Ухвала суду № 28085897, 12.06.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2012 р.

справа № 2а-0470/7291/11

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Малиш Н.І.

суддів: Мельника В.В. Чередниченко В.Є.

при секретарі судового засідання: Мачихіні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року у справі № 2а-0470/7291/11 за позовом Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИЛА:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить стягнути з Міського комунального підприємства «Дніпропетровські міські теплові мережі»адміністративно-господарські санкції у сумі 297 145 грн. 50 коп. та пеню в сумі 4 635 грн. 28 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010році.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011р. у задоволенні позову відмовлено з підстав створення відповідачем відповідних місць для працевлаштування інвалідів та звітування до центру зайнятості про наявність таких вакансій.

Позивач на вказане рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, а саме зазначає, що відповідачем не надано доказів по залученню працевлаштування тієї категорії інвалідів, крім того, звіти про наявність вакансій подавались до центру зайнятості не щомісяця. Також скарга містить висновки що за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не залежить від дій відповідача, оскільки законодавством передбачено або працевлаштування відповідної кількості інвалідів згідно нормативу або сплата за його невиконання.

У зв’язку з неявкою сторін до суду апеляційної інстанції фіксування судового засідання не здійснювалось, відповідно ч.1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі підстави.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем подано до позивача звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010р.

Згідно вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників підприємства становить 2404 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 85 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог 96 осіб.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідачем щомісячно на протязі 2010 року подавались до районного центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН, в яких були заявлені вакантні посади для працівників, яким встановлено інвалідність. Звіти формою державної статистичної звітності 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Згідно з нормами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, зі смислу статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»випливає обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак це не супроводжується його обов’язком самостійно підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладено на Фонд соціального захисту інвалідів та Державну службу зайнятості.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини, як умови відповідальності, пов’язане з необхідністю доведення порушення зобов’язання.

Якщо роботодавець вжив всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення то застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих є незаконним.

Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України 31.01. 2007 за № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства подають інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем були вжиті всі необхідні заходи та виконання всі передбачені законодавством зобов’язання щодо забезпечення реалізації прав інвалідів на працевлаштування.

Доводи, які викладені позивачем в апеляційній скарзі, спростовуються дослідженими по справі доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду, тому колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення.

У відповідності до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року у справі № 2а-0470/7291/11 за позовом Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Відповідно до ст. 254 КАС України ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 212 КАС України касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Повний текст рішення виготовлено 06 серпня 2012року.

Головуючий: Н.І. Малиш

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: В.Є. Чередниченко