Постанова № 28102818, 28.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/88218/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Зіновєв Д.С., відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Поліграф»

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04.05.2011 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 р.

у справі № 2а/1770/1515/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Поліграф»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Майстер Поліграф» (надалі -позивач, ТОВ «Майстер Поліграф») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (надалі -відповідач, ДПІ у м. Рівне) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.05.2011 р. (суддя -В.М. Шарапа), залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -О.М. Ганечко, судді: В.В. Файдюк, О.Г. Хрімлі), у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої 13.09.2010 р. складено акт № 1353/23-100/34704063 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення платником податків вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.4.3 пункту 5.4, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акта відповідачем 30.09.2010 р. прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0003302342/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у сумі 945 880,40 грн., у тому числі 679 829,00 грн. за основним платежем та 266 051,40 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0003312342/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 646 546,50 грн., у тому числі 431 031,00 грн. за основним платежем та 215 515,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення. Крім того, податковим органом прийнято рішення про збільшення суми податкового зобов'язання позивача, визначеного у податковому повідомленні-рішенні № 0003302342/0 від 30.09.2010 р., у зв'язку з чим, 09.11.2010 р. ДПІ у м. Рівне винесено податкове повідомлення-рішення № 0004082342/0, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у сумі 945,00 грн., у тому числі 675,00 грн. за основним платежем та 270,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податкове повідомлення-рішення № 0004082342/0 також було предметом адміністративного оскарження, за результатами якого було залишено без змін та 15.12.2010 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004082342/1, яким здійснено аналогічні донарахування податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, якими відмовлено у задоволені позову, з огляду на наступне.

Зі змісту акта вбачається, що позивачем, у супереч пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-РВ «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») занижено балансову вартість запасів на кінець звітного періоду, що призвело до заниження податку на прибуток на 100 415,00 грн.

Судами встановлено, що 31.07.2009 р. між ТОВ «Майстер Поліграф» та ВАТ «Унітел»укладено договір № 31-07/09, згідно якого ВАТ «Унітел»зобов'язувався виготовити поліграфічну продукцію з характеристиками, вказаними у замовленні.

Позивачем було надано відповідні замовлення, в яких визначено вартість робіт з виготовлення продукції, термін виготовлення, асортимент, кількість, якісні характеристики, місце поставки, тощо.

На виконання умов вказаного договору ВАТ «Унітел»виконало: роботи з виготовлення фірмових папок А4, брошур А4, брошур, буклетів, листівок, фірмових пакетів на суму 210 314,75 грн., у тому числі податок на додану вартість 35 052,46 грн., про що сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) б/н від 31.08.2009 р.; роботи з виготовлення фірмових папок А4, брошур А4, брошур, буклетів, листівок, фірмових пакетів, укомплектації, упаковки, доставки на суму 96 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 16 000,00 грн., про що сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт (наданні послуг) № ОУ-994 від 30.09.2009 р.; роботи з підготовки, розроблення макету презентації, виготовлення презентаційних матеріалів брошур на суму 79 250,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 13 208,33 грн., про що сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-997 від 30.09.2009 р.

Окрім того, 02.11.2009 р. між ТОВ «Майстер Поліграф» та ТОВ «Гепард» укладено договір № 02-11/09, згідно якого ТОВ «Гепард» зобов'язалося виготовити поліграфічну продукцію з характеристиками вказаними у замовленні та надати послуги з доставки, розміщення, розповсюдження поліграфічної продукції, стікеруванню продукції. Позивачем було надано відповідні замовлення.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Гепард» виготовлено листівки А4, листівки А5, брошури, здійснено доставку поліграфічної продукції, про що сторонами підписано акт надання послуг б/н від 26.12.2009 р. на суму 107 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 17 833,33 грн.

Відповідач вважає, що за своєю суттю вказана поліграфічна продукція, виготовлена на замовлення позивача є товарно-матеріальними цінностями. Згідно даних бухгалтерського обліку та наданих для перевірки бухгалтерських регістрів оприбуткування поліграфічної продукції не здійснювалось. Крім того, для перевірки не надано документів щодо вибуття отриманих запасів у зв'язку з господарською діяльністю підприємства.

У зв'язку з викладеним, суди попередніх інстанцій погодилися з висновками відповідача щодо незаконного заниження позивачем балансової вартості запасів на кінець звітного періоду, що призвело до заниження податку на прибуток на 100 415,00 грн., оскільки позивачем не надано доказів, які б підтверджували розповсюдження поліграфічної продукції на виставках, презентаціях та переговорах, які б проводились у тому ж звітному періоді, у якому вказана продукція була отримана позивачем.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки помилковими, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами замовлення від 05.08.2009 р. № 2 до договору від 31.07.2009 р. № 31-07/09 з ВАТ «Унітел»на суму 96 000,00 грн. та замовлення №2 до договору від 02.11.2009 р. № 02-11/09, підписаного з ТОВ «Гепард», на суму 107 000,00грн., проведено комплекс робіт з виготовлення поліграфічної продукції та її доставки адресатам. Внаслідок цього, продукція фактично ТОВ «Майстер Поліграф»не отримувалася, а була безпосередньо доставлена адресатам компаніями ВАТ «Унітел»та ТОВ «Гепард». Інша поліграфічна продукція була розповсюджена на виставках. Виготовлення та розповсюдження поліграфічної продукції виконано повністю у межах одного звітного періоду, тому на кінець звітного періоду не виникло позитивної різниці між балансовою вартістю запасів на кінець та початок звітного періоду.

Тобто, позивачем фактично було отримано послуги, а не товарно-матеріальні цінності, які відповідно до П(С)БУ №16 «Витрати»були віднесені товариством у дебет рах. 903 «Собівартість робіт (послуг)», згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291.

А відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що у даному випадку позивач обґрунтовано відобразив у податковому та бухгалтерському обліках виготовлення та розповсюдження поліграфічної продукції як отримання послуг за договорами від 02.11.2009 р. № 02-11/09 та від 31.07.2009 р. № 31-07/09.

Тому висновки судів про те, що поліграфічна продукція є ТМЦ, які підлягають оприбуткуванню, незаконні та необґрунтовані.

Крім того, з умов договорів № 02-11/09 від 02.11.2009 р. та № 31-07/09 від 31.07.2009 р. не передбачено, що на підтвердження факту надання послуг замовник повинен мати у наявності будь-які інші документи окрім Акта надання послуг, які наявні у матеріалах справи (акт виконаних робіт від 30.09.2009 р. № ОУ-994, акт виконаних робіт б/н від 26.12.2009 р.). Твердження судів щодо того, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували розповсюдження поліграфічної продукції на виставках, презентаціях та переговорах є безпідставними.

Також перевіркою встановлено, що платником податків включено до валових витрат суми за актами виконаних робіт та послуг, які не відносяться до господарської діяльності підприємства, що призвело до заниження податку на прибуток на 560 664,00 грн., у т.ч. за ІІІ кв. 2009 року 560 664,00 грн. На думку відповідача, зазначене суперечить вимогам пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Включення вказаної суми до складу валових витрат підтверджується податковими деклараціями позивача за спірний період.

Як встановлено судами, 11.11.2008 р. між позивачем та ВАТ «Унітел»укладено договір комерційної концесії б/н, предметом якого була оплатна передача на строк 5 років права користування на території України комплексом прав, належних правоволодільцю, а саме використання ТУУ 25.2-30634443-003:2007 з метою виготовлення та продажу на території України конвертів-пакетів з повітряно-бульбашковим наповненням.

Крім того, 26.06.2009 р. між ТОВ «Майстер Поліграф»та ВАТ «Унітел»укладено договір №20-06/09, згідно якого ВАТ «Унітел»зобов'язався за завданням та у відповідності до вказівок замовника надати послуги з розробки бізнес-плану та техніко-економічного обґрунтування організації виробництва тари з пластмас, а саме конвертів-пакетів з полімерних матеріалів кур'єрських (секюріті паків). На виконання умов вказаного договору ВАТ «Унітел»розроблено бізнес-план («Предварительный вариант бизнес-плана по организации производства конверт-пакетов с воздушно-пузырьковым наполнением 2008») та відповідне техніко-економічне обґрунтування, про що сторонами підписано акт надання послуг від 30.09.2009 р. № ОУ-993 на суму 130 000,00 грн., у тому числі 21 666,67 грн. податок на додану вартість.

Також, 26.06.2009 р. між ТОВ «Майстер Поліграф»та ВАТ «Унітел» укладено договір № 22-06/09, предметом якого стало надання послуг з розробки бізнес-плану та техніко-економічного обґрунтування організації виробництва тари з пластмас, а саме захисних конвертів з повітряною подушкою (типу аерпак), на виконання якого ВАТ «Унітел»розроблено відповідний бізнес-план та техніко-економічні обґрунтування, про що сторонами підписано акт надання послуг б/н від 31.08.2009 р. на суму 140 000,00 грн., у т.ч. 23 333,33 грн. податок на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій погодилися з висновками відповідача щодо порушення позивачем приписів пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у частині недоведеності товариством того, що розроблені на умовах 2008 та 2009 років бізнес-плани використовувались у його господарській діяльності.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими та такими, що не відповідають істинним обставинам справи.

Як вбачається з досліджених судами попередніх інстанцій матеріалів справи, основним видом господарської діяльності позивача є торгівля поліграфічною та пакувальною продукцією, до якої відноситься продукція, що стала предметом бізнес-планів та техніко-економічних обґрунтувань.

Тара з пластмас, а саме захисні конверти з повітряною подушкою (типу еїр пак) та конверти-пакети з полімерних матеріалів кур'єрські (секюріті пак) є одними з основних видів товарів, що реалізуються підприємством. Цей факт не заперечувався відповідачем та встановлений у рішеннях судів.

Також до основних видів діяльності позивача відноситься виробництво паперових канцелярських виробів, виробництво тари з пластмас, що відображено у довідці з ЄДРПОУ.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу визначені як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскільки бізнес-плани та техніко-економічні обґрунтування виробництва цих товарів були безпосередньо пов'язані із метою підготовки та організації власного виробництва вказаних товарів та підвищення прибутковості діяльності підприємства, то позивач обґрунтовано відніс вказані витрати до господарської діяльності підприємства та включив їх до складу валових витрат.

Як встановлено судами, роботи з розробки бізнес-планів та техніко економічних обґрунтувань згідно договорів №20-06/09 від 26.06.2009 р. та №22-06/09 від 26.06.2009 р. укладених між позивачем та ВАТ «Унітел»виконані повністю, що підтверджується актами надання послуг № ОУ-993 від 30.09.2009 р. та б/н від 31.08.2009 р. Витрат за вказаними операціями підтверджуються розрахунковими, платіжними та іншими первинними документи.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що позивачем правомірно включено до валових витрат суми витрат, пов'язаних із наданням послуг з розробки бізнес-плану та техніко-економічного обґрунтування організації виробництва тари з пластмас.

Що стосується законності віднесення до складу валових витрат затрат понесених у зв'язку з розробкою інформаційної бази, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.07.2009 р. між ТОВ «Майстер Поліграф» та ВАТ «Унітел»укладено договір № 06/07-2, згідно умов якого ВАТ «Унітел»зобов'язалося виконати роботи, а позивач оплатити їх на умовах та у порядку, передбачених договором. Позивачем було надано замовлення, у якому визначено найменування та вартість робіт, термін їх виконання.

На виконання умов вказаного договору ВАТ «Унітел»виконало роботи з навчання персоналу, розміщення POS-матеріалу, доставці продукції та рекламних матеріалів по відділеннях, розробки інформаційної бази по відділеннях на загальну суму 1 567 500,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 261 250,00 грн., про що сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) б/н від 31.08.2009 р.

Суди першої та апеляційної інстанцій вважають, що всупереч вимог пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та частин першої та другої статті 837 Цивільного кодексу України, позивачем позивачем включено вартість робіт з розробки інформаційної бази даних по відділеннях у сумі 162 500,00 грн. до складу валових витрат. Доводи позивача, що бази даних виготовлені на замовленні останнього не можуть вважатись нематеріальним активом, оскільки підприємство не отримало права власності на вказану базу даних судами відхилені як безпідставні.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів неправильними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»нематеріальний актив - об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Підпунктом 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати на, зокрема, придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Як зазначалось вище, предметом договору від 06.07.2009 р. № 06/07-2 була розробка інформаційної бази по відділеннях державного підприємства УДППЗ «Укрпошта», суть якої полягала у підвищенні рівня продаж та просування своєї продукції у відділеннях останнього.

На думку колегії суддів касаційної інстанції, вказана інформаційна база не є нематеріальним активом, оскільки вона не містить ознаки об'єкту інтелектуальної власності, а саме -оригінальності. Зазначена в базі інформація була загальнодоступною та її упорядкування не було результатом творчої діяльності. Крім того, вказана база не мала спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів.

Більш того, умовами договору від 06.07.2009 р. № 06/07-2 не передбачалося переходу права власності на базу даних до позивача, він отримував інформацію лише для разового використання.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірним віднесення позивачем до складу валових витрат витрати пов'язані із розробкою інформаційної бази відділень УДППЗ «Укрпошта».

Також суди попередніх інстанцій погодилися із висновками відповідача про порушення позивачем приписів підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме неправомірним включенням до складу валових витрат тих витрат, які не відносяться до господарської діяльності підприємства, що призвело до заниження валових витрат на 1 855 154,00 грн. за ІІІ кв. 2009 року,

Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2009 р. між ТОВ «Майстер Поліграф»та Державною інспекцією з карантину рослин України укладено договір № 113 поставки тари з пластмас, а саме конвертів-пакетів з полімерних матеріалів кур'єрських.

Продукція, що реалізувалась позивачем згідно договору поставки № 113 від 16.06.2009 р., отримана ТОВ «Майстер Поліграф»від фірми Sac Ltd»(Ізраїль) на виконання умов контракту від 27.05.2009 р. № 27-05, предметом якого стала поставка пакетів із полімерних матеріалів кур'єрських (секюріті-пак).

Для забезпечення перевірки якості продукції та підготовки продукції до поставки Державній інспекції з карантину рослин України, 28.05.2009 р. між ТОВ «Майстер Поліграф» та ВАТ «Унітел»укладено договір № 28-05, згідно умов якого ВАТ «Унітел»зобов'язалося провести роботи з розпакування продукції, здійснення маркування продукції, перевірки її якості (відповідності параметрам встановленим специфікацією та оригінал-макетом: розміри, нумерація, інше) та подальшій упаковці її для доставки Державній інспекції з карантину рослин України у відповідності до умов договору та тендерної документації.

Судами встановлено, що ВАТ «Унітел», за результатами виконання умов вказаного договору надало позивачу послуги з розпакування, перевірки та пакування конвертів-пакетів з полімерних матеріалів кур'єрських на загальну суму 853 685,25 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 142 280,88 грн.

Позивачем вартість вказаних послуг у сумі 711 404,00 грн. віднесено до складу валових витрат товариства.

Суди попередніх інстанцій вважають правильними висновки відповідача, що вартість даних послуг до складу валових витрат віднесено позивачем неправомірно, оскільки проведення операцій з придбання послуг згідно акта б/н від 31.08.2009 р. на виконання умов договору № 28-05 від 28.05.2009 р. не мало на меті отримання доходу та не відноситься до господарської діяльності підприємства.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів необґрунтованими та незаконними, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З матеріалів справи вбачається, що з метою недопущення негативних наслідків від своєї господарської діяльності позивач замовив у ВАТ «Унітел»послуги з розпакування, перевірки та пакування конвертів-пакетів з полімерних матеріалів кур'єрських. Отримання вказаних послуги мало за ціль здійснення передпродажної підготовки вказаної продукції.

Як зазначалось вище, основною господарською діяльністю позивача є торгівля поліграфічною та пакувальною продукцією.

Суд касаційної інстанції враховуючи встановлені судами обставини справи вважає, що оскільки якість надаваних ТОВ «Майстер Поліграф»послуг безпосередньо впливає на економічні результати його діяльності, то доводи позивача про те, що понесені ним витрати пов'язані з його господарською діяльністю є обґрунтованими.

А відтак, ТОВ «Майстер Поліграф»законно відніс до складу валових витрат витрати за отримані послуги з розпакування, перевірки та пакування конвертів-пакетів з полімерних матеріалів кур'єрських.

Тому, висновки податкового органу про неправомірне включення ТОВ «Майстер-Поліграф»до складу валових витрат витрати у сумі 1 855 154,00 грн. є незаконними.

Також, перевіркою встановлено, що платником податків безпідставно включено до складу валових витрат суми за актом виконаних робіт щодо гарантійного обслуговування, що призвело до заниження податку на прибуток на 18 750,00 грн. та порушило вимоги підпункту 5.4.3 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, судами встановлено, що 23.10.2008 між ТОВ «Майстер-Поліграф»та ТОВ «Трейдинг Маркетинг Сервіс»було укладено Договір №23/08-10, предметом якого стала поставка продукції (велосипедів) у кількості визначеній у Специфікації до договору.

Як зазначено в матеріалах перевірки та не заперечується сторонами у ході судового засідання, продукція, що реалізувалась позивачем згідно Договору від 23.10.2008 р. № 23/08-10, отримана ТОВ «Майстер Поліграф»від ОАО «Мотовило»на виконання умов контракту № 598ВК від 27.10.2008 р.

23.10.2008 р. між ТОВ «Майстер Поліграф»та ВАТ «Унітел»було укладено договір № 147-1/О, згідно умов якого ВАТ «Унітел»зобов'язалося виконати роботи, визначені Додатком №1 до цього Договору.

Перелік, вартість робіт та інші умови, вказувались у Додатку № 1 до договору. Згідно Замовлення № 1 підписаного сторонами, ВАТ «Унітел»зобов'язувалось надати послуги з гарантійного обслуговування велосипедів, виконання всіх обґрунтованих вимог щодо заміни деталей та комплектуючих, що є невід'ємною частиною механізму.

На виконання умов вказаного договору ВАТ «Унітел»надало відповідні послуги на загальну суму 90 000,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 15 000,00 грн., про що сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт №ОУ-16 від 26.03.2010 р. Позивачем вартість вказаних послуг у сумі 75 000,00 грн. віднесено до складу валових витрат товариства.

Суди попередніх інстанцій не погодилися із твердженням позивача щодо правомірності включення вказаних витрат до складу валових витрат товариства, оскільки на їх думку, у позивача не було потреби у використанні послуг третьої особи з питань гарантійного обслуговування придбаних велосипедів, так як обов'язок щодо такого обслуговування несе виробник ОАО «Мотовило»(Республіка Білорусь).

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки помилковими та безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 5.4.3 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат включаються, зокрема, будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених) платником податку, але не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування.

Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування, визначаються Кабінетом Міністрів України на підставі норм законодавства з питань захисту прав споживачів.

Так, згідно пункту 3 Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р. № 506, гарантійне обслуговування полягає у тому, що виробник (продавець, виконавець) протягом гарантійного терміну зобов'язується організувати, якщо це передбачено експлуатаційним документом, роботи із спеціальної установки (підключення) товару чи його складання (далі - введення в експлуатацію) та технічного обслуговування.

Відповідно до абз. 2 пункту 1 цього ж Порядку взаємовідносини виробника, продавця, виконавця визначаються відповідними договорами.

Як вбачається з змісту контракту від 27.10.2008 р. № 598ВК, укладеного між ТОВ «Майстер Поліграф»та ОАО «Мотовило», ним не передбачено, що останнє бере на себе зобов'язання щодо гарантійного обслуговування велосипедів.

А відтак, оскільки позивач, на підставі Договору №23/08-10, взяв на себе зобов'язання перед ТОВ «Трейдинг Маркетинг Сервіс»щодо гарантійного обслуговування поставленої продукції та проведення заміни дефектних запасних частин за власний рахунок, то виконання цього обов'язку мали безпосереднє відношення до господарської діяльності позивача.

Тому, суд касаційної інстанції вважає, що у даному випадку понесені ТОВ «Майстер Поліграф»витрати на гарантійне обслуговування проданих ТОВ «Трейдинг Маркетинг Сервіс» велосипедів були обґрунтовано віднесені до складу валових витрат позивача на підставі, належним чином оформлених, первинних документів.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що податковий орган не наділений повноваженнями аналізувати виробничу необхідність суб'єктів господарювання на предмет доцільності використання у власній господарській діяльності послуг третіх осіб. Завдання контролюючого органу у даному випадку -податкового -полягають у перевірці правильності відображення у податковому та бухгалтерському обліках, здійснюваних підприємством операцій та контролі своєчасності сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету за наслідками господарської діяльності.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано первинні документи, якими підтверджено віднесення позивачем до валових витрат вартості послуг за вищезгаданими операціями.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської операції платника податків.

А відтак, оскільки наявними у справі доказами підтверджено законність формування валових витрат, то колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами спірних операцій.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що наявними матеріалами справи доведено протиправність прийнятих податковим органом, оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. 94, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Поліграф»задовольнити.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04.05.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 р. у справі № 2а/1770/1515/2011 скасувати.

Прийняти нову постанову. Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 30.09.2010 р. № 0003302342/0, від 30.09.2010 р. № 0003312342/0, від 09.11.2010 р. № 0003302342/1, від 09.11.2010 р. № 0003312342/1, від 09.11.2010 р. № 0004082342/0, від 15.12.2010 р. № 0004082342/1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Поліграф»судові витрати у розмірі 57,00 грн.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.