Рішення № 28128005, 10.12.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.12.12 р. Справа № 5006/47/119/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ - 20077720)

до Красногорівського міського комбінату комунальних підприємств «Віта» (85630, Донецька область, місто Красногорівка, вулиця Ахтирського, будинок № 14; код ЄДРПОУ - 31120186)

про стягнення 264 995,18 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Халіна А.О., яка діє на підставі довіреності № 14-351 від 16.03.2012

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариств?о «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до госп?одарського суду Донецької об?ласті з позовом, в якому просить стягнути з Красногорівського міського комбінату комунальних підприємств «Віта» борг за поставлений природний газ у розмірі 224 569,65 гривень, інфляційні нарахування у розмір 1 984,15 гривень, три відсотки річних у розмірі 4 651,32 гривень, пеню у розмірі 18 070,17 гривень, 7 % штрафу у розмірі 15 719,88 гривень, а всього 264 995,18 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилає?ться на неналежне виконання відповідачем умов договору № 11-4-Б0 на купівлю-продаж природного газу від 30 вересня 2011 року та додаткових угод до зазначеного договору, що є невід'ємними його частинами.

Позивач нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 525, 526, 530, 611, 625 Цивільного кодексу України, статтями 22, 193, 216-217, 231, 264-265 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 15 листопада 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 27 листопада 2012 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27 листопада 2012 року розгляд справи відкладено до 10 грудня 2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням останнім вимог ухвали суду від 15 листопада 2012 року.

Представник позивача Халіна А.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, заява про розгляд справи у його відсутність до суду не надходила.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неодноразова неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання із вирішення спору.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту сьомого статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 30 вересня 2011 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач або продавець) та Красногорівським міським комбінатом комунальних підприємств «Віта» (далі - відповідач або покупець) було укладено договір № 11-4-Б0 на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Відповідно до пункту 11.1 Договору, договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах та Договір був чинним.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3 382,00 гривень без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 382,00 гривень, крім того цільова надбавка - 2 % та ПДВ - 20 %, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 4 139,57 гривень. До ціни газу додається загальний тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 302,30 гривень, крім того ПДВ - 20 % - 60,46 гривень, всього з ПДВ - 362,76 гривень.

Кількість та якість газу узгоджена сторонами у розділі 2 Договору.

Так, додатковою угодою № 1 до договору на купівлю-продаж природного газу від 30 вересня 2011 року № 11-4-Б0, укладеною між сторонами 11 жовтня 2011 року пункт 5.2 статті 5 Договору з 11 жовтня 2011 року викладено у наступній редакції: «Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3 382,00 гривень без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 382,00 гривень, крім того цільова надбавка - 2 % та ПДВ - 20 %, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 3 449,64 гривень. До ціни газу додається загальний тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 302,30 гривень, крім того ПДВ - 20 % - 60,46 гривень, всього з ПДВ - 362,76 гривень».

Договір на купівлю-продаж природного газу разом з додатками до нього, підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками.

Пунктом 5.5 Договору встановлено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1 Договору).

Згідно пункту 3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Позивач належним чином виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу природного газу.

Відповідно до актів приймання-передачі природного газу за Договором, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, позивач передав, а відповідач прийняв природній газ:

- у жовтні 2011 року в обсязі 13,096 тис.куб.м. на загальну суму 49 927,19 гривень (акт від 31.10.2011);

- у листопаді 2011 року в обсязі 56,450 тис.куб.м. на загальну суму 215 209,99 гривень (акт від 30.11.2011);

- у грудні 2011 року в обсязі 55,328 тис.куб.м. на загальну суму 210 932,46 гривень (акт від 31.12.2011).

Отже, послуги з постачання газу підтверджуються підписаними сторонами актами приймання-передачі газу, в яких зазначаються фактичні обсяги спожитого газу.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаних уповноваженим представником та скріплених печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4 Договору).

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин підлягає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередньої оплати), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк на встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина 2 вказаної статті визначає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої в постановах № 6-49цс12 від 06.06.2012; № 6-40цс11 від 14.11.2011, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Таким чином, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу природний газ, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі підписаними актами приймання-передачі, а відповідач порушив умови Договору та здійснив часткову оплату за поставлений природний газ, що зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 224 569,65 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2012 № 04/03/5026/492/2011.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 19/204 від 10.04.2008.

На підставі вищезазначених норм права позивач просить стягнути з відповідача:

1) три відсотки річних у розмірі 4 651,32 гривень;

2) інфляційні нарахування у розмірі 1 984,15 гривень.

Судом перевірено розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що розрахунок інфляційних нарахувань здійснено вірно та відповідає фактичним обставинам справи, проте розрахунок трьох відсотків річних здійснено арифметично невірно.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають задоволенню у повному обсязі, а в частині трьох відсотків річних задоволенню у розмірі 4 419,71 гривень.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною другою статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, стягується штраф у розмірі семи відсотків вартості товарів (робіт, послуг) за прострочення понад тридцяти днів виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Сторонами в пункті 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачити в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію зі спірних правовідносин викладено в постановах Верхового Суду України № 20/246-08 (№ 3-88гс11) від 09.04.2012; № 06/5026/1052/2011 (№ 3-24гс12), які в силу статті 111-28 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України.

В зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором позивач просить стягнути з відповідача:

1) пеню у розмірі 18 070,17 гривень;

2) штраф за прострочення у розмірі 15 719,88 гривень.

Судом перевірено розрахунки пені та штрафу у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що розрахунок штрафу здійснено вірно та відповідає фактичним обставинам справи, проте розрахунок пені здійснено арифметично невірно.

На підставі наведеного позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі, а в частині пені задоволенню у розмірі 18 067,08 гривень.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Справляння судового збору в Україні регулюється Законом України «Про судовий збір» (далі - Закон), із відповідними змінами і доповненнями.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати (частина друга статті 4 Закону).

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2012 становить 1 073,00 грн.

Таким чином, при зверненні до господарського суду з даним позовом позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 5 299,90 гривень.

При цьому, як вбачається з платіжного доручення від 11.10.2012 № 9290, наданого позивачем в якості доказу сплати ним судового збору за подання до суду позову, фактично позивачем було сплачено 5 300,00 гривень, тобто судовий збір було внесено в більшому розмірі, ніж встановлено законом на 0,10 гривень.

З огляду на приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність винесення ухвали про повернення судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 598, 599, 611, 612, 625, 627, 629, 655, 693 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67, 179, 193, 216-218, 230, 231 Господарського кодексу України, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерн?ого товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтога?з України» задовольнити частково.

Стягнути з Красногорівського міського комбінату комунальних підприємств «Віта» (85630, Донецька область, місто Красногорівка, вулиця Ахтирського, будинок № 14; код ЄДРПОУ - 31120186, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; відомості про рахунки в установах банків відсутні) заборгованість за постачання природного газу у розмірі

224 569,65 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 1 984,15 гривень, три відсотки річних за несвоєчасні розрахунки у розмірі 4 419,71 гривень, пеню у розмірі 18 067,08 гривень, штраф у розмірі 15 719,88 гривень, а всього 264 760 (двісті шістдесят чотири тисячі сімсот шістдесят) гривень 47 копійок.

Стягнути з Красногорівського міського комбінату комунальних підприємств «Віта» (85630, Донецька область, місто Красногорівка, вулиця Ахтирського, будинок № 14; код ЄДРПОУ - 31120186, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; відомості про рахунки в установах банків відсутні) судовий збір у розмірі 5 295 (п'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять) гривень 13 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 10.12.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.12.2012.

Суддя Фурсова С.М.