Постанова № 28127713, 11.12.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р. Справа № 5009/1067/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:головуючого, суддіДемидової А.М.,суддівКоваленко С.С. (доповідач), Барицької Т.Л.,розглянувши касаційну скаргу ПП "Бізнес-офіс № 6" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2012р.у справі№ 5009/1067/12 господарського суду Запорізької областіза позовомПП "Бізнес-офіс № 6"доВАТ "Гамма"провизнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 01/158 від 04.11.2011р. дійсним та визнання права власності на нерухоме майно

За участю представників сторін

від позивача Гриценюк Н.М. дов.,

від відповідача не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У березні 2012р. ПП "Бізнес-офіс № 6" звернувся до господарського суду Запорізької області із позовною заявою до ВАТ "Гамма" про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 01/158 від 04.11.2011р. дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.05.2012р. у справі № 5009/1067/12 (суддя Владимиренко І.В.) відмовлено у задоволені позовних вимог.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2012р. у справі № 5009/1067/12 (судді Азарова З.П., Кододова О.В., Мартюхіна Н.О.) рішення господарського суду Запорізької області від 24.05.2012р. залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду попередньої інстанції, ПП "Бізнес-офіс № 6" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.11.2011р. між ПП "Бізнес -офіс № 6" (покупець) та ВАТ "Гамма" (продавець) був укладений Договір № 01/158 купівлі-продажу майна, відповідно до пункту 1.1. якого продавець передав у власність покупцю, а покупець прийняв нерухоме майно: їдальня на 940місць (корпус № 8), інв. № 1000094 (частина в розмірі 7/50), яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 11. Предмет договору належить продавцю на праві власності на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по Запорізькій області № 1581 від 22.10.1996р. та дублікату, підтверджуючого права власності на нерухоме майно від 18.07.2006р.

Продаж нерухомого майна здійснено за 78000,00грн. в тому числі ПДВ -13000,00грн. (п.1.2. договору) з передачею його за актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін. Право власності на майно переходить від Продавця до Покупця з моменту укладання даного Договору та державної реєстрації.

Пунктом 3.5. Договору, встановлено що в перебігу 15 днів сторони посвідчують Договір у нотаріуса. Всі витрати по нотаріальному посвідченню покладаються на Продавця.

Також, суди встановили, що 07.11.2011р. між сторонами було підписано акт прийому-передачі зазначеного у договорі купівлі-продажу майна.

У порядку сплати вартості придбаного об'єкту нерухомості покупцем було передано продавцю простий вексель АА1732654 від 07.11.2011р. зі строком сплати по пред'явленню на суму 78000,00грн., що підтверджується актом прийому-передачі векселю.

За приписами ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 209 вказаного кодексу передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом, за домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим законодавством, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а сам правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Недодержання сторонами правочину вимоги закону про його обов'язкове нотаріальне посвідчення, тягне за собою визнання такого правочину нікчемним (ст. 220 ЦК України). Він не породжує тих прав та обов'язків, які бажали сторони. А відповідно до ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З цієї підстави позивач звернувся з позовом.

Суди також вказали, що пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд вірно встановили, що відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

За змістом частини 3 статті 640 Кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до пункту 3.5. договору купівлі-продажу майна, сторони передбачили його обов'язкове нотаріальне посвідчення і державну реєстрацію. При чому для цього встановили строк в 15 днів. По закінченні строку жодна сторона не вчинила дії щодо посвідчення договору, а позивач не довів, що нотаріальному посвідченню перешкоджали обставини, які не залежали від його волі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що посилання на листи з пропозицією до продавця про нотаріальне посвідчення договору не можуть бути прийняті судом, оскільки позивач направляв їх 29.12.2011р. і 20.01.2012р., але з доказів про їх надсилання неможливо встановити, що саме ці листи були направлені відповідачу. До того ж, вони не засвідчені належним чином (а.с.77-78, 81-82).

Також, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що спірний договір купівлі-продажу укладався без дотримання вимог діючого законодавства щодо обов'язкового нотаріального посвідчення та подальшої реєстрації угоди. Отже, враховуючи викладене та той факт, що договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні вимоги про визнання дійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки момент вчинення таких правочинів пов'язується з державною реєстрацією.

Судами вірно встановлено, що укладання спірного договору купівлі-продажу відбулося в той час як було порушено 06.04.2011р. справу про банкрутство ВАТ "Гамма" та обтяження нерухомого майна у Єдиному реєстрі. До того ж, відповідно до ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином. Однак, в матеріалах справи відсутні докази погодження спірного договору купівлі-продажу з розпорядником майна боржника.

Статтею 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо: передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника, або органів управління боржника, крім випадків укладення угод відносно майна боржника, які можуть бути укладені органами управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна. Виходячи з наведеного, саме операції з нерухомим майном боржника підлягають погодженню з розпорядником майна, незалежно від їх балансової вартості. А погодженню не підлягають угоди з будь-яким іншим майном боржника балансовою вартістю менше, ніж один відсоток балансової вартості активів боржника. Тобто позивач помилково посилається на вказану норму законодавства.

Отже, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог та вважає їх такими, що прийняті з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115 , 1117, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ПП "Бізнес-офіс № 6" залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2012р. у справі № 5009/1067/12 залишити без змін.

Головуючий, суддя А.М. Демидова Суддя С.С. Коваленко Суддя Т.Л. Барицька