Ухвала суду № 28103678, 13.12.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2012 р.Справа № 2а-1870/5623/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012р. по справі № 2а-1870/5623/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс" ЛТД

до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Плюс" Лтд, звернувся до суду з позовом до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000162347 від 28.05.2012 року, відшкодувати судові витрати.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс" Лтд до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції №0000162347 від 28.05.2012 року.

Стягнуто з Державного бюджету України (шляхом списання із рахунку Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Комуністична, 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс" Лтд (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Прорізна, 1, код 14023884) суму судового збору в розмірі 32 грн. 19 коп.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме: п.198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст.198, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України, ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України.

Справа розглядається відповідно до ст.197 КАС України у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що з 25.04.2012 р. по 03.05.2012 р. Шосткинською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Плюс ЛТД» за червень 2011 р.

За результатами перевірки відповідачем складно акт №263/22-005/14023884 від 11.05.2012 року (а.с. 7-24), яким встановлено порушення позивачем: п.198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст.198, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України, ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України.

28.05.2012 р. на підставі вищезазначеного акту перевірки Шосткинською ОДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення №0000162347, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 75156,00 грн., з яких: 75155,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 33).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між ТОВ «Маркон груп ко» та ТОВ «Плюс ЛТД» укладено договір поставки №374 від 20.06.2011 р. нетканого матеріалу (а.с. 45-47).

Реальність здійснення господарської операції підтверджується: рахунком-фактури №200609 від 20.06.2011 р.; видатковими накладними №300608 від 30.06.2011 р., №720 від 01.07.2011 р.; податковою накладною №255 від 30.06.2011 р., №181 від 21.06.2011 р. (а.с. 34,35, 39-43).

Факт перевезення вантажу підтверджується шляховим листом №455755 від 29.06.2011 р., наказом №330-ПВ про відрядження ОСОБА_1 для доставки та супроводження вантажу, довіреністю на отримання товарно - матеріальних цінностей, товарно-транспортною накладною №300608 від 30.06.2011 р. (а.с.36-38).

Факт оплати поставленого товару підтверджується платіжними дорученнями.

ТМЦ, придбані у ТОВ «Маркон груп ко», повністю використані у господарській діяльності підприємства, що підтверджується наданими документами, а саме: калькуляцією на виробництво готової продукції, при виробництві якої були використані ТМЦ, придбані у ТОВ «Маркон груп ко»; документами, що підтверджують реалізацію готової продукції, виробленої з використанням матеріалу, отриманого від вищевказаного підприємства.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ «Плюс ЛТД». У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ «Плюс ЛТД» збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ «Маркон груп ко», взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Маркон груп ко», обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі щодо нікчемності правочину колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Маркон груп ко» мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З 1 січня 2011 р. набули чинності зміни до ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), відповідно до яких нікчемним став лише правочин, який порушує публічний порядок. Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що до суду не надано доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Також суд зазначає, що правочин, який не має за мету створення реальних наслідків є фіктивним (ст. 234 Цивільного кодексу України), та визнається судом недійсним.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Маркон груп ко» і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Жодних судових рішень про визнання спірних правочинів недійсними суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Маркон груп ко».

Крім того, висновок про нікчемність укладеного спірного правочину податковим органом вмотивований посиланням на акт Яготинської МДПІ Київської області №1318/2300/37135774 від 08.12.2011 р. «Про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Маркон груп ко».

Разом з тим, в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Стосовно посилання відповідача в апеляційній інстанції на те, що судом першої інстанції не було враховано висновок науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВСУ в Київській області №168 від 28.09.2011р., яким встановлено, що підпис на договорі №127 від 09.11.2010р. про визнання електронних документів, виконаний не ОСОБА_2, колегія суддів зауважує на те, що вказаний договір не був предметом дослідження податковим органом під час перевірки підприємства позивача, оформленого актом "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки щодо правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Плюс ЛТД» за червень 2011 р." за №263/22-005/14023884від 11.05.2012р. (надавалася оцінка договору поставки №374 від 20.06.2011 р.).

Щодо посилання податкового органу на те, що перевіркою встановлено формування позивачем податкового кредиту за рахунок постачальників в ланцюгах постачання, якими не сплачувалися податкові зобов'язання, колегія суддів зауважує, що якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес"АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст.198, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України, ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а тому воно підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012р. по справі № 2а-1870/5623/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.