Постанова № 28118640, 04.12.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2012 р. Справа № 3744/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Підкова» до Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

28 квітня 2011 року позивач - ТзОВ «ТД «Підкова» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ДПІ в Сокальському районі в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 12.04.2011 року № 0002672301 та № 0002662301.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту є необґрунтованими та безпідставними, оскільки ним податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформленої податкової накладної, яка є єдиною підставою для формування податкового кредиту з ПДВ. Реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується усіма належним чином оформленими первинними документами. Придбаний позивачем товар в подальшому був реалізований ВП «Шахта Бужанська» ДП «Волиньвугілля», що також підтверджується усіма первинними документами. Окрім того, позивач вказує на те, що згідно зі статтею 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому відповідальність за порушення законодавства, у разі існування такого, несе підприємство, яке його допустило, а не будь-який інший платник податків.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Сокальському районі від 12.04.2011 року № 0002672301 та № 0002662301. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ДПІ у Сокальському районі оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що дана постанова ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що перевіркою повноти і своєчасності відображення в обліку взаєморозрахунків ТзОВ «ТД «Підкова» з ПП «Юкон» встановлено, що позивачем на підставі складених з цим підприємством видаткових та податкових накладних, формувалися валові витрати з податку на прибуток та податковий кредит з ПДВ, однак оплата за вказаний товар не проведена, у зв'язку з чим кредиторська заборгованість позивача становить 24 821,12 грн.. Разом з тим, позивачем не підтверджено реальності господарських операцій з даним контрагентом, оскільки у позивача відсутні первинні документи щодо оприбуткування ТМЦ на складі. Крім того, матеріалами позапланової перевірки ПП «Фірма «Юкон» проведеною ДПІ у Личаківському районі м. Львова встановлено, що дане підприємство не володіє необхідними основними фондами та виробничими потужностями, трудовими ресурсами, транспортними засобами, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даними підприємствами.

Сторони в судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Враховуючи те, що справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи які беруть участь в судове засідання не заявилися, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 22.03.2011 року по 25.03.2011 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «ТД «Підкова», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 05.05.2009 року по 30.06.2010 року, результати якої оформлені актом № 219/2301/32051468 від 01.04.2011 року (а.с. 12-26).

Відповідно до висновків даного акту, перевіркою встановлено ряд порушень зокрема:

- пп. 5.2.1, 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого підприємством завищено валові витрати на загальну суму 20 684,33 грн., в тому числі в 4 кв. 2009 року на суму 4 250 грн., в 1 кв. 2010 року на суму 3 438,33 грн., в 2 кв. 2010 року на суму 2 599,2 грн.;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 4 136,87 грн. в тому числі: за грудень 2009 року в сумі 850 грн., за 1 кв. 2010 року в сумі 687,67 грн., за 2 кв. 2010 року в сумі 2 599,2 грн..

До таких висновків податковий орган прийшов виходячи з того, що ТзОВ «ТД «Підкова» безпідставно на підставі отриманих від ПП «Фірма «Юкон» видаткових та податкових накладних на загальну суму 24 821,2 грн., в тому числі ПДВ - 4 136,87 грн., сформувало валові витрати та податковий кредит, оскільки позивачем не проведено оплату за зазначений в цих накладних товар та не сплачено в ціні цього товару суми ПДВ. На момент проведення перевірки кредиторська заборгованість позивача перед ПП «Фірма «Юкон» становить 24 821,12 грн., тобто на всю суму товару. Первинних документів щодо оприбуткування ТМЦ на складі, якими журналами-ордерами підтверджується та хто за яких обставин перевіряв товар ТМЦ на відповідність кількості, якості, номенклатурі, хто є виробником отриманих ТМЦ, до перевірки не представлено. Крім того, податковим органом зазначено, що згідно акта перевірки ПП «Фірма «Юкон» № 473/23-2/26500418 від 07.09.2010 року складеного ДПІ в Личаківському районі м. Львова, у даного підприємства відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даними підприємствами.

На підставі вказаного вище акта перевірки, ДПІ у Сокальському районі винесло податкові повідомлення рішення від 12.04.2011 року № 0002662301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 5 171,09 грн., в тому числі 4 136,87 грн. - за основним платежем та 1 034,22 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0002672301, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 6 463,87 грн., в тому числі 5 171,09 грн. - за основним платежем та 1 292,78 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 27).

Суд першої інстанції задовольняючи частково адміністративний позов виходив з того, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит, оскільки господарська операція з придбання товарів позивачем оформлена відповідно до вимог чинного законодавства та відображена у бухгалтерському та податковому обліках. Відповідачем не виявлено порушень ведення позивачем податкового обліку, а висновки першого про завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат ґрунтується тільки на факті порушення вимог чинного законодавства контрагентом позивача. Однак, така позиція суперечить загальному змісту законодавства, оскільки для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо належним чином оформленої податкової накладної, а порушення податкової дисципліни продавцем не є підставою для відмови у праві на податковий кредит покупцю та зменшення йому валових витрат. На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що винесенні відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступних підстав.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат, регулюються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - далі Закон N 334/94-ВР.

Так, пунктом п. 5.1 Закону N 334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт 5.1 повинен тлумачитись у системному зв'язку з пунктом 1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Пункт 5.2 Закону N 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3 - перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи пов'язані вони із господарською діяльністю платника податків. Згідно з цим пунктом, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених вище норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що визначальною ознакою віднесення платником податку витрат до валових є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, проведені господарські операції повинні бути підтверджені необхідними первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції та вказують на реальність та товарність проведення господарських операцій, зокрема і платіжними документами, які підтверджували факт понесення цих витрат. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.2 пункту 7.5. статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З аналізу наведених вище норм Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, однак не безумовними підставами для визначення податкового кредиту. При цьому, обов'язковій перевірці підлягає реальність проведення господарських операцій.

03.12.2009 року між ПП «Фірма «Юкон» (Продавець) та ТзОВ «ТД «Підкова» (Покупець) укладено договір на поставку продукції № Д-03/12-09, згідно умов якого Продавець зобов'язується поставити Покупцю вугілля та промислове обладнання у кількості та по ціні згідно попередніх домовленостей, а покупець зобов'язується прийняти та оплати товар у термін до 30 днів з моменту його отримання (а.с. 30).

Згідно видаткових накладних № РН-12-0804 від 08.12.2009 року та № РН-1-04001 від 04.01.2010 року ПП «Фірма «Юкон» поставило позивачу промислове обладнання на загальну суму 24 821,2 грн., в тому числі ПДВ - 4 136,87 грн. та виписало для позивача на відповідні суми податкові накладні 1208000004 від 08.12.2009 року та № 1040000003 від 04.01.2010 року (а.с. 32-33).

Як вбачається із матеріалів справи та податкової перевірки, оплата за вказаний вище товар позивачем не проведена, а сума заборгованості на момент проведення перевірки становить 24 821,2 грн., тобто на всю суму товару.

Позивач не зважаючи на те, що він фактично не поніс витрат на придбання цього товару та не сплатив в ціні придбаного товару суми ПДВ, сформував на підставі цієї господарської операції валові витрати, а суми ПДВ, які підлягали сплаті в ціні придбаного товару, включив до складу податкового кредиту з ПДВ.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки позивач фактично не поніс витрат на придбання вказаного товару та не сплатив в ціні цього товару сум ПДВ, то відповідно у нього не було правових підстав для формування, на підставі цих господарських операцій, валових витрат та податкового кредиту.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» свідчить, що термін «сплата податку» вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З наведеного випливає, що вимога надмірної сплати податку, як необхідної умови його відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку, а тому з урахуванням того, що позивач ПДВ у складі вартості придбаних товарів не сплатив, підстав для включення цих сум до складу податкового кредиту у нього не було.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що у відповідності до п. 3.2 укладеного договору, позивач у зв'язку з несплатою коштів за товар повинен був нести відповідальність перед контрагентом у вигляді штрафу, однак позивачем не надано суду доказів пред'явлення претензії до нього щодо несплати коштів за товар.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо підтвердження позивачем реальності виконання умов договору, оскільки як встановлено відповідачем під час перевірки та не спростовано в процесі судового розгляду, у позивача відсутні будь-які первинні документи які б свідчили про оприбуткування позивачем товару на його складі.

Долучені позивачем до матеріалів справи договір, видаткові та податкові накладні не є достатніми доказами, яка б підтверджували реальність поставки товарів.

Факт реалізації позивачем товару ВП «Шахта Бужанська» не дає підстави вважати, що цей товар позивачем придбаний саме у ПП «Фірма «Юкон», оскільки у позивача відсутні належним чином оформлені первинні документи, які б свідчили про оприбуткування позивачем товару придбаного саме у цього контрагента.

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно акта перевірки ПП «Фірми «Юкон» складеного ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 473/23-2/36500418, у даного підприємства відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що свідчить про неможливість реального здійснення господарської діяльності між позивачем та цим підприємством.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками податкового органу про те, що позивачем не підтверджено належними первинними документами реальність господарських операцій з ПП «Фірма «Юкон», а тому у позивача не було правових підстав для віднесення сплачених коштів за операціями з цим підприємством до валових витрат та податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення є правомірними, а тому підстав для їх скасування суд не вбачає.

З огляду на те, що судом першої інстанції рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області - задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року у справі № 2а-4939/11/1370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Підкова» - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На постанову протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін