Рішення № 28128153, 19.12.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 31/127/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.12 Справа № 5009/4494/12

Господарський суд Запорізької області у складі судді Хуторного В.М., при секретарі Романовій К.І.,

За участю представників: від позивача --Іоффе В.Л., довіреність № 9 від 31.10.2012 р.; від відповідача -не з'явився;

Розглянув в судовому засіданні матеріали справи № 5009/4494/12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю науково -виробнича фірма «ДУМЕТО», м. Запоріжжя (скорочено ТОВ НВФ «ДУМЕТО»);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат», м. Запоріжжя (скорочено ТОВ «Карат»);

про визнання договору поставки № 15-(10) від 28.04.2010 р. недійсним.

Ухвалою господарського суду від 30.11.2012 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено справу та присвоєно номер провадження 31/127/12, справу до розгляду в засіданні призначено на 19.12.2012 р.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового процесу.

У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Сутність спору:

ТОВ НВФ «ДУМЕТО»заявлено позов про визнання недійсним договору поставки №15-(10) від 28.04.2010 р., укладеного із ТОВ «Карат».

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний правочин є недійсним на підставі Акту документальної планової виїзної перевірки ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 02.10.2012 р. №266/22-1108/22157831, з посиланням на ч. 1 - 5 ст. 203, ст. 215 , ст. 216, ст. 228, ст. 234 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 12, 15, 64, 85 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

ТОВ «Карат», відповідач у справі, відзиву на позовну заяву не надало, представник в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Ухвалу господарського суду від 30.11.12 р. було надіслано за адресою зазначеною в позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що відповідає вимогам статті 64 ГПК України.

Згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

28.04.2010 р. між ТОВ НВФ «ДУМЕТО» (Покупець, позивач у справі) та ТОВ «Карат»(Постачальник, відповідач у справі) було укладено договір поставки № 15-(10) (далі Договір поставки), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати в обумовлені цим договором строки Покупцеві лом та відходи чорних металів (далі товар), а Покупець прийняти визначений металолом та оплатити за нього узгоджену суму (п. 1.1 Договору поставки).

Відповідно до п. 2.1 Договору поставки, об'єм, строки та місце поставки, ціна та загальна вартість поставки сторонами визначаються в специфікаціях, що є складовою та невід'ємною частиною цього Договору.

Оплата товару здійснюється у безготівковому порядку в національній валюті України. Умови оплати визначаються в специфікаціях. Кінцевий розрахунок за поставлений товар здійснюється по факту поставки на підставі узгоджених сторонами актів приймання - передачі, виписаних вантажоотримувачем (п. 3.1 Договору поставки).

Згідно приписів п. 4.1 Договору поставки, датою поставки вважається дата надходження товару на склад вантажоотримувача.

Пунктом 6.2 Договору поставки сторони погодили, що Постачальник зобов'язується надати Покупцю оригінали наступних документів: накладні, виписані на весь обсяг поставленого товару протягом місяця згідно прийомопередаточних актів; акти піротехнічного та радіаційного контролю; податкові накладні оформлюються і передаються у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 р. № 168/07-ВР.

Партію відвантаженого товару вважати одну одиницю транспортного засобу (п. 6.3 Договору поставки).

Відповідно до п. 10.2 Договору поставки, цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2010 р., в частині зобов'язань -до повного їх виконання сторонами.

За видатковими накладними №1262 від 29.04.2010 р. та №1341 від 07.05.2010 р. позивач отримав від відповідача товару на загальну суму 345164 грн. з ПДВ. Приймання металобрухту за вказаними видатковими накладними відбулося на підставі Актів приймання металів чорних (вторинних) №01-2904-10 та №02/2904 від 29.04.2010 р. № 03/0705 - 10 від 07.05.2010 р.; товарно - транспортних накладних серії 01ААа №2904-1, №2900004-2 від 29.04.2010 р. та №0705 -1 від 07.05.2010 р.

За вказаний товар позивач розрахувався з відповідачем в повному обсязі, що підтверджується копією банківської виписки від 30.09.2010 р. (а. 27 - 29 с.).

Отже, свої зобов'язання за вищевказаним договором сторони виконали в повному обсязі.

Разом з тим, позивач в позовній заяві вказує, що ДПІ у Орджонікідзевському районі проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ НВФ «ДУМЕТО»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства, якою встановлено, що в порушення вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1, п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94 -ВР (із змінами та доповненнями) підприємством завищено валові витрати на вартість послуг по придбанню металобрухту чорних металів, металопрокату та послуг по переробці та заготівлі металобрухту, які не підтверджують виконання цих послуг у власній господарській діяльності та фактично не придбані. Послуги, зазначені у актах виконаних робіт, отриманий металопрокат та металобрухт, зазначені у видаткових накладних, отриманих від ТОВ «ЗАТ -Екостальтрейдінг», ТОВ «РБМ -Запоріжжя», ТОВ «Карат», ПП «Гелей»та ПП «Росбалт»за період з 01.07.2009 р. по 31.12.2010 р. на загальну суму 2375898 грн. За підсумками перевірки було складено Акт №266/22-1108/22157831 від 02.10.2012 р.

Вказаним Актом зазначено, що основним постачальником металопрокату, металобрухту та послуг ТОВ НВФ «ДУМЕТО»зокрема є ТОВ «Карат», який знаходиться на обліку у ДПІ у м. Сумах та має стан 30 (в стані переходу до іншого ДПІ).

Відповідно до складеного Акту перевірки від 18.02.2011 р. №745/2312/30712966/20 з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період січень 2010 р. -грудень 2010 р. «відповідно до розрахунку комунального податку за 1 квартал 2010 р. кількість працівників у ТОВ «Карат»- 1 особа. Останній податковий розрахунок комунального податку поданий до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська за ІІ квартал 2009 р. Це свідчить про відсутність у підприємства ТОВ «Карат»трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності, а саме в частині відвантаження та перевезення товарів ТОВ «Карат». Згідно бази даних АС «Системи співставлення даних податкової звітності з ПДВ по податковим зобов'язанням та податковому кредиту в розрізі контрагентів»ТОВ «Карат»остання декларація на прибуток подана за півріччя 2010 р. з нульовими показниками, відсутні відомості про наявність у підприємства основних фондів, товарно -матеріальних цінностей (запасів), а також ТОВ «Карат»не є платником збору за забруднення навколишнього середовища. Це свідчить про відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно -матеріальних цінностей. Відсутність товарно -матеріальних цінностей (запасів) свідчить про відсутність можливості у ТОВ «Карат»реалізувати продукцію чи товар (декларації та додаток К1 до декларації з податку на прибуток подавалась з нульовими показниками). Відсутність необхідних для реалізації продукції, складських приміщень та транспортних засобів унеможливлює реалізації продукції та виконання робіт власними силами.

Діяльність підприємства ТОВ «Карат»здійснювалась у порушення ст. 24 та ст. 65 ГК України.

Таким чином, підприємство ТОВ «Карат»фінансово -господарською діяльністю не займалось, фактично операції з продажу та придбання товарів (робіт, послуг) не здійснювало, у результаті чого підприємством порушено вимоги п.п. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97- ВР із змінами та доповненнями.

З вищезазначених фактів вбачається, що фінансово -господарська діяльність ТОВ «Карат»здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право - дієздатності, фінансово -господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 ЦК України).

Сам по собі факт сплати коштів контрагентом не є безумовним підтвердженням того, що роботи були виконані.

Таким чином, вище перелічені фактори унеможливлюють факт реального здійснення операцій по передпродажної робіт по передпродажної підготовці, сортуванню та навантаженню.

Актом перевірки №266/22-1108/22157831 від 02.10.2012 р. встановлено неможливість поставки металобрухту та виконання робіт з переробки давальницької сировини та заготівлі металобрухту ТОВ «Карат», що свідчать про виконання договорів по перепродажної підготовці, сортуванню та навантаження брухту між ТОВ НВФ «ДУМЕТО»та ТОВ «Карат»без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1, п. 5 ст. 203 ЦК України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з їх недійсністю.

Позивач вважає, що укладений між сторонами Договір є недійсним з обставин, наведених у Акті від 02.10.2012 р. № 266/22-1108/22157831, складеного ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представника позивача, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню на підставі наступного.

Правовідносини сторін є господарськими, та такими що виникли з договору поставки товару.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абз. 4 п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даному випадку, не надано доказів в підтвердження наміру обох або однієї із сторін оспорюваного правочину щодо знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Первинні докази вини сторін Договору відсутні, не надано і вироку суду щодо посадових осіб ТОВ НВФ «ДУМЕТО»або ТОВ «Карат». Акт про результати планової виїзної перевірки №266/22-1108/22157831 від 02.10.2012 р. та Акт перевірки від 12.07.2012 р. №58/22-11/36803660 не є таким доказом.

За приписами ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фіктивним, згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України, є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

За змістом ст. 234 ЦК України не може бути визнаний фіктивним договір, на виконання якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ суди мають врахувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша -намагалася досягнути правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним (недійсним).

При зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.

Особа, яка вимагає визнання договору недійсним у відповідності до ст. 234 ЦК України, повинна довести, що в учасників правочину в момент його вчинення не було наміру на створення юридичних наслідків. Відсутність наміру лише в однієї сторони не є доказом фіктивності договору. Тобто, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.

В пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Позивачем надано: Акти приймання №3090/10 від 29.04.2010 р., 3091/10 від 11.05.2010 р., №34101/ від 07.05.2010 р.; копію банківської виписки від 30.09.2010 р. про перерахування коштів, видаткові накладні №1262 від 29.04.2010 р., №1341 від 07.05.2010 р.; товарно - транспортні накладні серії 01ААа №2904-1, №2900004-2 від 29.04.2010 р. та №0705 -1 від 07.05.2010 р.; Акти приймання металів чорних (вторинних) №01-2904-10 та №02/2904 від 29.04.2010 р. № 03/0705 - 10 від 07.05.2010 р., що свідчать про виконання Договору сторонами. В матеріалах справи відсутні докази про існування між сторонами договірних відносин крім тих, що засновані на оспорюваному Договорі, отже видаткові накладні №1262 від 29.04.2010 р., №1341 від 07.05.2010 р. свідчить про поставку товару саме за Договором поставки №15-(10).

Таким чином, на даний час підстави вважати оспорюваний правочин фіктивним - відсутні.

З огляду на викладене, доводи позивача свого підтвердження не знаходять.

В позові про визнання недійсним Договору поставки №15-(10) від 28.04.2010 р. суд відмовляє.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення складено 20.12.12 р.

Суддя В.М. Хуторной