Ухвала суду № 28077843, 19.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2012 року м. Київ К-16476/10-С

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м.Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.09.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2010

у справі №2-а-4650/09/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аленпром»

до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м.Донецька

про визнання недійсним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29.09.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2010, позов ТОВ «Аленпром»задоволено. Визнано дії ДПІ у Куйбишевському районі м.Донецька щодо складання акту про результати невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість №3318/15/35794740 від 11.09.2008 протиправними. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Куйбишевському районі м.Донецька №0002481500/2/1044 від 03.02.2009.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації позивача з податку на додану вартість за травень 2008 року, за результатами якої складено акт від 11.09.2008 № 3318/15/35794740.

За висновками акта перевірки розмір податку, зазначеного платником у декларації, є меншим ніж визначено за результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації за травень 2008 року платником порушено підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 16125017,21 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлені відхилення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість за травень 2008 року по операціях з поставки на митній території України, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків, що призвело до заниження нарахованої до сплати суми податку на додану вартість в розмірі 16125017,21 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення від 18.09.2008 №0002621500/0/12415, яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 16931268,07 грн., у тому числі за основним платежем 16125017,21 грн. та за фінансовими санкціями 806250,86 грн.

За результатами апеляційного узгодження податкових зобов'язань визначених цим податковим повідомленням-рішенням, скарги позивача залишені без задоволення, прийняті податкові повідомлення-рішення з відповідним індексом, яким доведено нові граничні строки сплати зобов'язань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що здійснена перевірка не може вважатися камеральною, оскільки при її проведенні податковим органом були використані дані з інших джерел, ніж податкові декларації, тоді як за результатами перевірки не встановлені арифметичні або методологічні помилки при складенні позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість, у зв'язку з чим визначення податкових зобов'язань позивачу шляхом проведення невиїзної документальної (камеральної) перевірки та прийняття за її наслідками податкового повідомлення-рішення на підставі підпункту «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не відповідає вимогам закону. Також суди виходили з того, що відповідачем не наведено законних підстав для невизнання податкових декларацій згідно з підпунктом 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 вказаного Закону.

Судова колегія вважає за необхідне погодитись з висновками судів попередніх інстанцій.

Оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийняте на підставі підпункту «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Зокрема, підпунктом «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

При цьому, камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків (абзац 2 підпункту «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Разом з цим, відповідно до пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

У випадку, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків на підставі підпункту «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Таким чином, Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відокремлено підстави для визначення податкових зобов'язань за наслідками: камеральних перевірок, що проводяться виключно із застосуванням даних податкових декларацій та пов'язані лише з арифметичними або методологічними помилками у них; документальних перевірок, під час яких можуть застосовуватися інші документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів незалежно від способу їх подачі.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем на адресу ДПІ у Куйбишевському районі м.Донецька направлялись уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за травень 2008 року, з додатками згідно опису, якими виплавлено показники податкової декларації у бік збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які отримані відповідачем 09.09.2008.

Листом від 11.09.2008 №12021/10/28-013-10 ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька повідомила позивача про неприйняття уточнюючого розрахунку, поданого на підставі підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки внаслідок пошкодження неможливо прочитати цифри та текст, без конкретизації у яких саме документах з переліку за описом виявлені пошкодження та їх характер. При цьому лист надіслано не на адресу платника, а його директору, у зв'язку з чим він був повернений поштою відповідачу без вручення, що позбавило платника повторно направити уточнюючий розрахунок.

Підпунктом 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Податковим органом не надано передбачених законом доказів для підтвердження правомірності неприйняття податкової звітності позивача та неврахування її при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість за травень 2008 року.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за спірним податковим повідомленням-рішенням на підставі підпункту «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», зважаючи на спосіб проведення перевірки та з урахуванням того, що податковим органом не були враховані документи, на підставі яких позивач визначав базу оподаткування податком на додану вартість, та уточнюючі розрахунки.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції з наведених в ній мотивів.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м.Донецька відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.09.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук