Ухвала суду № 28116172, 13.12.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2012 р. Справа № 148284/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Ніколшіна В.В., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Прухницької Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 року у справі за позовом Малого приватного підприємства «Барви» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2012 року Мале приватне підприємство «Барви» (далі - Позивач, МПП «Барви») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби України (далі - Відповідач, ДПІ у Жовківському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000412300 від 09.04.2012 року.

Позивач мотивує позов тим, що в ході позапланової перевірки МПП «Барви» було надано відповідь від 22.03.2012 р. № 41 та представлено пакет документів додатково витребуваних під час перевірки, які повністю підтверджують здійснення господарської операції із ТОВ «Укроіл». Тому висновки про нереальність цієї господарської операції не відповідають дійсності. Крім того, ДПІ у Жовківському районі порушено п. 86.7 та п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України, оскільки податкове повідомлення-рішення винесено у день вручення позивачу акту перевірки № 38/23-0/20808052.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 року позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що Відповідачем не доведено твердження про нікчемність здійснюваних МПП «Барви» та ТОВ «Укроіл» господарських операцій, не доведено правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення від 09.04.2012 р. № 0000412300. Натомість, Позивачем представлено належним чином оформлені первинні документи на підтвердження дотримання ним норм Податкового кодексу України.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ у Жовківському районі, подавши на неї апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Звертає увагу на обставини, зафіксовані у акті перевірки № 38/23-0/20808052 від 29.03.2012 р., зазначає, що в ході проведення перевірки не підтверджено господарських операцій між Позивачем та ТОВ «Укроіл», МПП «Барви» скористалось отриманою податковою накладною від ТОВ «Укроіл» для зменшення податкового зобов'язання по податку на додану вартість, яке підлягає сплаті до бюджету. Посилається на обставини, встановлені Броварською ОДПІ Київської області під час аналізу дотримання вимог податкового законодавства, правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту ТОВ «Укроіл».

Вислухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, який просить задовольнити апеляційну скаргу, представника Позивача, який просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Жовківському районі проведено позапланову виїзну документальну перевірку МПП «Барви» з питань взаєморозрахунків з ТОВ «Укроіл» за січень-березень 2011 року, з ТОВ «СВ-Кароліна» за серпень 2011 року, за результатами якої складено акт № 38/23-0/20808052 від 29.03.2012 р.

Перевіркою встановлено порушення МПП «Барви» п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), а саме заниження суми податку на додану вартість на 11484 грн.

Зазначений висновок зроблено на підставі аналізу даних АІС «Контрагент» «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів», неможливістю підтвердити факт правомірності виписки позивачу його контрагентом «Укроіл» податкової накладної. Відповідачем враховано висновок головного державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Броварської ОДПІ Грозенко А.М. «Про проведення аналізу діяльності ТОВ «Укроіл» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р., з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р., з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р.».

На підставі акту перевірки ДПІ у Жовківському районі винесено податкове повідомлення-рішення від 09.04.2012 р. № 0000412300, яким збільшено суму грошового зобов'язання МПП «Барви» з податку на додану вартість на 11485 грн., з яких 11484 грн. зобов'язання за основним платежем, 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми матеріального права.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно п.198.1 право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається даті тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 ПКУ, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 ПКУ).

Відповідно до п. 201.1 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Дотримання Позивачем вищенаведених норм підтверджується наявними в матеріалах справи документами:

- договору поставки нафтопродуктів № НПДГ-15/л від 01.04.2010 р., укладеного позивачем з ТОВ «Укроіл»;

- видаткової накладної № РН-0000120 від 11.02.2011 р.;

- податкової накладної № 40 від 11.02.2011 р.;

- накладної № 11.02/07 від 11.02.2011 р.;

- платіжних доручень;

- картки рахунків 631- контрагенти ТОВ «Укроіл» за 01.01.11-31.03.12 рр.;

- змінного звіту від 12.02.2011 р. № 43;

- денного звіту;

- подорожнього листа № 02/02 вантажного автомобіля від 11.02.2011 р.;

- сертифікату відповідності;

- Паспорту № 1707/1 «Бензин автомобільний А-95 згідно ДСТУ 4063-2001»;

- Наказу від 10.06.2010 р. «Про закріплення водія за транспортним засобом»;

- Наказу від 19.01.2010 р. «Про призначення уповноваженого з питань безпеки перевезень небезпечних вантажів»;

- свідоцтва про підготовку уповноваженого з питань безпеки перевезень небезпечних вантажів;

- свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів та ін.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення податкового законодавства контрагентами Позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до стст. 46-49 ПКУ ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент Позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Щодо доводів апеляційної скарги про нікчемність та фіктивність операцій позивача з контрагентами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Одним з таких правочинів відповідно до статті 228 ЦК України є правочин, який порушує публічний порядок. Зокрема, згідно частини 1 вказаної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного суду України в пункті 18 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 зазначає, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договори між Позивачем та його контрагентами за своїм змістом не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно не є нікчемними.

Згідно частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До таких підстав, зокрема, належить фіктивність правочину. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

На момент розгляду справи немає даних про визнання правочинів Позивача недійсними і Відповідач не висуває вимог про таке визнання, тому відповідно до закріпленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, зазначені вище договори позивача суд апеляційної інстанції вважає правомірними.

Проте суд апеляційної інстанції вважає, що сутність правового регулювання податкових відносин полягає в оподаткуванні господарської операції, виходячи не з її правової форми, а з економічного змісту такої операції.

Згідно статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, послуг, а також ввезення та вивезення товарів за межі митної території України. Визначення терміна постачання товарів наведене в пункті 14.1.191 ПКУ. Сутність операцій, що підпадають під визначення постачання товарів, полягає у відчуженні товарів будь-яким способом як за добровільним рішенням платника, так і при примусовому відчуженні за рішенням суду, як оплатно, так і безоплатно.

На думку суду, при вирішенні спору про віднесення або не віднесення господарської операції до об'єктів оподаткування ПДВ, необхідно виходити з економічного змісту операції, а не з її правової форми (виду договору, що оформлює відповідну операцію). Тому, для перекваліфікації операції як такої, що не відбулася в цілях оподаткування визнання відповідного правочину недійсним не вимагається. Суд встановлює наявність чи відсутність такої операції, а відповідно і обґрунтованість визначення об'єкта оподаткування, на підставі поданих сторонами доказів з урахуванням презумпції правомірності рішень платника податку.

Отже, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що не знайшли свого підтвердження доводи Відповідача про нікчемність здійснюваних МПП «Барви» та ТОВ «Укроіл» господарських операцій, не доведено правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення від 09.04.2012 р. № 0000412300. Натомість, Позивачем представлено належним чином оформлені первинні документи на підтвердження дотримання ним норм ПКУ.

Доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 року у справі № 2а-5896/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.В. Ніколін

В.Я. Качмар

Повний текст виготовлено 17.12.2012 року