Ухвала суду № 28104422, 13.12.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2012 р.Справа № 2а-1670/4779/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Джі-Ем-Бі Індастриз" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.09.2012р. по справі № 2а-1670/4779/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джі-Ем-Бі Індастриз"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішеннь,

ВСТАНОВИЛА:

18 липня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Джі-Ем-Бі Індастриз» звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30 березня 2012 року №№006552301/327, 0006562301/328, 0006592301/38.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.09.2012р. у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Джі-Ем-Бі Індастриз" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

На зазначену постанову Товариством з обмеженою відповідальністю "Джі-Ем-Бі Індастриз" подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та невірно встановлені обставини справи, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.09.2012р. повністю та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30 березня 2012 року №№006552301/327, 0006562301/328, 0006592301/38 задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу позивача безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, просить залишити постанову суду першої інстанції без змін.

3-я особа надіслала до суду апеляційної інстанції клопотання, в якому просила розглянути апеляційну скаргу позивача без участі її представника, в сукупності поданих доказів, відповідно до чинного законодавства.

Справа розглядається на підставі ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження за наявними в справі документами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги і заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до направлень від 06.03.2012р. №№1341/001341, 1342/001342 та наказу Кременчуцької ОДПІ від 06.03.2012р. №79 Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» по питанню взаємовідносин з ТОВ «Промислова група ДФМ» за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.

У ході перевірки встановлено заниження податку на прибуток на суму 176842,00 грн. за жовтень 2011 року, завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 47250,00 грн. у березні-квітні 2011 року та заниження суми податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету в розмірі 17056,00 грн. за жовтень-листопад 2011 року.

За результатами перевірки складено акт №192/23-209/35642464 від 13.03.2012р., у якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1. статті 4, підпункту 5.2.1. пункту 5.1., підпунктів 5.3.9., 5.3.1. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» та пунктів 198.3, 198.4., 198.6 статті 198, пунктів 201.1., 201.10. статті 200 Податкового кодексу України.

30 березня 2012 року на підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення №006552301/327, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 176843,00 грн., з яких: 176842,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0006562301/328, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 21320,00 грн., з яких: 17056,00 грн. - за основним платежем, 4264,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0006592301/38, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 47250,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.

Позивач не погодився із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 грудня 2012 року між ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» та ТОВ «Промислова група ДФМ» укладено договір, за умовами якого останній зобов'язався передати у власність ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» нафтопродукти, а саме: парафіново-воскову продукцію.

Виконуючи умови договору протягом лютого-березня 2011 року, ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» придбавало у ТОВ «Промислова група ДФМ» парафін, у підтвердження чого позивачем до матеріалів справи надано договір, накладні, податкові накладні, виписки по рахунках, акти приймання-передачі товару.

На підставі зазначених господарських операцій позивачем віднесено до валових витрат 707368,75грн. та сформовано податковий кредит у розмірі 17056,00грн.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що позивач не знав та не міг знати про порушення діючого законодавства з боку інших підприємств, ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» не зобов'язане контролювати та перевіряти своїх контрагентів та контрагентів, які працюють з ТОВ «Промислова група ДФМ». Позивач також відзначив, що всі угоди були реальні та виконані, первинні документи є належним чином оформлені, а валові витрати правомірно сформовані. Внаслідок здійснення господарської операції на підставі отриманих належним чином оформлених податкових накладних ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» було сформовано податковий кредит та від'ємне значення податку на додану вартість, що було заявлено до бюджетного відшкодування.

Відповідачем зазначено, що за фактичною та юридичною адресою ТОВ «Промислова група ДФМ», а саме: квартал 101, буд. 3/б у м.Кременчук, підприємство не знаходиться. Наявності основних засобів, місця здійснення діяльності, поставок, пошуку клієнтів, замовлення товару, складання бухгалтерських документів та звітності, оплати, приймання-передачі, транспортування товарів (послуг) не встановлено. Згідно з даними податкової звітності (форма 1-ДФ), поданої до Кременчуцької ОДПІ, загальна чисельність працюючих на ТОВ «Промислова група ДФМ» за І квартал 2011 року склала 1 особа. Це свідчить про відсутність у підприємства трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а саме, в частині відвантаження та перевезення товарів, а за даними податкової звітності - основні засоби у підприємства відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» та ТОВ «Промислова група ДФМ» не є підтвердженою, надані позивачем накладні в підтвердження реальності господарської операції не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а договори зберігання не є належними доказами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Надані позивачем до матеріалів справи накладні окрім прізвища, ініціалів та посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, не містять також і дати видачі довіреності, на підставі якої представник ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» мав отримати товар у ТОВ «Промислова група ДФМ», а також не містять посилань на правочин, що унеможливлює приналежність цих накладних саме до договору купівлі-продажу нафтопродуктів №2012/1 від 20.12.2010р. (а.с.18, 20, 22, 24).

При цьому, згідно вказаних накладних, товар у ТОВ «Промислова група ДФМ» за довіреностями без дати від імені ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» отримували ОСОБА_1 по накладній від 08.02.2011р. та ОСОБА_2 за іншими накладними, а виходячи із змісту актів приймання-передачі товару до договору №2012/1 від 20.12.2010р., той же товар у ТОВ «Промислова група ДФМ» отримував виключно ОСОБА_1 - директор (а.с.63-66).

Таким чином, оскільки вказані первинні документи містять суперечливі дані, вони не можуть вважатися достовірними та братися до уваги як належні докази фактичного отримання товару позивачем.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з

визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 року N996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Вимоги цієї норми деталізовані пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

На твердження апелянта про те, що наявність недоліків в оформленні первинних документів не спростовує факт здійснення господарської операції, колегія суддів відзначає, що відповідно до вимог ст.4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Встановлені судом недоліки первинних документів не дають змоги встановити приналежність накладних до договору купівлі-продажу нафтопродуктів та не дають змоги встановити повноваження осіб, які приймали товар, оскільки дата видачі довіреності не вказана, а строк дії довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей є обмеженим.

Таким чином, при дослідженні обставин реальності здійснення господарських операцій позивача, на підставі яких ним були сформовані дані податкового обліку, колегія суддів дійшла висновку, що первинні документи не є достовірними та складені формально.

Також судом першої інстанції зазначено, що доказів транспортування придбаного у ТОВ «Промислова група ДФМ» товару суду не надано. В обґрунтування відсутності таких доказів позивач посилається на те, що ТОВ «Промислова група ДФМ» зберігав свій товар на території підприємства ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» за адресою: м.Кременчук, проспект Полтавський, 2-А, надавши договір відповідального зберігання №22/07-08 від 05.01.2009р. між ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» та ПП «Бумеранг» (а.с.135) та договір відповідального зберігання №0301 від 03.01.2011р. між ПП «Бумеранг» та ТОВ «Промислова група ДФМ» (а.с.140), які суд першої інстанції вважає неналежними доказами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із такими висновками з огляду на те, що зберігання ПП «Бумеранг» за договором відповідального зберігання №0301 від 03.01.2011 року парафіново-воскової продукції, належної ТОВ «Промислова група ДФМ» на чужій території за адресою: м. Кременчук, проспект Полтавський, 2-А не кореспондується із загальними положеннями про зберігання, унормованими главою 66 Цивільного кодексу України. При цьому, умови договору відповідального зберігання №22/07-08 від 05.01.2009р., укладеного між ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» та ПП «Бумеранг» не передбачають право депонента зберігати чужий товар на території зберігача (позивача у справі). Не обумовлено і в договорі відповідального зберігання №0301 від 03.01.2011 року, що місцем зберігання є територія іншої особи - ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз».

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав завезення та перебування парафіново-воскової продукції, належної ТОВ «Промислова група ДФМ» на території іншого суб'єкта господарювання, за адресою: м. Кременчук, проспект Полтавський, 2-А, що унеможливлює виконання договору відповідального зберігання №0301 від 03.01.2011 року.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що обома договорами відповідального зберігання не визначено порядок і підстави передання товару на зберігання та повернення його зі зберігання. Акт здачі-прийняття робіт (надання) послуг та звіт про зберігання не є первинними документами складського обліку, тому не можуть підтверджувати факт зберігання товару. І враховуючи, що матеріали справи не містять первинних документів, які б підтверджували передання товару на відповідальне зберігання та повернення товару з відповідального зберігання, ані за договором між ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» та ПП «Бумеранг», ані за договором між ПП «Бумеранг» та ТОВ «Промислова група ДФМ», спростовуються твердження позивача про те, що товар фактично зберігався за адресою: м. Кременчук, проспект Полтавський, 2-А.

Наданий позивачем договір оренди навантажувальної техніки №01/01-2011 від 01.01.2011р., між ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» та ТОВ «Демтон», а також акт приймання-передачі навантажувальної техніки від 31.12.2011р. до договору оренди від 01.01.2011р. не може бути прийнято до уваги в якості доказу переміщення товару за договором купівлі-продажу нафтопродуктів у період з 08.02.2012р. по 31.03.2011р., оскільки навантажувач переданий позивачу лише 31.12.2011р., тобто після дати здійснення правочину (а.с.136-139). Щодо пізніше наданого позивачем акту приймання-передачі навантажувальної техніки від 01.01.2011р. до договору оренди від 01.01.2011р. (а.с.184), колегія суддів вважає його не належним доказом здійснення переміщення товару цим навантажувачем, оскільки відсутні дані водія, що має право керувати навантажувачем та наряди обліку його робочого часу, а також відсутні акти списання паливно-мастильних матеріалів по навантажувачу та інші первинні документи, які б дійсно свідчили про виконання навантажувачем переміщення товару.

Окрім того, той факт, що договір оренди навантажувальної техніки від 01.01.2011р. №01/01-2011 від імені ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» підписано директором по виробництву ОСОБА_2, а від імені ТОВ «Демтон» підписано директором Євдокимовим І.В., який одночасно був директором ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз», свідчить також про пов'язаність вказаних суб'єктів господарювання.

На переконання судової колегії, надані позивачем акти списання пакувальних витратних матеріалів (держателів свічки садової (дерев'яної палички), картонних кутків, палетів пластикових, піддонів, стрічки липкої, гофрокартону, коробок картонних, підсвічників скляних, етикеток на свічки тощо) не є підтвердженням використання позивачем у власній господарській діяльності парафіну, який був предметом договору купівлі-продажу нафтопродуктів у ТОВ «Промислова група ДФМ» (а.с.96-103, 116). Не можуть бути визнані в якості належних доказів й надані ТОВ «Джі-Ем-Бі Індастриз» міжнародні товарно-транспортні накладні, вантажні митні декларації і рахунки-фактури щодо експорту свічок парафінових, оскільки відсутні докази руху товару, зокрема, картки складського обліку, накладні на внутрішнє переміщення, накладні на оприбуткування готової продукції чи інші первинні документи, які б підтверджували твердження позивача щодо використання у власній господарській діяльності зазначеного парафіну.

Таким чином, надані позивачем первинні документи не підтверджують зв'язок понесених витрат із власною господарською діяльністю. Тобто вказана діяльність не є господарською у розумінні пункту 1.32. статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР.

Відповідно до пункту 5.2.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. При цьому не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тож необхідною умовою для віднесення до валових витрат сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Пунктом 201.10. статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Окрім того, колегія суддів відзначає, що згідно наданих видаткових накладних ТОВ «Промислова група ДФМ» придбало у ПП «Бумеранг» лише парафін нафтовий твердий марки П-2 (а.с.67-69). Відтак, твердження позивача, що ним придбано у ТОВ «Промислова група ДФМ» парафін LТР 64/25, який останній начебто придбавав у ПП «Бумеранг», матеріалами справи не підтверджується. Також не підтверджується належність сертифікату якості, паспортів продукції саме до парафіну, що був предметом договору купівлі-продажу нафтопродуктів, а саме по накладним (а.с.187-189), оскільки первинні документи від 08.02.2011 року, 17.02.2011 року, 23.03.2011р. не містять посилань на виробника парафіну.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що як свідчать матеріали справи, позивач мав господарські відносини з ПП «Бумеранг» ще з 2009 року, зберігаючи його парафіново-воскову продукцію за своїм місцезнаходженням на підставі договору відповідального зберігання №22/07-08 від 05.01.2009р. Таким чином, господарська мета та економічна доцільність в придбанні парафіну у ТОВ «Промислова група ДФМ» та в укладенні позивачем договору купівлі-продажу нафтопродуктів №2012/1 від 20.12.2010р. із посередником, який придбав цей же товар у ПП «Бумеранг», що начебто зберігався у позивача - не вбачається.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що наявність у підприємства позивача податкових накладних, накладних, платіжних доручень, актів прийому-передачі товару, не є безумовною підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем ТОВ «Промислова група ДФМ» у складі ціни товару, оскільки податковий орган довів, що наведені в цих документах відомості не відповідають дійсності, оскільки не проводилися самі операції.

Відповідачем було встановлено, що ТОВ «Промислова група ДФМ» за юридичною адресою не перебуває, ознаки ведення фінансово-господарської діяльності відсутні, про що складено відповідний акт обстеження місцезнаходження підприємства за юридичною адресою, до Єдиного державного реєстру внесено запис про відсутність за місцезнаходженням вказаної особи, який є чинним.

Посилання апелянта в обґрунтування реальності господарських операцій на повідомлення прокуратури м.Кременчука №07/1-387с-12 від 23.04.2012р. не приймається до уваги, оскільки повідомлення не є доказом неправомірності дій державного реєстратора і не спростовує висновки податкового органу про безтоварність операцій.

Підсумовуючи наведене, колегією суддів не встановлено зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, експортом товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю позивача; наявність укладеного позивачем договору купівлі-продажу нафтопродуктів №2012/1 від 20.12.2010р. сама собою не свідчить про реальність вчинення операції з купівлі-продажу парафіну.

Згідно із частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши доводи податкового органу, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками відповідача про порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1. статті 4, підпункту 5.2.1. пункту 5.1., підпунктів 5.3.9., 5.3.1. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» та пунктів 198.3, 198.4., 198.6 статті 198, пунктів 201.1., 201.10. статті 200 Податкового кодексу України, що підтверджується матеріалами справи.

Приймаючи до уваги вище зазначене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність прийнятих відповідачем рішень про збільшення позивачу грошового зобов`язання з ПДВ у сумі 17056,00грн., податку на прибуток на суму 176842,00грн. та зменшення суми бюджетного з ПДВ у розмірі 47250,00грн.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що місцевим адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи невірно встановлені обставини справи та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених наявними в справі доказами, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Джі-Ем-Бі Індастриз" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.09.2012р. по справі № 2а-1670/4779/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.