Постанова № 281345, 10.11.2006, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской области 91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10.11.06 Справа № 4/418ад.

Суддя Батюк Г.М., при секретарі судового засідання Лукашишиній Т.М., розглянувши матеріали справи за позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до Відритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», м.Лисичанськ Луганської області

про стягнення 32117 грн. 32 коп.

за участю представників сторін:

від позивача – Щербакова Ю.В., дов. № 03-01/4436 від 19.09.06;

від відповідача –не прибув ( явка обов’язкова).

встановив:

Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення суми несплачені адміністративно- господарські санкції за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році в розмірі 32117 грн. 32 коп.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 04.10.06 № 01/1-1482 , доповнення до відзиву від 17.10.06 № 01/1-1550 проти позову заперечує, посилаючись на наступне:

- ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів;

- статтею 7КЗпП України прокоментовано о суттєвих різницях умов праці, так- праця в звичайних умовах відрізняється від –праці під землею в тяжких та шкідливих умовах, висогірної місцевості;

- згідно з правил безпеки у вугільних шахтах, ВАТ «Лисичанськвугілля»є складна виробнича система з дуже небезпечними умовами праці;

- ст. 17 КАС України, ця справа не входить до компетенції адміністративних судів;

- ст.18 КАС України, не є предметом підсудності, як адміністративна справа;

- п.3. ст.15 КАС України, відповідачем в адміністративній справі є суб»єкт владних повноважень, до якого не відноситься юридична особа ВАТ «Лисичанськвугілля».

Позивач у запереченні на відзив відповідача від 02.11.06 № 03-01/5675 проти відзиву на позовну заяву заперечує, посилаючись на те, що у відповідності до п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.02 № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому, та з інших підстав, викладених у запереченні.

Згідно Статуту ВАТ «Лисичанськвугілля», ВАТ «Лисичанськвугілля» є юридичною особою. ВП «Шахтобудівельне управління»»ВАТ «Лисичанськвугілля»є відокремленим підрозділом ВАТ «Лисичанськвугілля».

Згідно довідки Головного управління статистики у Луганської області від 29.08.06 № 13-48/3331 Відособлений підрозділ «Шахтобудівельне управління»»ВАТ «Лисичанськвугілля»без права юридичної особи.

Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 01.09.05, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, де в якості позивача виступає суб'єкт владних повноважень, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі порушене за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Сторони не досягли примирення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

Згідно з п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.

З наявного в матеріалах справи звіту ВП «Шахтобудівельного управління»ВАТ «Лисичанськвугілля»( юридичною особою є ВАТ»Лисичанськвугілля») відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2005 рік (а.с. 7) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –225 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –1806,6 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача працевлаштовано у 2005 році 5 інвалідів. За розрахунком позивача (а.с.5-6) відповідач повинен був працевлаштувати у 2005 році 9 інвалідів та підприємство відповідача мало перерахувати штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік у сумі 32117 грн.32 коп.

Пункт 4 Порядку сплати підприємствами ( об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767 (далі - Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених адміністративно- господарських санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році у розмірі 32117 грн.32 коп.

Відповідач позовні вимоги відхилив, з підстав викладених у відзиві.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з матеріалів справи, визначеними вище органами, у 2005 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування жодного інваліда, оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність робочих місць для інвалідів. Згідно листа Управління праці та соціального захисту населення ,зданого до суду 19.10.06, відповідач інформацію щодо створення робочих місць інвалідів у 2005 році не надавав. Згідно листа Лисичанського міського центру зайнятості від 18.04.06 № 8/07-1366 підприємство відповідача не надавало інформації про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках за формою № 3-ПН вакансій для інвалідів ( а.с. 10).

Згідно довідки Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів від 16.08.06 № 03-01/3393 відповідач не інформував Фонд про створення ( пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів та згідно довідки Фонду від 16.08.06 № 03-01/3394 на підприємстві відповідача у 2005 році атестація робочих місць для працевлаштування інвалідів за участю працівників МСЕК відповідно до Постанови КМУ № 314 від 03.05.1995 не проводилась( а.с.12-13).

Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності із ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 4.Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

Згідно зі ст.12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов’язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням

індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов’язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обов’язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: відповідач не довів суду, що у 2005 році підприємством розроблялись заходи по створенню робочих місць для інвалідів; підприємство не інформувало місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, позивачем доведено суду виникнення зобов’язання відповідача по сплаті заявлених у позові адміністративно- господарських санкцій у сумі 32117 грн. 32 коп.

Відповідач позовні вимоги відхилив , з підстав, викладених у відзиві.

З огляду на викладене позовні вимоги слід визнати обґрунтованими повністю, та такими, що підтверджені матеріалами справи, відповідачем не оспорені.

Відповідно до ст.ст. 70-71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести належними доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачем не доведено суду здійснення названих заходів щодо забезпечення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році у необхідній чисельності.

Із матеріалів справи вбачається, що на протязі 2005 року підприємством не приймалися ніякі заходи щодо створення робочих місць, відсутні документи, щодо проведення атестації робочих місць, відповідно до Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, які затверджені Постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41.

Тому матеріалами справи підтверджено, що відповідач у порушення статті 19 Закону не виконав норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році не створив робочі місця для інвалідів та не вжив заходів щодо створення цих місць, у зв”язку з чим та відповідно до статті 20 Закону він зобов”язаний сплатити штрафні санкції у розмірі середньої річної заробітної плати за робоче місце, не зайняте у 2005р- 4 інвалідів.

Заперечення відповідача судом не приймається до уваги, оскільки, що п.4 ч.1 ст.17КАСУкраїни передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням об’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. Вказане положення містить два критерії, за якими спір можно віднести до категорії адміністративних. По перше, позов до суду повинен бути пред’явлений суб’єктом владних повноважень, а по-друге - лише у випадках , встановлених законом.

Визначення суб’єкта владних повноважень дається в п.7 ст. 3 КАС України, згідно з яким –це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі для виконання делегованих повноважень.

Згідно ст. 8 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України»державне управління в галузі забезпечення соціального захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я України та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство праці соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України № 1035/2000,спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України.

Відповідно до п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 26.09.02 № 1434 ( далі- Положення про Фонд), Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці соціальної політики України та підпорядковується йому.

Згідно з п.9 Положення про Фонд для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Міністерства праці соціальної політики України утворюються територіальні відділення Фонду.

Згідно підпункту 3 п.4 Положення про Фонд він відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання нами нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

З вищенаведеного випливає, що відділення Фонду, звертаючись до суду із позовом про стягнення штрафних санкцій за недодержання законодавством встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, діяло як орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій і, відповідно, як суб’єкт владних повноважень.

За змістом ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Отже, згідно п.4ч.1 ст. 17 КАС України, спори за зверненням відділень Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення зазначених санкцій підвідомчі адміністративним судам.

За таких обставин позов підлягає задоволенню.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не надано до суду належних доказів, які містять інформацію щодо предмету доказування, відповідно до вимог ст. 70 КАС України.

Таким чином, суддя дійшов висновку, що відповідач у порушення статті 19 Закону не виконав норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інваліда у 2005 році, не створив робоче місце інваліда та не вжив заходів щодо створення цього робочого місця, у зв’язку з чим та відповідно до статті 20 Закону він зобов’язаний сплатити штрафні санкції у розмірі середньої річної заробітної плати за робоче місце, не зайняте інвалідами.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку, віднесення судових витрат на відповідача, який не є суб’єктом владних повноважень, не врегульовано чинним законодавством, у тому числі ст. 94 КАС України.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представника позивача про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 51, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з ВАТ «Лисичанськвугілля»,м.Лисичанськ Луганської області, вул. Малиновського,1, р/р 2600330140985 у відділені Промінвестбанку м.Лисичанська, МФО 304416, код ЄДРПОУ 32359108:

-на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ, вул. Володарського, 59, Державний бюджет України, р/р 31212230600059, в ВДК м.Ровеньки у Луганській області, МФО 804013, код ЄДРПОУ 24046780, код бюджетної класифікації 50070000, код платежу 50070000, адміністративно- господарські санкції у розмірі 32117 грн. 32 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 13.11.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Г.М.Батюк