Постанова № 28131239, 06.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2012 року м. Київ К-24025/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Міком" (далі -Товариство)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2009

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010

у справі № 2а-8819/09/0570

за позовом Товариства

до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі -Горлівська ОДПІ)

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -не з'явились,

відповідача -Фатьянова Р.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.05.2009:

№ 0000112334/0, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 343 521 грн. (у тому числі 229 014 грн. за основним платежем та 114 507 грн. за штрафними санкціями);

№ 0000122334/0 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 125 995,50 грн. (у тому числі 83997 грн. за основним платежем та 41998,50 грн. за штрафними санкціями);

№ 0000372341/0, за яким позивачу донараховано 20940,54 грн. зі збору за забруднення навколишнього природного середовища (у тому числі 13960,36 грн. за основним платежем та 6980,18 грн. за штрафними санкціями);

а також № 0000451741/0 в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2405308,83 грн. за основним платежем та 4810617,66 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2009 позов задоволено частково; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 19.05.2009 № 0000112334/0 в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 319295,69 грн. (у тому числі 212863,79 грн. за основним платежем та 106431,90 грн. за штрафними санкціями), податкове повідомлення-рішення від 19.05.2009 № 0000451741/0 в частині донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2405308,83 грн. за основним платежем та 4810617,66 грн. за штрафними санкціями, а також податкові повідомлення-рішення від 19.05.2009 № 0000122334/0 та № 0000372341/0 у повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено повністю.

На вказані судові акти Товариством подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті за наслідками проведення ДПІ планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2008, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2008, оформленої актом від 12.05.2009 № 1345/23-4/24070933.

Підставою для донарахування оспорюваної суми податку на прибуток став висновок податкового органу про:

невключення позивачем у 4 кварталі 2007 року до оподатковуваного доходу кредиторської заборгованості перед товариством з обмеженою відповідальністю «Ведус»(далі -ТОВ «Ведіус») у сумі 64600 грн. за поставлений товар (свинець) у зв'язку з ліквідацією цього постачальника 05.11.2007, а також невиключення Товариством цієї суми з валових витрат;

неправомірне відображення Товариством у складі валових витрат вартості маркетингових послуг у сумі 60000 грн., наданих приватним підприємством «Івіон-Стар»в рамках виконання угоди від 01.07.2007, у зв'язку з відсутністю підтверджувальних документів щодо фактичної поставки цих послуг та їх господарського характеру, а також з огляду на наявність ознак фіктивного підприємництва у діяльності приватного підприємства «Івіон-Стар»(далі -ПП «Івіон-Стар»;

незаконне формування позивачем валових витрат за операціями з придбання у приватного підприємства «Терікон-2007»(далі -ПП «Терікон-2007») товарно-матеріальних цінностей за договорами від 01.10.2007, у зв'язку з тим, що ці операції, на думку податкового органу, не були спрямовані на настання відповідних ним правових наслідків; такий висновок ДПІ мотивує посиланням на: відсутність цього постачальника за місцезнаходженням, його реєстрацію на підставних осіб (у зв'язку з чим таку реєстрацію було скасовано), використанням змішаної форми розрахунків (частково товар був оплачений грошовими коштами, а частково - заліком).

Відповідно до підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безповоротна фінансова допомога -це, зокрема:

сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

За змістом підпункту 4.1.6 пункту 4.1 цієї ж статті Закону валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Оскільки в силу вимог статті 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), що, відповідно, позбавляє таке зобов'язання зустрічного виконання, то ліквідація кредитора Товариства є підставою для кваліфікації заборгованості перед таким кредитором як безповоротної фінансової допомоги, що обумовлює правильність висновку податкового органу про необхідність збільшити оподатковуваний дохід Товариства у 4 кварталі 2007 року на суму його заборгованості перед ТОВ «Ведіус»за поставлений товар.

У той же час доводи податкового органу щодо необхідності одночасного проведення позивачем коригування валових витрат у бік їх зменшення (які були сформовані за правилом «першої події»за операціями з поставки продукції) не відповідають вимогам податкового законодавства, адже, як вірно зазначив суд першої інстанції, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»відповідне коригування не передбачено.

У розгляді цієї справи суди дійшли різних висновків щодо правомірності врахування позивачем під час формування даних податкового обліку вартості маркетингових послуг, поставлених ПП «Івіон Стар».

Так, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення цього позову послався на відповідність витрат на оплату цих послуг умовам реальності та документальної підтвердженості, що випливають зі змісту пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин). У той же час апеляційний суд за наслідками дослідження наявних у справі доказів підтримав правову позицію ДПІ відносно того, що суб'єкти цієї операції не мали на меті досягнути відповідні їй правові наслідки, позаяк ці операції мали фіктивний характер. Вищий адміністративний суд України вважає цей висновок апеляційного суду об'єктивним та таким, що відповідає наявним у справі доказам. Адже, як вірно зазначив апеляційний суд, у наданому позивачем акті здачі-прийняття робіт відсутня інформація про зміст, обсяг наданих послуг з обґрунтуванням їх вартості, що виключає можливість з'ясувати, які саме послуги були надані виконавцем. Посилання позивача на укладення за посередництвом ПП «Івіон-Стар»договорів поставки з товариством з обмеженою відповідальністю «ТенгізКарго Україна»та з унітарним підприємством «Агрокомплекс»(Республіка Білорусь) також не знайшли свого документального підтвердження, адже будь-який документообіг, який засвідчив би безпосередню участь ПП «Івіон-Стар»у спілкуванні з цими контрагентами відсутній, так само як і будь-які докази стосовно того, що на Товариство ці контрагенти вийшли лише завдяки ПП «Івіон-Стар»; з представлених до перевірки договорів поставки з товариством з обмеженою відповідальністю «ТенгізКарго Україна»та з унітарним підприємством «Агрокомплекс»(Республіка Білорусь), залученими, за твердженням позивача, за допомогою ПП «Івіон-Стар», не вбачається, що вони укладені за сприянням цього підприємства.

Також суди попередніх інстанцій по-різному оцінили обставини справи щодо виконання операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей в адресу позивача ПП «Терікон-2007»на підставі договорів від 01.10.2007. Так, суд апеляційної інстанції кваліфікував вказані операції як безтоварні з огляду на факт скасування реєстрації юридичної особи цього постачальника постановою Луганського окружного адміністративного суду від 01.12.2008.

Однак допущені контрагентом порушення вимог законодавства під час реєстрації стосуються не позивача безпосередньо, а цього контрагента, тобто третьої особи, а відтак такі доводи самі по собі за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Товариства. Наявність державної та податкової реєстрації ПП «Терікон-2007»на момент здійснення спірних поставок свідчить про правоздатність цього постачальника як учасника господарського обороту, тоді як перевірка правильності такої реєстрації перебувала поза межами контролю позивача.

Таким чином, висновок апеляційного суду про формування позивачем даних податкового обліку за спірними операціями безвідносно до їх змісту не ґрунтується на матеріалах справи, а тому в цій частині слід погодитися з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою обставин справи відносно законності формування Товариством валових витрат за операціями з ПП «Терікон-2007».

Що ж стосується правомірності донарахування позивачеві 125 995,50 грн. податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій), то оскільки умовою виникнення у платника права на податковий кредит податковим законодавством, окрім формальних вимог стосовно наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено реальність господарської операції, то наведена правова оцінка спірних операцій, в свою чергу, обумовлює і законність віднесення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених йому до сплати ПП «Терікон-2007»у ціні поставленого товару, та, відповідно, незаконність формування позивачем податкового кредиту за операцією з придбання маркетингових послуг у ПП «Івіон-Стар».

Як вбачається з установлених судами обставин справи, одним з мотивів для прийняття ДПІ податкового повідомлення-рішення від 19.05.2009 № 0000451741/0 в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2405308,83 грн. за основним платежем та 4810617,66 грн. за штрафними санкціями став факт заниження позивачем об'єкта оподаткування цим податком під час виплати доходу фізичній особі (ОСОБА_3) у вигляді орендної плати за оренду приміщення на підставі договору від 01.04.2006 № 56.

Відповідно до підпункту 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про оподаткування доходів фізичних осіб»податковим агентом платника податку - орендодавця при нарахуванні доходу від надання в оренду нерухомого майна іншого, ніж зазначене у підпункті 9.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під таким нерухомим майном, чи присадибну ділянку), є орендар.

При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше мінімальної суми орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, встановленою Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості, з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюється органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких розташована така нерухомість, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо таку мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного податкового року, то об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, визначеного в договорі оренди.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що об'єкт оподаткування від надання в оренду нерухомості визначався позивачем з суми орендного платежу (250 грн.), який є меншим за мінімальний орендний платіж, обчислений за Методикою визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 № 1787.

У той же час суд першої інстанції у висновку про відсутність факту заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб на 8797,50 грн. об'єктивно виходив з того, що податковим органом мінімальна сума орендного платежу обчислювалася з орендованої площі 2000 кв.м, тоді як фактично орендована позивачем площа згідно з умовами додаткових угод до названого договору складала лише 20 кв.м.

Решту ж оспорюваної суми з податку з доходів фізичних осіб було донараховано позивачеві податковим органом на підставі висновку про наявність у Товариства функцій податкового агента під час оподаткування доходів його учасників у вигляді корпоративних прав, одержаних в обмін на внесене до статутного фонду Товариства майно.

Відповідно до підпункту 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту.

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з:

обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив;

зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку;

повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента. Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Отже, для цілей оподаткування наведена норма Закону кваліфікує внесення фізичною особою майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права саме як придбання інвестиційного активу, що свідчить на користь висновку про виникнення у такої фізичної особи витрат, а не оподатковуваного доходу у розумінні пункту 1.2 статті 1 Закону. Наведене, в свою чергу, виключає наявність у Товариства обов'язку з нарахування, утримання та перерахування до бюджету відповідної суми податку з вартості майна, внесеного його учасниками до статутного фонду.

В основу донарахування Товариству оспорюваної суми збору за забруднення навколишнього середовища податковим органом було покладено факт зберігання позивачем відходів та здійснення викидів стаціонарними та пересувними джерелами забруднення без сплати необхідних сум збору, як це було встановлено податковим органом на підставі реєстрів розміщення відходів за 2006, 2007 та 2008 роки, викидів стаціонарними джерелами забруднення за 2006, 2007 та 2008 роки, а також реєстрів використаного позивачем пального за 2006, 2007 та 2008 роки.

Вказані обставини, зафіксовані актом перевірки як носієм доказової інформації, Товариством не спростовано.

А відтак з огляду на приписи частини першої статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», яка визначає, що збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком апеляційного суду, що зазначене донарахування було здійснено податковим органом цілком правомірно.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Міком" задовольнити частково.

2. Змінити постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010 у справі № 2а-8819/09/0570, скасувавши її в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання недійсним та скасування: податкового повідомлення-рішення від 19.05.2009 № 0000122334/0 в частині донарахування товариству з обмеженою відповідальністю "Міком" податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 108 024 грн. (у тому числі 72016 грн. за основним платежем та 36008 грн. за штрафними санкціями), податкового повідомлення-рішення від 19.05.2009 № 0000112334/0 в частині донарахування товариству з обмеженою відповідальністю "Міком" податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 276 609 грн. (у тому числі 184 406 грн. за основним платежем та 92203 грн. за штрафними санкціями), а також податкового повідомлення-рішення від 19.05.2009 № 0000451741/0 в частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю "Міком" податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2405308,83 грн. за основним платежем та 4810617,66 грн. за штрафними санкціями.

У цій частині позов задовольнити.

3. В іншій частині постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010 у справі № 2а-8819/09/0570 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко