Рішення № 28091397, 06.12.2012, Приморський районний суд м. Одеси

06.12.2012 Справа № 1522/9181/12

н.п. 2/1522//799012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2012 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Бондаря В.Я.

при секретарі -Іщик О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів, та просить стягнути заборгованість за кредитним договором, судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення. При цьому посилається на те, що між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/0077/85/74493 від 11 травня 2007 року, відповідно до якого ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надало їй кредит у сумі 348 450 доларів США терміном 11.04.2007року під 14,5 відсотків річних з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно, згідно графіку погашення кредиту та відсотків. У якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 11.05.2007р. між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 були укладені договори поруки №014/077/85/74493/3, №014/0077/85/74493/2 та №014/0077/85/74493/1 відповідно, згідно п.2.5 яких вони прийняли на себе зобов'язання відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_2 які виникають з умов кредитного договору, однак відповідачі порушили умови повернення суми кредиту, відсотків річних за користування кредитом, та інших платежів, згідно умов, положень та графіку погашення кредиту. Станом на 22.06.2011р. року загальна сума заборгованості за кредитним договором склала 6 385 836,94 гривень. 21.06.2012р. до суду із зустрічним позовом звернулась ОСОБА_2, в якому просила суд недійсним договір про надання споживчого кредиту № 014/0077/85/74493 від 11 травня 2007р., визнати недійсними договір поруки за № 014/0077/85/74493/3 від 11 травня 2007р, укладений з ОСОБА_3, визнати недійсними договір поруки за № 014/0077/85/74493/2 від 11 травня 2007р, укладений з ОСОБА_5, визнати недійсними договір поруки за № 014/0077/85/74493/1 від 11 травня 2007р, укладений з ОСОБА_4 При цьому посилалась на те, що договори укладені в іноземній валюті - доларах США, в той час, коли грошова одиниця на території України - гривня. Так, у банка на здійснення операції з іноземною валютою не було відповідної ліцензії. Крім того, порушені її права як споживача, оскільки умови кредитного договору є несправедливими.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_6 позов підтримала, у задоволенні зустрічного просила відмовити. Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_7 в судовому засіданні позов не визнала, просила суд у його задоволенні відмовити, зустрічний позов підтримала, просила суд його задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судове засідання не з'явились, про час та місце були повідомлені, поважних причин неявки суду не представили. Згідно ст.169 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача,представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає задоволенню у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/0077/85/74493 від 11 травня 2007 року, відповідно до якого ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надало їй кредит у сумі 348 450 доларів США терміном 11.04.2007року під 14,5 відсотків річних з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно, згідно графіку погашення кредиту та відсотків. У якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 11.05.2007р. між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 були укладені договори поруки №014/077/85/74493/3, №014/0077/85/74493/2 та №014/0077/85/74493/1 відповідно, згідно п.2.5 яких вони прийняли на себе зобов'язання відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_2 які виникають з умов кредитного договору, однак відповідачі порушили умови повернення суми кредиту, відсотків річних за користування кредитом, та інших платежів, згідно умов, положень та графіку погашення кредиту. Станом на 22.06.2011р. року загальна сума заборгованості за кредитним договором склала 6 385 836,94 гривень. що включає в себе:

- заборгованість за кредитом -2 731 840,20 гривень,

- заборгованості за відсотками -6 941,88 гривень,

- пеня за простроченими відсотками - 2 469 890,65 гривень,

- заборгованості за пенею 172 394,06 гривень

- пеня за простроченими відсотками -1 004 770,15 гривень.

Пунктом 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Отже, згідно із ч. 2 ст. 1050 Цивільний кодекс України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченного порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якшо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_2, суд виходив з наступного.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Тобто, вирішуючи спір про визнання недійсними положень договору, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» ( ч. 1 п. 23 та 19), споживчий кредит -кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Продукція -будь-які виріб (товар) робота чи послуга, що виготовляються виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Пунктом 2 Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»передбачене, що оскільки закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин які ним регулюються належать, зокрема ті що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян.

На підставі викладеного, суд вважає, надання коштів за умовами договору на споживчі потреби не відноситься до побутових потреб, тому не є «споживчим кредитом»й «продукцією»на придбання якої видавався кредит, а сторони договору не є «виконавцем»(продавцем) та «споживачем» в розумінні ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, положення норм Закону України «Про захист прав споживачів»не застосуються до спірних правовідносин.

Щодо посилання ОСОБА_2 на недотримання законодавства України при використанні іноземної валюти за спірним договором, як засобу платежу, суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Позивач та Відповідач підписуючи Кредитний договір визначили, що кредитні кошти надаються в іноземній валюті, а саме євро.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Таким чином, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 993 року зі змінами та доповненнями (надалі - Декрет).

Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Щодо здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, слід виходити з такого.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(надалі - Закон) банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника, щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань. Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Одночасно, слід зазначити, що нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06 липня 2000 року № 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

При цьому, з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01 грудня 2008 року № 406 «Про затвердження змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків»посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.

Щодо ліцензування банків для здійснення операцій з кредитування в іноземній валюті, суд виходив з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(надалі - Закон) банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Всі банківські операції, зазначені в ст. 47 Закону Банки здійснюють за відповідним дозвільним режимом їх здійснення, який можна поділити на 2 групи:

банківські операції, які здійснюються банком на підставі банківської ліцензії;

операції, які можуть здійснюватися банком за умови отримання письмового дозволу Національного банку України (надалі - НБУ).

Операції з валютними цінностями (п. 1, ч. 2, ст. 47 Закону) здійснюються банками на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення такого виду операцій (ч. 5, ст. 47 Закону).

Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(ст. 1) надання кредитів в іноземній валюті віднесено до валютних операцій.

Згідно ст. 2 Закону, банківська ліцензія - це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Відповідно до п. 1.2 «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою НБУ № 275 від 17. липня 2001 року письмовий дозвіл Національного банку

- документ, який видає Національний банк у порядку і на умовах, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та цим Положенням, на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, передбачені статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Таким чином, здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України. На момент укладення кредитного договору Банк мав Банківську ліцензію № 10 від 11.10.2006 р. та Дозвіл Національного Банку України та додаток до дозволу № 10-4 від 11.10.2006 р. Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт «в»частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що підстави для задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відсутні.

У судовому засіданні доведено, що внаслідок невиконання відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 умов кредитного договору, позивач поніс додаткові витрати по сплаті державного мита та витрат на ІТЗ судового процесу, які, відповідно до ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 81, 88, ч. 3 ст. 209, ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»- задовольнити в повному обсязі.

Стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (65000, м. Одеса, вул. Садова, 10/8 , МФО 328351, Код ЄДРПОУ 23876031, р/р 2909949) заборгованість за Кредитним договором № 014/0077/85/74493 від 11 травня 2007 року на загальну суму 6 385 836 (шість мільйонів триста вісімдесят п'ять тисяч вісімсот тридцять шість) гривень, 94 копійки, що включає в себе заборгованість за кредитом 2731840,20гривень, заборгованість за відсотками 6941,88 гривень, заборгованість за простроченими відсотками 1004770,15 гривень., пеню за прострочення тілу кредиту 172394,06 гривень, пеню за прострочення відсотків по кредиту 2469890,65 гривень.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (65000, м. Одеса, вул. Садова, 10/8 , МФО 328351, Код ЄДРПОУ 23876031, р/р 2909949 сплачений судовий збір у сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 грн.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу на рішення суду подається, сторонами протягом десяти днів з дня його проголошення через Приморський районний суд м. Одеси. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: В.Я. Бондар