Ухвала суду № 28138942, 04.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2012 року м. Київ К-29322/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 18 лютого 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року

у справі № 32/487-А

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром ЛТД»

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва (позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром ЛТД»(відповідач) про стягнення податкового боргу з податку на додану вартість в розмірі 499 974,63 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 18 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року, в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Господарського суду м. Києва від 18 лютого 2009 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Енергопром ЛТД» з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «КТМ», за результатами якої складено акт № 152/23-5/32250826 від 17 квітня 2006 року.

Перевіркою встановлено порушення відповідачем підпунктів 7.2.1, 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу особою, установчі документи якої визнано недійсними з моменту державної реєстрації та Свідоцтво платника податку на додану вартість якої анульовано.

На підставі зазначеного акту перевірки позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002612305/0 від 25 квітня 2006 року, яким відповідачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 499 088,50 грн. (332 725,70 грн. - основний платіж, 166 362,80 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2181-III) податковий борг (недоїмка) -це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 2181-III передбачено, що податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Згідно з підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону № 2181-III при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, податкове повідомлення-рішення № 0002612305/0 від 25 квітня 2006 року оскаржено відповідачем в судовому порядку.

Постановою Господарського суду м. Києва від 20 серпня 2007 року у справі № 46/539-А, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року, позов ТОВ «Енергопром ЛТД»задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0002612305/0 від 25 квітня 2006 року.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду м. Києва від 18 лютого 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відхилити, а постанову Господарського суду м. Києва від 18 лютого 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.