Рішення № 28085149, 01.10.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/3413/12 01.10.2012 01.10.2012 01.10.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-ц/1490/2295/12 Головуючий у 1-й інстанції Циганюк В.Г.

Категорія 45 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Рішення

Іменем України

01 жовтня 2012 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенко П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

з секретарем судового засідання Устименко М.В.,

за участі позивача ОСОБА_2,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Корабельного районного суду

міста Миколаєва від 24 квітня 2012 року, ухваленого по цивільній справі

за позовом

ОСОБА_2

до

ОСОБА_3

про

усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що згідно договору купівлі - продажу житлового будинку від 26 жовтня 2001 року вона є власником житлового будинку НОМЕР_2, що розташований в АДРЕСА_1 та землекористувачем земельної ділянки за вказаною адресою. Відповідач ОСОБА_3 проживає в житловому будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та є суміжним з нею землекористувачем. Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 29 квітня 2004 року була встановлена межа між земельними ділянками. Разом з тим, відповідач захватив частину її земельної ділянки, поставив огорожу, чим порушив її права, як землекористувача.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просила зобов'язати відповідача звільнити її земельну ділянку та перенести огорожу на межі.

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24 квітня 2012 року позов задоволений. Ухвалено усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою НОМЕР_2, що розташована по АДРЕСА_1, землекористувачем якої є ОСОБА_2, шляхом зобов'язання ОСОБА_3 перенести огорожу, встановлену між земельними ділянками НОМЕР_1 та НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 в сторону земельної ділянки НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, землекористувачем якої є ОСОБА_3 та встановити межу таким чином: зі сторони вулиці Попеля: по прямій лінії на відстані 0.72 м від бокового фасаду житлового будинку літ. А-1 домоволодіння НОМЕР_1 в сторону домоволодіння НОМЕР_2 до перетину з сітковим огородженням у дворі домоволодіння НОМЕР_1, розташованим на відстані 1.7 м від житлового будинку літ. А-1. Далі по прямій лінії до перетину з огородженням між земельними ділянками домоволодіння НОМЕР_1 та домоволодіння НОМЕР_3 по АДРЕСА_2 на відстані 0.53 м від існуючої сіткової огорожі між земельними ділянками НОМЕР_1 і НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 в сторону домоволодіння НОМЕР_1 по АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням порядку дослідження доказів.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскарженому рішенні, районний суд виходив з того, що права позивачки, як землекористувача, були порушені, а тому підлягають захисту у обраний останньою спосіб та з врахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи від 01 березня 2011 року, яка проведена Одеським науково - дослідним інститутом судових експертиз та рішення виконавчого комітету Миколаївської міської Ради від 28 лютого 1986 року за №179.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки до нього суд дійшов з порушенням норм матеріального права.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями ст.ст.106-107 ЗК України передбачений порядок визначення (відновлення) спільних меж земельних ділянок.

Положеннями ст.152 ЗК України передбачено забезпечення державою громадянам рівні умови захисту прав власності та право власника земельної ділянки вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, серед іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно з ч ч. 2,3 ст.158 ЗК України виключно судом вирішується земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, згідно зі ст.158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської Ради за №179 від 28 лютого 1986 року були вилучені надлишки земельних ділянок, зокрема, у землекористувачів ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, будинок НОМЕР_1 та у ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 НОМЕР_2 та після вилучення їх площа повинна була становити 794 кв.м. у ОСОБА_3 та 907 кв.м. у ОСОБА_5

ОСОБА_2 є власником житлового будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 26 жовтня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за №3176 та землекористувачем земельної ділянки за вказаною адресою.

Відповідач ОСОБА_3 є землекористувачем земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, будинок НОМЕР_1.

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 29 квітня 2004 року установлена межа між суміжними земельними ділянками у відповідність з рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської Ради за №179 від 28 лютого 1986 року та висновком експертизи від 06 квітня 2004 року.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 01 березня 2011 року, фактично на момент проведення експертизи суміжна границя житлових будинків НОМЕР_1 і НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 є ламаною лінією та проходить наступним чином: від фасадної межі уздовж житлового будинку літ. А-1 будинку НОМЕР_1 огорожі нема, межа проходить умовно (на рівні граничного стовпа зі сторони вулиці) на відстані 0.7 м від бокового фасаду житлового будинку, довжиною 11.05 м.; від кута житлового будинку встановлена огорожа у вигляді сітки, яка йде по продовжній лінії бокової стіни житлового будинку літ. А-1 будинку НОМЕР_1 довжиною 1.45 м.; поворот праворуч довжиною 1.9 м.; поворот ліворуч по прямій лінії до перетину з задньою торцевою межею ділянки, довжиною 42.5 м.

З пояснень позивачки встановлено, що між спірними земельними ділянками відсутні будь-які встановлені межові знаки чи тверда межа, а також акти про перенесення меж земельних ділянок у натурі (на місцевість).

Державний акт на право приватної власності на землю позивачка не отримала, у зв'язку з неузгодженням межі земельних ділянок з відповідачем.

Отже, на думку колегії суддів, між сторонами виник спір щодо встановлення меж між їхніми земельними ділянками, на яких розташовані житлові будинки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на висновок судової будівельно-технічної експертизи №3764-3765 від 01 березня 2011 року, яким визначено, що фактичні площі земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які розташовані по АДРЕСА_1 не співпадають з визначеними площами за рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської Ради за №179 від 28 лютого 1986 року. Такий висновок зроблено експертом на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету та без врахуванням відсутності даних щодо перенесення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на вищевикладене і положення ЗК України та не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору. Також не врахував, що встановлення меж земельних ділянок до компетенції суду не належить та не з'ясував чи вирішувалось таке питання органом місцевого самоврядування.

При цьому, позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 порушив її права, як користувача земельної ділянки, хоча за приписами ст.ст.59,60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За такого, відсутність доказів здійснення ОСОБА_3 вказаних ОСОБА_2 дій, а також відсутність будь-яких встановлених межових знаків чи твердої межі між спірними земельними ділянками, а також актів винесення в натурі границь земельної ділянки, свідчить про недоведеність порушення ОСОБА_3 прав позивачки на земельну ділянку, а тому порушене право ОСОБА_2 у обраний нею спосіб захисту не підлягає.

Оскільки, суд першої інстанції задовольнив позов, то рішення суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24 квітня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: