Ухвала суду № 28138819, 04.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2012 року м. Київ К-29275/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року

у справі № 2-а-9236/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольбудгруп»

до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольбудгруп»(позивач) до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області (відповідач) задоволено. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення № 0000031742/1/9435 від 01 квітня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Севастопольбудгруп»судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Макіївська ОДПІ у Донецькій області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Севастопольбудгруп»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 13 липня 2009 року по 15 лютого 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 13 липня 2009 року по 15 лютого 2010 року, за результатами якої складено акт № 1474/23-4/36551750 від 24 лютого 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000031742/1/9435 від 01 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 28 350,00 грн. (9 450,00 грн. -основний платіж, 18 900,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.15 статті 1, статті 12 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 889-IV ) у зв'язку з неутриманням податку з доходів фізичних осіб з отриманого фізичною особою ОСОБА_3 доходу у вигляді корпоративних прав внаслідок внесення майна до статутного фонду ТОВ «Севастопольбудгруп».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Часиною 1 статті 79 Господарського кодексу України (далі -ГК України) визначено, що господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Відповідно до частини 3 статті 80 ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Згідно з частиною 1 статті 85 ГК України господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески.

Таким чином, є обґрунтованими доводи судів першої та апеляційної інстанцій про те, що майно, передане засновком ОСОБА_3 до статутного фонду ТОВ «Севастопольбудгруп», є власністю саме цього господарського товариства.

ОСОБА_3, в свою чергу, внаслідок внесення ним до статутного фонду господарського товариства майна придбав інвестиційний актив (отримав корпоративні права у цьому товаристві).

Статтею 167 ГК України визначено, що корпоративні права -це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону № 889-IV доходом є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно з підпунктами «б», «в»пункту 1.3 статті 1 Закону № 889-IV дохід з джерелом його походження з України -це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді: дивідендів, нарахованих резидентом -емітентом корпоративних прав; доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах.

Підпунктом 4.2.13 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV передбачено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 4.3.3 та 4.3.17 цієї статті.

Відповідно до підпункту 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону № 889-IV інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту.

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Отже, об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб є виключно доходи у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення платником податку операцій з корпоративними правами, а також дохід у вигляді дивідендів, нарахованих емітентом корпоративних прав.

Проте, фізична особа ОСОБА_3 як власник корпоративних прав при їх отримані внаслідок внесення до статутного фонду ТОВ «Севастопольбудгруп»певного майна не здійснював операцій з корпоративними правами та не отримував відповідного доходу, а також не отримував дивідендів, які б нараховувались на корпоративні права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку про відсутність в даному випадку об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб, оскільки, внесення фізичною особою майна у статутний фонд господарського товариства є витратами такої особи, понесеними у зв'язку з придбанням інвестиційного активу, та не є доходом в розумінні Закону № 889-IV.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.