Ухвала суду № 28102729, 03.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2012 р. м. Київ К-18699/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Кошіля В.В.

Ланченко Л.В.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії «Рідна гавань»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2010

у справі № 2-а-57/08

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Рідна гавань»

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2008 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси від 18.07.2007 № 0000242200/0, № 0000232200/0, № 0000252200/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2010 скасовано постанову суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

Товариство з додатковою відповідальністю страхової компанії «Рідна гавань»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції ТА залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 2, 5, 13, 15 Закону України «Про плату за землю», ст. 125, ст. 126 Земельного кодексу України та процесуального права: п. 2 ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

За результатами виїзної комплексної планової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.07.2005 по 01.04.2007 складено акт від 06.07.2007 № 3154/22-00/22467313, на підставі якого прийнято спірні податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій.

Підставою для визначення позивачеві податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2007 № 0000232200/0 податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 52500 грн. основного платежу та 26250 грн. штрафних санкцій слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, яке полягало у тому, що позивач у І кварталі 2006 року не збільшив валового доходу на суму безповоротної фінансової допомоги -210000 грн. -заборгованості позивача перед ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за придбану частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1. При цьому податковий орган виходить з того, що договором сторони передбачили факт повного розрахунку за проданий об'єкт нерухомості, проте за період до часу підписання договору фактичного проведення розрахунків не встановлено.

Підставою для застосування до позивача рішенням від 18.07.2007 № 0000262200/0 штрафних санкцій в сумі 210000,00 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 3.1 ст. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, яке полягало у тому, що покупцям за договором купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 30.01.2006 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період з 01.02.2006 по 23.02.2006 видані з каси підприємства згідно із видаткових касових ордерів грошові кошти у сумі 210000,00 грн., які документально не підтверджені, оскільки згідно із даним договором визначено факт повного розрахунку за об'єкт нерухомості до моменту підписання договору.

Підставою для визначення позивачеві податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2007 № 0000252200/0 податкового зобов'язання з податку на землю в сумі 24836,65 грн. основного платежу та 12367,51 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог ст. 2, ст. 17 Закону України «Про плату на землю»від 03.07.1992 № 2535-XII, яке полягало у тому, що позивач у період з 01.02.2006 по 01.04.2007 не нараховував та не сплачував плати за земельну ділянку по вул. 7-ма Пересипська в м. Одесі., яка знаходилась у його фактичному користуванні.

Підставою для застосування до позивача податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2007 № 0000242200/0 штрафних санкцій в сумі 340 грн. відповідно до п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону, яке полягало у тому, що позивач не надав до податкового органу розрахунок земельного податку за 2006 та 2007 роки.

30.01.2006 між позивачем (покупцем) та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу 778/1000 частин нежитлового приміщення, загальною площею 1854 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на загальну суму 210000 грн.

Згідно із змістом даного договору сторони провели розрахунок у повному обсязі до його підписання.

На підставі видаткових касових ордерів позивач видав з каси покупцям за договором купівлі-продажу від 30.01.2006 у період з 01.02.2006 по 23.02.2006 грошові кошти у сумі 210000 грн.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР, яке б полягало у невіднесенні до складу валового доходу суми безнадійної заборгованості, та п. 3.1 ст. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, яке б полягало у видачі позивачем з каси покупцям за договором купівлі-продажу грошових коштів, які документально не підтверджені.

Відповідно до п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР валовий доход включає доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Згідно із п.п. 1.22.1. п. 1.22 ст. 1 вказаного Закону безповоротна фінансова допомога -це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності

Пункт 1.25. ст. 1 вказаного Закону заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності, відносить до безнадійної заборгованості.

Для віднесення заборгованості до «безнадійної заборгованості»необхідно, щоб така відповідала поняттю, визначеному п. 1.25 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, як заборгованість, яка має будь-яку із визначених цією нормою ознак, зокрема заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Для цілей застосування даних норм закону має значення фактичне здійснення платником податку окремої господарської операції, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, у даному випадку фактичне здійснення позивачем операції з погашення зобов'язань -розрахунків за придбаний товар у межах строку позовної давності, яка може бути встановлена на підставі відповідних первинних документів, складених за наслідками здійснення такої операції, і не має значення дотримання таким платником строку виконання взятих на себе за договором зобов'язань з оплати придбаного товару, за невиконання яких чи неналежне виконання передбачена цивільно-правова відповідальність.

Як достовірно встановлено судом першої інстанції на підставі видаткових касових ордерів розрахунки позивачем з покупцями за договором купівлі-продажу від 30.01.2006 фактично здійснено позивачем у період з 01.02.2006 по 23.02.2006 у повному обсязі, як передбачено виданим позивачем покупцям гарантійним листом з визначеним у ньому графіком розрахунків.

Касові ордери є належними доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування -обставину щодо фактичного здійснення позивачем касових операцій, адже згідно із вимогами п.п. 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, є документами, якими оформляються касові операції - операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги фактично проведені позивачем касові операції -операції з фізичними особами, пов'язані з видачею готівки останнім під час проведення розрахунків через касу за укладеним договором купівлі-продажу, які оформлені касовими ордерами, необґрунтовано визнавши їх такими, що не здійснені з огляду на те, що у договорі купівлі-продажу від 30.01.2006 зазначено про одержання покупцями коштів до підписання цього договору. По-перше, зазначення у договорі такої обставини само по собі не свідчить про фактичне здійснення розрахунків між сторонами договору до його підписання, адже, як вказано раніше, розрахункові операції у бухгалтерському обліку підтверджуються відповідними визначеними у законодавстві первинними документами. По-друге, навіть якщо б позивачем і не було здійснено розрахунків за договором, у суду апеляційної інстанції не було підстав для висновку про наявність у позивача безнадійної заборгованості, адже для визнання такої необхідно встановити факт закінчення строку позовної давності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи у цій частині допустив порушення норм матеріального права, що призвело до помилкового скасування постанови суду першої інстанції.

Також суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитись з висновком суду першої інстанції про не виникнення у позивача обов'язку нараховувати та сплачувати земельний податок з огляду на встановлену судом обставину про те, що позивач у спірний період не був власником чи користувачем земельної ділянки, документів на право власності або користування земельною ділянкою не мав, договору оренди земельної ділянки не укладав.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій вищенаведені обставини та виходячи з положень ст. 5, ст. 13, ст. 15 Закону України «Про плату за землю», ст. 93, ст. 116, ст. 126 Земельного кодексу України, суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію суду першої інстанції про відсутність у позивача підстав для виникнення обов'язку зі сплати земельного податку.

Суд апеляційної інстанції не застосував наведених норм матеріального права та безпідставно до спірних відносин застосував положення ч. 5 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI), якими передбачено момент переходу права користування земельною ділянкою до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки.

При цьому обставини щодо фактичного користування позивачем земельною ділянкою у спірній період, які б підтверджувалися належними доказами, судом апеляційної інстанції встановлено не було, що також виключає підстави про виникнення у позивача обов'язку нарахувати та сплатити земельний податок.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції скасуванню, а ухвалена відповідно до закону та помилково скасована постанову суду першої інстанції -залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії «Рідна гавань»задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2010 скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2008.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді В.В. Кошіль

Л.В. Ланченко