Ухвала суду № 28108281, 06.12.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12349/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" грудня 2012 р. м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги Закритого акціонерного товариства "НФСК "Добробут", Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства "НФСК "Добробут" до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Закрите акціонерне товариство "Народна фінансово-страхова компанія "Добробут", звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000242360/1 від 26.04.2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2012 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва № 0000242360/1 від 26.04.2010 р. в сумі 25 187, 40 грн. в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Закрите акціонерне товариство "Народна фінансово-страхова компанія "Добробут" та Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а відповідач просить відмовити в задоволенні позову. В своїх апеляційних скаргах апелянти посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем з 28 грудня 2009 року по 30 січня 2010 року, з 01 лютого 2010 року по 12 лютого 2010 року проведено виїзну планову перевірку позивача, за результатами якої складено Акт 16/22-10/31093336 від 18.02.2010 р., яким встановлено порушення, ст. ст. 2, 14, 15, 17 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII «Про плату за землю» із змінами та доповненнями

На підставі даного Акту, рішення про розгляд скарги від 29.03.2010 року № 5906/10/25-007 та згідно п.п. 17.1.1, п.п.17.1.2 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» із змінами та доповненнями відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2010 р. № 0000242360/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку у розмірі 55 179,85 грн., в тому числі штрафні санкції -18 506,62 грн.

Не погоджуючись з останнім та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з відповідним позовом до суду, вважаючи, що він не є платником податку на землю.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку, що відповідачем при нарахуванні суми податного зобов'язання із земельного податку позивачу за період з 01.04.2009 р. по 30.09.2009 р. застосовано п.2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 "Про питання користування земельними ділянками в місті Києві", який визнано нечинним з моменту прийняття. Відтак, за даний період відповідачем неправомірно нараховано суму податкового зобов'язання в сумі 25 187, 40 грн., в тому числі штрафні санкції в сумі -8 395,80 грн. Іншу частину суми щодо сплати податку за землю, визначену в податковому повідомленні-рішення № 0000242360/1 від 26.04.2010 р., що становить 29 992, 45 грн., в тому числі штрафні санкції у сумі - 10 110, 82 грн., відповідачем нараховано правомірно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 13.11.2004 року, засвідченому приватним нотаріусом ОСОБА_2 30.11.2004р. та зареєстрованому в Київському бюро технічної інвентаризації права власності на об'єкти нерухомого майна 13.04.2005 р. за № 5420, ЗАТ "НФСК "Добробут" придбало у власність 107/1000 нежитлового будинку (будівлі адміністративного корпусу № 2), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5 літ. А на земельній ділянці загальною площею 2130,72 м2. На виконання вищевказаного договору 31.05.2005 р. ЗАТ "НФСК "Добробут"прийнято нежиле приміщення згідно акту приймання-передачі. Площа придбаної будівлі - 413, 70 м2, згідно з даними державного земельного кадастру загальна площа земельної ділянки -2130, 72 м2., а розрахунок площі земельної ділянки, на якій сзнаходить нерухоме майно позивача 224,27 м2. Розрахунки земельного податку за період з 01.07.2008 р. по 30.09.2009 р. ЗАТ "НФСК "Добробут" до ДПІ у Подільському районі м. Києва не подавалися, а земельний податок відповідно не сплачувався.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Ст. 5 Закону України "Про плату за землю" передбачено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна ділянка (пай), яка перебуває у власності або в користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної діялянки, земельної частки (паю) і землекористувач, в тому числі орендар.

Ст. 13 Закону України "Про плату за землю" підставою нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) в редакції від 03.11.2004 р., що була чинною на момент укладення Договору до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю чи споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового буднику, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщенні на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно до ст.125 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) в редакції від 06.10.2004 р., що була чинною на момент вчинення Договору, право власності або користування на земельну ділянку виникає після одержання документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Відповідно до ст.126 ЗК України таким документом є державний акт.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що приступати до використання земельної ділянки без дотримання вимог ст.377 ЦК України, ст. 125 ЗК України забороняється.

Разом з тим, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач, не отримав державного акту на землю, що посвідчує його право власності, однак приступив до користування земельною ділянкою фактично. Крім цього, відповідно до п. 14 Договору позивач зобов'язувався самостійно від свого імені протягом 30 днів з дня підписання Договору підписати, зокрема договір про компенсацію податку на землю. Таким чином, відповідно до п. 14 Договору до позивача переходить обов'язок по сплаті податку на землю.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не укладення позивачем договору про компенсацію податку за землю не звільняє його від обов'язку сплачувати податок за землю, а тому рішення відповідача про визначення позивачу суми податкового зобов'язання щодо сплати податку за землю у період з 01.07.2008 р. по 30.09.2009 р. є обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам чинного законодавства в частині визначення плати щодо податку за землю в розмірі, визначеномому Законом України "Про плату за землю", що становить 29 992, 45 грн., в тому числі штрафні санкції у сумі - 10 110, 82 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем неправомірно нараховано суму податкового зобов'язання в сумі 25 187, 40 грн., в тому числі штрафні санкції в сумі -8 395,80 грн. за період з 01.04.2009 р. по 30.09.2009 р. застосовано п.2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 "Про питання користування земельними ділянками в місті Києві".

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Згідно із п.п. 34, 35 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин, а також затверджуються відповідно до закону ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Таким чином, орган місцевого самоврядування має право вирішувати питання щодо затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Спеціальними законами, які регулювали суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку станом на момент виникнення спірних правовідносин були Закон України "Про систему оподаткування", який відповідно до преамбули визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників, а також Закон України "Про плату за землю", преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст.і 14 Закону України "Про систему оподаткування" земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а ч.2 ст. 14 цього ж Закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Відповідно дост. 14 Закону України "Про плату за землю" юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному цим Законом за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції.

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (ст. 23 Закону).

Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1.8 Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, Української академії аграрних наук від 27.11.95 N 76/230/325/150, результати грошової оцінки земель м. Києва і Севастополя, міст обласного підпорядкування, в тому числі грошової оцінки і ціни земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що підлягають продажу у цих містах, розглядаються і погоджуються місцевими органами Держкомзему та містобудування і архітектури. Дані грошової оцінки затверджуються Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями, виконкомами міських (міст обласного підпорядкування) Радами народних депутатів за поданням комісій, зазначених у п. 1.7.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку як загальнодержавного обов'язкового платежу належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України "Про плату за землю". Натомість, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо обрахування та сплати земельного податку відповідно до змісту ч. 5 ст. 7 Закону України "Про плату за землю"належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом України "Про плату за землю".

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю"ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстнції, що при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню підлягає ч. 1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю".

Крім того, суд першої інстанції правомірно посилається на ті обставини, що відповідно до постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 27.09.2010 у справі №2а-332/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.09.2011, визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття пункт 2 рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 "Про питання користування земельними ділянками в місті Києві".

У вказаній постанові встановлено, що пункт 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 "Про питання користування земельними ділянками в місті Києві" прийнятий Київською міською радою з перевищенням повноважень, наданих Законом України "Про місцеве самоврядування", не відповідає нормам Законів України "Про систему оподаткування" та Закону України Про плату за землю", і, відповідно, не є підставою для встановлення плати за землю.

Ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем при нарахуванні суми податного зобов'язання із земельного податку позивачу за період з 01.04.2009 р. по 30.09.2009 р. застосовано п.2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 "Про питання користування земельними ділянками в місті Києві", який визнано нечинним з моменту прийняття. Відтак, за даний період відповідачем неправомірно нараховано суму податкового зобов'язання в сумі 25 187, 40 грн., в тому числі штрафні санкції в сумі -8 395,80 грн. Іншу частину суми щодо сплати податку за землю, визначену в податковому повідомленні-рішення № 0000242360/1 від 26.04.2010 р., що становить 29 992, 45 грн., в тому числі штрафні санкції у сумі - 10 110, 82 грн., відповідачем нараховано правомірно.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню

При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявниками в апеляційних скаргах були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційних скаргах процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги Закритого акціонерного товариства "НФСК "Добробут", Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 11 грудня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Сорочко Є.О.