Ухвала суду № 28111979, 19.12.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/3590/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"19" грудня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Ватутінський комбінат вогнетривів»до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень № 0000102300, № 0000062300, № 0000072300, № 0000042300 та № 0000052300 від 08 травня 2012 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що Катеринопільською об'єднаною державною податковою інспекцією Черкаської області Державної податкової служби проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ «Ватутінський комбінат вогнетривів»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2011 року, результати якої відображено в акті № 27/22-017/00191916 від 20 квітня 2012 року.

Вказаним актом контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року зі змінами та доповненнями, внаслідок чого, за висновком податкового органу, позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 130 084, 43 грн. в тому числі за вересень 2009 року в сумі 863, 47 грн., листопад 2009 року в сумі 3 405, 45 грн., грудень 2009 року в сумі 2 933, 33 грн., січень 2010 року в сумі 1 524, 67 грн., лютий 2010 року в сумі 74 890, 30 грн., березень 2010 року в сумі 662, 90 грн., квітень 2010 року в сумі 2 441, 67 грн., травень 2010 року в сумі 1 283, 33 грн., червень 2010 року в сумі 2 846, 67 грн., вересень 2010 року в сумі 1 416, 67 грн., жовтень 2010 року в сумі 8 281, 83 грн., листопад 2010 року в сумі 29 534, 13грн.; вимог п. 198.6 ст. 198, р.V Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 71 208, 76 грн., в тому числі за січень 2011 року в сумі 16 461, 43 грн., за березень 2011 року в сумі 54 747, 33 грн., за вересень 2009 року в сумі 863, 47 грн., листопад 2009 року в сумі 3 405, 46 грн., грудень 2009 року в сумі 2 933, 33 грн., січень 2010 року в сумі 1 524, 67 грн., лютий 2010 рік в сумі 74 890, 30 грн., березень 2010 рік в сумі 662, 90 грн., квітень 2010 року в сумі 2 441, 67 грн., травень 2010 року в сумі 1 283, 33 грн., червень 2010 року в сумі 2 846, 67 грн., вересень 2010 року 1 416, 67 грн., жовтень 2010 року в сумі 8 281, 83грн., листопад 2010 року в сумі 29 534, 13 грн.; вимог пп. 5.2.1, п. 5.2., пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 пп. 11.2.1, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 66 526 грн., в тому числі за 3 квартал 2010 року на 19 256 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 47 270 грн.; вимог пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 205 402 грн., в тому числі за 4 квартал 2011 року на 205 402 грн.; та вимог пп. 5.2.1, п. 5.2., пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 пп. 11.2.1, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 660 455 грн., в тому числі за 1 квартал 2011 року

До вказаних висновків відповідач прийшов, вважаючи, що господарські операції, за результатами яких позивачем у періоді, що перевірявся, сформовано податковий кредит та віднесено витрати на придбання товарів і послуг до валових, здійснені позивачем на підставі нікчемних договорів, укладених позивачем з наступними контрагентами: ПП «Інвест - Трейд», ТОВ «Біо Ресурси», ТОВ «Рубін - 2009», ТОВ «Торговий дім «Автомеханіка», ПП «Мегаторгсервіс»та ТОВ «ТД Спецтехніка».

На підставі акта перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення - рішення від 08 травня 2012 року: № 0000102300, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за перший квартал 2011 року у розмірі 660 455 грн.; № 0000062300, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2010 року у розмірі 74 890 грн.; № 0000072300, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за березень 2010 року у розмірі 74 890 грн.; № 0000042300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в загальному розмірі 140 202, 43 грн., в тому числі за основним платежем - 126 402, 89 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -13 799, 54 грн.; та №0000052300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в загальному розмірі 288 559 грн., в тому числі за основним платежем - 271 928 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 631 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентами мали реальний характер, податковий кредит та валові витрати підприємством сформовано правомірно, оскільки їх формування підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення операцій з придбання товару, що, в свою чергу спростовує доводи відповідача про фіктивність вчинених правочинів.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В обґрунтування правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень апелянт посилається на ту обставину, що договори позивача з його контрагентами не мали реального характеру, оскільки укладені без мети настання реальних наслідків та спрямовані на отримання податкової вигоди.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2011 року, позивач мав господарські взаємовідносини з наступними контрагентами: ПП «Інвест - Трейд», ТОВ «Біо Ресурси», ТОВ «Рубін - 2009», ТОВ «Торговий дім «Автомеханіка», ПП «Мегаторгсервіс»та ТОВ «ТД Спецтехніка».

Судом першої інстанції встановлено, що 19 жовтня 2010 року між ПАТ «Ватутінський комбінат вогнетривів»(покупець) та ПП «Інвест - Трейд»(продавець) було укладено договір купівлі продажу лушпиння соняшнику № 19/10/01, за яким продавець зобов'язується передати покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити зазначений товар.

Реальний характер даного договору та правомірність включення позивачем до податкового кредиту сум з податку на додану вартість і формування валових витрат по взаємовідносинах з «ПП «Інвест - Трейд»підтверджують копії податкових та видаткових накладних, рахунки надходження товару, товарно-транспортні накладні, накладні на внутрішнє переміщення товару, що містяться в матеріалах справи.

27 грудня 2010 року між ПАТ «Ватутінський комбінат вогнетривів» (покупець) та ТОВ «Біо Ресурси»(постачальник) було укладено договір поставки лушпиння соняшнику № 557/10, за яким постачальник зобов'язується поставити в обумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Реальність здійснення вказаної господарської операції підтверджується копіями податкових накладних, рахунків надходження товару, товарно-транспортних накладних, накладних на внутрішнє переміщення товару.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся, між ПАТ «Ватутінський комбінат вогнетривів»(покупець) та ТОВ «Рубін-2009»(продавець) було укладено договір поставки паливно-мастильних матеріалів від 05 лютого 2011 року № 019, за яким постачальник зобов'язується поставити в обумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму.

На підтвердження реальності проведення господарських операцій позивачем надано копії податкових, видаткових накладних, рахунків-фактур, відомості надходження та витрат дизельного пального.

Посилання контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у цих контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджене жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувались та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентами. До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договорів поставки не підтверджені належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умова наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення поставки товару.

Судом першої інстанції також встановлено, що між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Автомеханіка»(продавець) було укладено договір поставки запчастин, за яким постачальник товару зобов'язується поставити у зумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: копії податкових, видаткових та прибуткових накладних, накладних на внутрішнє переміщення, акта списання запчастин, лімітних карток на видачу зі складу матеріалів та запчастин та дорожніх листів.

Судом першої інстанції також встановлено, що між ПАТ «Ватутінський комбінат вогнетривів»та ТОВ «ТД Спецтехніка»укладено договір на виконання послуг в межах дозвільних документів та передбачених договором від 17 листопада 2009 року № 017/09, відповідно до якого позивач придбав запчастини та послуги на ремонтні та відновлювальні роботи гідравлічного насосу. А також придбав у контрагента автонавантажувач СDМ835.

Фактичне здійснення даної господарської операції підтверджується копіями податкових та видаткових накладних, копією актів здачі -приймання робіт, копією посвідчення на відрядження водія, копією приходного ордеру, що містяться в матеріалах справи.

Крім того, право власності на автонавантажувач СDМ835 підтверджено свідоцтвом про реєстрацію великовантажного транспортного засобу Серія СА № 000013, яке зареєстроване управлінням Держгарпромнаглядом України в Черкаській області на власника ПАТ «ВКВ». Присвоєно державний номерний знак: Т00013СА.

Посилання контролюючого органу на неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТОВ «Торговий дім «Автомеханіка»і ТОВ «ТД Спецтехніка»та порушення цими контрагентами податкового законодавства як на підставу неправомірного формування ПАТ «Ватутінський комбінат вогнетривів»податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями з цими суб'єктами господарювання не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них.

Як видно з матеріалів справи, що в періоді, який перевірявся, між ПАТ «Ватутінський комбінат вогнетривів» (покупець) та ТОВ «Мегаторгсервіс»(продавець) було укладено договір поставки запчастин, за яким постачальник зобов'язується поставити в обумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму.

На підтвердження реальності проведення господарських операцій позивачем надано копії податкових накладних, накладних на внутрішнє переміщення, актів списання запчастин та відомості конструкцій, деталей та матеріалів наданих для виконання капітального ремонту екскаватора, для чого і були замовлені передбачені договором запчастини.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на пояснення засновника ТОВ «Мегаторгсервіс», ОСОБА_2, відібраних в рамках кримінальної справи, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, пояснення ОСОБА_2, на які посилається апелянт не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки зазначена особа надавала свої покази в рамках порушеної кримінальної справи. Однак, у справі 2а/2370/3590/2012 на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали суттєве значення для справи.

За таких обставин пояснення ОСОБА_2 не є належним доказом нікчемності договорів та відсутності належного документального підтвердження правомірності віднесення позивачем відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

З приводу доводів відповідача про складення, наявних у позивача, товарно-транспортних накладних з порушеннями, суд зазначає наступне.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обов'язковими для використання авто-перевізниками з метою пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками таких операцій.

Перевіряючи правомірність формування позивачем податкового кредиту у період, що перевірявся, колегія суддів виходить з такого.

До 01 січня 2011 року порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту було передбачено ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті було передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Аналогічні правові норми відображені також і в п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст.201 р. V Податкового кодексу України, що набув чинності з 01 січня 2011 року.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу ст. 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги і роботи, що придбавалися позивачем у спірний період, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ПАТ «Ватутінський комбінат вогнетривів»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями та п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201. 6 ст. 201 р. V Податкового кодексу України є помилковим, а відтак зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість є протиправним.

Перевіряючи висновки відповідача щодо порушення позивачем пп. 5.2.1, п. 5.2., пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 пп. 11.2.1, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, колегія суддів виходить з наступного.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.8 цієї статті.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь -яких витрат за виключенням встановлених у самому Законі обмежень. Саме таке обмеження і встановлено в Законі у вигляді основного критерію віднесення витрат до валових -безпосередній зв'язок з господарською діяльністю підприємства -платника податку.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені правові норми також відображені в Податковому Кодексі України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зокрема, у ст. ст. 138, 139.

Оскільки, як встановлено вище, господарські операції позивача мали реальний характер, а позивач використовував послуги та товари для власної господарської діяльності, що підтверджується первинною документацією, віднесення сум до валових витрат по даних операціях не може вважатися незаконним.

Також, судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Аналогічна правова позиція також відображена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необґрунтовано, без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано необхідних доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та їх прийняття в межах повноважень, що передбачені законами України.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч. 5 ст.254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.