Ухвала суду № 28107540, 11.12.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3870/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Головенко О.Д.,

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

"11" грудня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря: Прищепчука А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом»до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень -рішень від 06 квітня 2012 №0000642301/911, №0000672301/912, №0000662301/913, №0008362301/1594,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень від 06 квітня 2012 №0000642301/911, №0000672301/912, №0000662301/913, №0008362301/1594.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю -доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції -без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 25.01.2012 року по 21.02.2012 року посадовими особами ДПІ в Обухівському районі Київської області проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Інтерформ»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року; за наслідками перевірки складено акт від 15.03.2012 року №418/2301/24593200 (т. 1 а.с. 18 -121).

Актом перевірки встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 346815,00 грн., у тому числі у 3 кварталі 2011 року на суму 346815,00 грн.; завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2581800,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року - 1760725,00 грн., 2 квартал 2011 року - 821075,00 грн.; завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 54706,00 грн., у тому числі за вересень 2011 року на суму 54 706,00 грн.; завищення податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся, на загальну суму 480018,00 грн., в тому числі: березень 2011 року - 221664,00 грн., квітень 2011 року - 48611,00 грн., травень 2011 року - 40802,00 грн., червень 2011 року - 29316,00 грн., липень 2011 року - 94077,00 грн., серпень 2011 року - 35819,00 грн., вересень 2011 року - 9709,00 грн.

06 квітня 2012 року ДПІ у Обухівському районі Київської області на підставі акту перевірки за порушення п.п. 5.2.9 п. 5.2, ст. 5, п.п. 7.3.2, пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7, п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.202, п.п. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, п. 135.2, п. 135.3, п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України винесені податкові повідомлення -рішення:

- №0000642301/911, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем на 346815,00 грн. (т. 1 а.с. 139);

- №0000672301/912, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 2581800,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року на 1760725,00 грн., за ІІ квартал 2011 року 821075,00 грн. (т. 1 а.с. 141);

Також, 06 квітня 2012 року ДПІ у Обухівському районі Київської області на підставі акту перевірки за порушення пп. 14.1.36, пп. 14.1.202, пп. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України винесені податкові повідомлення -рішення:

- №0000662301/913, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року - 221664,00 грн., квітень 2011 року - 48611,00 грн., травень 2011 року - 40802,00 грн., червень 2011 року - 29316,00 грн., липень 2011 року - 94077,00 грн., серпень 2011 року - 35819,00 грн., вересень 2011 року - 9709,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 34902,25 грн. (т. 1 а.с. 143);

- №00006522301/914, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість за вересень 2009 року на 54706,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 13676,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення -рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби у Київській області; за наслідками розгляду скарги позивача рішенням ДПС у Київській області від 14.06.2012 року №1380/10/10206/253-690 податкові повідомлення -рішення від 06.04.2012 року №0000642301/911, №0000672301/912, №0000662301/913 залишені без змін, а податкове повідомлення -рішення від 06.04.2012 року №0000652301/914 скасовано в частині застосування штрафної санкції у розмірі 13676,00 грн. та відповідачем винесено нове податкове повідомлення -рішення від 19 червня 2012 року №0008362301/1594, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість за вересень 2009 року на 54706,00 грн.

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 червня 2012 року колегією суддів встановлено наступне.

Так, як вбачається з акту перевірки, підставами визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та від'ємного значення з податку на додану вартість є реалізація позивачем продукції (пінополіуретан) за ціною, яка є нижчою розміру витрат, понесених на виробництво пінополіуретану та здійснення позивачем операцій з віднесенням до валових витрат витрат, отриманих внаслідок перерахунку заборгованості в іноземній валюті за отримані товарно -матеріальні цінності на дату отримання товару та на дату погашення такої заборгованості.

Щодо встановленого відповідачем порушення позивачем в частині реалізації продукції (пінополіуретану) за ціною, яка є нижчою розміру витрат, понесених на виробництво пінополіуретану, суд першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, виходив з наступного.

Як вбачається з акту перевірки та не заперечується сторонами, основним покупцем готової продукції (пінополіуретан) ТОВ «Інтерфом»є ТОВ «Асат», реалізація якої здійснювалася на підставі договору від 18.05.2009 року №05-08/2009. Під час порівняння фактично понесених витрат на виробництво пінополіуретану та ціни реалізації відповідачем встановлено, що витрати підприємства на окремі види продукції перевищують отриманий дохід на ці види продукції, про що свідчать надані під час перевірки позивачем розрахунки собівартості на види продукції з пінополіуретану (т. 1 а.с. 37 -47).

Зазначене, на думку відповідача, призвело до порушення п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.202, п.п. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, п. 135.2, п. 135.3, п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України.

Отже, між сторонами виник спір щодо дотримання вимог законодавства в частині звичайної ціни реалізації готової продукції - пінополіуретану, що виробляється позивачем.

Відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті.

Відповідно до пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Зазначену статтю кореспондує п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

При цьому, відповідно до розділу Прикінцевих положень ПК України, ст. 39 цього Кодексу, яка визначає методи та порядок застосування звичайної ціни, набирає чинності з 01.01.2013 року. Відповідно до п. 8 підрозділу 10 розділу XX «Інші перехідні положення ПК України» до вступу в дію ст. 39 цього Кодексу застосовується п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, за період проведеної перевірки -з 01.01.2010 року по 30.09.2011року рівень звичайної ціни з метою ведення податкового обліку мав визначатися позивачем із врахуванням вимог п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 зазначеного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

При цьому, відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

В акті перевірки відповідач посилається на договір від 18.05.2009 року №05-08/2009, що укладений між позивачем (продавець) та ТОВ «Асат»(покупець), відповідно до якого на його думку позивач здійснював реалізацію товару за цінами, які є меншими в порівнянні з витратами підприємства на окремі види продукції.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року реалізація продукції позивачем ТОВ «Асат»здійснювалась на підставі договору від 15.12.2010 року №12-16/2010, що підтверджується накладними на вивантаження продукції (т. 2 а.с. 73 -т. 8 а.с. 138), податковими накладними (т. 8 а.с. 139 -т. 19 а.с. 168), виписками з банку ПАТ «Промінвестбан»(т. 22 а.с. 214 -т. 23 а.с. 187, т. 23 а.с. 214 -т. 25 а.с. 205).

Взагалі, аналізуючи договір від 18.05.2009 року №05-08/2009 та укладені до нього специфікації, додаткові угоди, колегією суддів встановлено, що позивач продає, а ТОВ «Асат»придбаває відповідно до специфікацій №1 та №2 пінополіуретан (ППУ, поролон) у вигляді блоків, листів, рулонного полотна, губок банних та запчастин з ППУ, тип А, А1, А2, Б, Б крихта, КН, який позивач продає, а ТОВ «Асат»(т. 27 а.с. 31 -34), який був поставлений до 01.01.2011 року, в той час як в акті перевірки відповідачем було зроблено висновок, що позивач здійснював реалізацію готової продукції за цінами нижче собівартості у період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року.

З наведеного вбачається, що відповідачем під час проведення перевірки не були досліджені договори про реалізацію продукції ТОВ «Асат»; будь -які дані щодо дослідження укладених позивачем з ТОВ «Асат»договорів на предмет обсягу поставки, умов розрахунків тощо відповідачем не надані.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів, що витрати підприємства на окремі види продукції перевищують отриманий дохід на ці види продукції та ціна реалізованої продукції не відповідає звичайним цінам, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Щодо здійснення позивачем операцій з віднесенням до валових витрат витрат, отриманих внаслідок перерахунку заборгованості в іноземній валюті за отримані товарно -матеріальні цінності на дату отримання товару та на дату погашення такої заборгованості, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, виходив з наступного.

Як вбачається з акту перевірки під час проведення перевірки, відповідачем встановлено, що у першому кварталі 2011 року позивачем віднесено до валових витрат суму 409348,00 грн., яка розрахована як різниця від збитку в розмірі 3157871,71 грн., отриманого внаслідок перерахунку заборгованості в іноземній валюті за отримані товарно -матеріальні цінності на дату отримання товару та на дату погашення такої заборгованості, та прибутку в сумі 2748523,83 грн., отриманого внаслідок перерахунку заборгованості в іноземній валюті за отримані товарно -матеріальні цінності на дату отримання товару та на дату погашення такої заборгованості.

Зазначене, на думку відповідача, призвело до порушення позивачем п.п. 5.2.9 п. 5.2, ст. 5, п.п. 7.3.2, пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7, п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки останній відніс до валових витрат у І кварталі 2011 року витрати, що не передбачені ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як вбачається з матеріалів справи, у періоді, що перевірявся, між позивачем (покупець) та нерезидентами України (продавці) укладалися зовнішньоекономічні контракти (договори), відповідно до яких останні зобов'язуються на умовах, передбачених контрактами, передати товар позивачеві, а позивач зобов'язується його прийняти та оплатити; розрахунки з постачальниками за контрактами здійснюються в іноземній валюті (т. 19 а.с. 168 -т. 20 а.с. 215). Ввезення товару на митну територію України підтверджується вантажно -митними деклараціями (т. 20 а.с. 216) -т. 21 а.с. 179). Оплата товарів, отриманих від іноземних постачальників, позивачем здійснено через банківські рахунки в іноземній валюті.

Вартість отриманих товарів позивачем віднесено до валових витрат за датою оформлення вантажної митної декларації, що не заперечується сторонами.

Особливості визначення моменту виникнення валових витрат встановлені п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тобто для даного випадку для резидента датою збільшення валових витрат є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Перевіркою встановлено, що позивач відносив до валових витрат вартість товарно -матеріальних цінностей, розраховану із застосуванням курсу Національно банку України, що діяв на момент митного оформлення товару.

Відповідно до п.п. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями п.п. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Таким чином, за змістом наведеної норми валові витрати рівнозначні вартості іноземної валюти.

Перелічені у наведеній норми правила розрахунку балансової вартості іноземної валюти, передбачені п. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначають різні випадки такого розрахунку.

Так, відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 зазначеного Закону доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду. Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у першому абзаці цього підпункту.

Відповідно до п.п. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти. У разі купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту балансова вартість придбаної іноземної валюти визначається на рівні балансової вартості іноземної валюти, що була продана.

Отже, зі змісту наведених правових норм слідує, що дата, на яку розраховується балансова вартість валюти, може відрізнятися від дати перерахування такої валюти в оплату за імпортовані товари (роботи, послуги).

Таким чином, платник податків має можливість визначити фактичну суму грошових витрат лише після перерахування іноземної валюти, необхідної для оплати товару за зовнішньоекономічним контрактом, тобто після визначення фактичної балансової вартості валюти, як це передбачено правилами п.п. 13.2 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», адже балансову вартість валюти не можливо визначити до моменту перерахування валюти в оплату отриманого товару.

Отже, у даному випадку позивачем правомірно проведено коригування валових витрат після проведення оплати нерезиденту, тобто доведено валові витрати до рівня справжньої балансової вартості валюти.

Приймаючи до уваги, що для оплати вартості отриманого товару іноземна валюта спеціально придбавалась позивачем, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується податковим органом, то згідно з п.п. 7.3.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»сума гривень, сплачена позивачем у зв'язку з купівлею іноземної валюти (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), є балансовою вартістю такої іноземної валюти.

При цьому законодавством надано право платнику податків на відображення у складі валових витрат реальної суми витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг) в іноземній валюті, шляхом включення до складу валових витрат суми балансової вартості іноземної валюти, що буде витрачена на придбання зазначених товарів (робіт, послуг).

Таким чином, позивач правомірно збільшував валові витрати на дату фактичного отримання товарів за їх вартістю згідно ВМД і після придбання валюти в оплату вартості раніше отриманих товарів та визначення її фактичної балансової вартості уточнював (коригував) суму валових витрат - в сумі балансової вартості придбаної валюти, як того вимагають норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що вірно встановлено судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив неправомірність податкових повідомлень -рішень від 06 квітня 2012 №0000642301/911, №0000672301/912, №0000662301/913, №0008362301/1594.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 17.12.2012 року)

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.