Рішення № 28098638, 11.12.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/13885-2012 11.12.12За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Антонівський м'ясокомбінат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна"

про стягнення 90 703,87 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Дудник А.В. за довіреністю б/н від 08.02.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Антонівський м'ясокомбінат" (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" (далі -відповідач) про стягнення з відповідача 110 703,87 грн. боргу за Договором поставки № К-382 від 11.05.2012 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань повністю не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.10.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/13885-2012 та призначено її до розгляду на 23.10.2012 р.

23.10.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі, а також клопотання про відкладення розгляду справи.

Також, 23.10.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва додаткові документи у справі надійшли від позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2012 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 13.11.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.11.2012 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та, у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 11.12.2012 р.

11.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що його представник знаходитиметься у відрядженні до м. Житомир.

Також, 11.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі, а саме: платіжне доручення № 2284 від 23.11.2012 р. на суму 10 000, 00 грн. та № 2493 від 05.12.2012 р. на суму 10 000, 00 грн.

Від позивача 11.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких він зазначає про те, що відносно спірних поставок довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей не видавались, замовлення на поставку товару передавалось телефоном, інших договірних відносин між сторонами не існувало, актів про недоліки товару між сторонами не оформлялось.

Крім того, позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 90 703, 87 грн. боргу, мотивована тим, що після порушення провадження у справі, відповідач сплатив позивачу 20 000, 00 грн.

Представник відповідача в судове засідання 11.12.2012 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки до нього не додано доказів наявності обставин, на які він посилається в його обґрунтування та зважаючи на те, що він у відповідності до приписів ст. 28 ГПК України не позбавлений права мати декілька представників.

Крім того, відповідачем не обґрунтовано обставин, які б у даному випадку, перешкоджали б розгляду справи у відсутність представника відповідача.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 11.12.2012 р. судом прийнято до розгляду подану позивачем через відділ діловодства суду заяву про уточнення позовних вимог, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У судовому засіданні 11.12.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.05.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № К-382, відповідно до п. 1.1. якого постачальник приймає на себе зобов'язання поставити і передати у власність покупцю, а покупець приймає на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар за ціною та в асортименті, погодженими сторонами в специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного договору і в кількості, передбаченій замовленнями на товар.

Товари поставляються за цінами, вказаними в специфікаціях, які підписуються повноваженими представниками сторін і є невід'ємними частинами договору (п. 4.1.).

Право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару і підписанням сторонами товаросупровідних документів. Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем товарно-транспортної та/або видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.3. Договору покупець здійснює оплату товару протягом 12 календарних днів з дати поставки товару.

Згідно з п. 8.1. Договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 р.

У випадку, якщо після закінчення строку дії договору жодна зі сторін за 20 календарних днів не заявила про бажання розірвати договір, він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах (п. 8.2.).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 126 684, 87 грн. відповідно до наступних накладних: № 3231 від 12.06.2012 р. на суму 13 421, 28 грн., № 3322 від 16.06.2012 р. на суму 12 497, 52 грн., № 3386 від 19.06.2012 р. на суму 15 234, 52 грн., № 8431 від 21.06.2012 р. на суму 18 181, 48 грн., № 3520 від 23.06.2012 р. на суму 9 108, 29 грн., № 3584 від 26.06.2012 р. на суму 8 997, 54 грн., № 3623 від 27.06.2012 р. на суму 5 997, 61 грн., № 3693 від 30.06.2012 р. на суму 12 242, 32 грн., № 3757 від 03.07.2012 р. на суму 13 607, 04 грн., № 3903 від 07.07.2012 р. на суму 8 365, 81 грн., № 3987 від 10.07.2012 р. на суму 9 031, 46 грн.

Зазначені видаткові накладні не містять посилань на Договір поставки № К-382 від 11.05.2012 р., однак на підставі нижченаведеного суд дійшов висновку, що вказані поставки відбулись саме на виконання умов Договору № К-382.

Так, за змістом ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна.

Необхідності вказувати в накладній підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не заперечує проти отримання вказаного товару, та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання іншого договору, в тому числі укладеного у спрощеній формі, ніж той, на який посилається позивач.

Відповідний правовий підхід до питання визначення підстави поставки, викладений у постановах Вищого господарського суду України від 09.06.2009 р. у справі № 54/173 та від 21.01.2010 р. у справі № 39/71.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, сплативши 15 981, 00 грн., що підтверджується виписками банку від 03.07.2012 р. на суму 3 481, 00 грн., від 05.07.2012 р. на суму 5 000, 00 грн., 07.07.2012 р. на суму 2 500, 00 грн., від 17.07.2012 р. на суму 5 000, 00 грн., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем, яка на момент порушення провадження у даній справі становила 110 703, 87 грн.

При цьому, після порушення провадження у даній справі (08.10.2012 р.) відповідач здійснив розрахунок на суму 20 000, 00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 2284 від 23.11.2012 р. на суму 10 000, 00 грн. та № 2493 від 05.12.2012 р. на суму 10 000, 00 грн.

Таким чином, станом на момент розгляду справи по суті борг відповідача перед позивачем за поставлений останнім товар складає 90 703, 87 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідно до п. 4.3. Договору покупець здійснює оплату товару протягом 12 календарних днів з дати поставки товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв поставлений йому товар, однак в обумовлені строки не розрахувався за нього, відповідний борг має бути стягнутий в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК покладаються на відповідача.

Оскільки позивач зменшив позовні вимоги, у зв'язку зі здійсненням відповідачем часткової оплати у розмірі 20 000, 00 грн. після порушення провадження у даній справі, судовий збір в цій частині також покладається на останнього.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" (04074, м. Київ, Оболонський район, вулиця Лугова, будинок 12; код ЄДРПОУ 35847906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Антонівський м'ясокомбінат" (09138, Київська область, Білоцерківський район, село Мала Антонівка, вулиця Першотравнева, будинок 1 Б; код ЄДРПОУ 32638227) 90 703 (дев'яносто тисяч сімсот три) грн. 87 коп. основного боргу та 2 214 (дві тисячі двісті чотирнадцять) грн. 08 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.12.2012 р.

Суддя В.С. Ломака