгрупп» про надання послуг;

- агентський договір від 16.03.2011 року №16/03-11/2 з ТОВ «Апексгрупп»;

- договір від 01.06.2011 року № 01/06-11/1 з ТОВ «СП «Меркурі -Телеком»про надання послуг;

- агентський договір від 01.06.2011 № 01/06-11/2 з ТОВ «СП Меркурі-Телеком».

На виконання умов вказаних договорів, позивачу було надано послуги, а саме: змішування сировинних компонентів для отримання готової продукції та сприяння реалізації продукції на загальну суму 2315563,50 грн. (в тому числі 385927,25 грн. ПДВ), що підтверджується належним чином оформленими специфікаціями, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими і податковими накладними, довіреностями на отримання товаро -матеріальних цінностей, товаро -транспортною накладною та платіжними дорученнями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків відповідача в частині визнання правочинів укладених позивачем нікчемними та зазначає наступне.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Одночасно, частиною 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, з наведено вбачається, що укладені позивачем правочини є оспорюваними, оскільки, їх недійсність прямо не встановлена законом.

Як вбачається з наведених вище норм Закону, такі правочини можуть бути визнані недійсними лише за рішеннями судів. Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь - які докази визнання таких правочинів у судовому порядку недійсними.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідач, наголошуючи в акті перевірки на порушення позивачем вчиненими правочинами публічного порядку, не врахував, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України. Тобто, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення винних осіб (учасників правочину) до кримінальної відповідальності.

Рам з тим, слід зауважити, що Податковий Кодекс України не надає права посадовим особам органів державної податкової служби робити юридичну оцінку договорів, в тому числі щодо їх можливої нікчемності.

Відповідно до ст. 61 Коституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суду вважає обґрунтованими висновки суду щодо неправомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення -рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що полягає в наступному.

Підпункт 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 ПК України надає визначення податкового кредиту це - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Таким чином, наявність належним чином оформленої податкової накладної дає право платнику податків на формування податкового кредиту. Однак, правомірність його формування залежить також від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому позивачем правомірно включено до податкового кредиту суму по операціям із ТОВ «СП «Меркурі -Телеком»і ТОВ «Алексгрупп».

Суд також дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, щодо неправомірності визначення відповідачем позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 134 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу , на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Витрати, в розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в підтвердження здійснення господарських операцій було надано всю первинну документацію, наявність якої дає підстави вважати правомірними дії позивача щодо віднесення сум витрат по взаємовідносинам з ТОВ «СП «Меркурі -Телеком»і ТОВ «Алексгрупп» та відсутність в його діях порушень пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

Згідно ст.198 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно становив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195,196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському рійоні м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2012 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.