Постанова № 28075162, 10.12.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2012 р. Справа № 18/1561/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача - Ворона О.Б., Бречко О.Г.;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (вх. №3653П/2-5) на рішення господарського суду Полтавської області від 18.10.12 р. по справі № 18/1561/12

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Полтаваавтотранс", м. Полтава

до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з додатковою відповідальністю "Полтаваавтотранс", м.Полтава звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача - Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - Комітет) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2012р. по справі 02-02-50/46-2012, яким визнано ТзДВ "Полтаваавтотранс" таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; дії товариства щодо продажу квитків автомобільних перевізників пасажирам з урахуванням додаткових коштів на суму ПДВ та обрахування винагороди автостанції в розмірі 10% визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку та накладено штрафи в розмірі 68000,00 грн. по двом пунктам.

Рішенням господарського суду Полтавської області (суддя Кульбако М.М.) від 18.10.2012 р. по справі № 18/1561/12 позов задоволено. Рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 02/86рш від 03.07.2012 року визнано недійсним.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю та рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2012 року № 02/86рш залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач, зокрема, посилається на неповне з'ясування судом обставин, які мають істотне значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідач вказує, що господарський суд визнаючи недійсним рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2012 року № 02/86рш взагалі не обґрунтував своїх висновків з посиланням на Методику визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р. від 05.03.2002 р., відповідні положення Податкового кодексу України, Закону України «Про автомобільний транспорт», розпорядження органів місцевого самоврядування з приводу тарифів на перевезення, договори, укладені між позивачем та перевізниками, тощо.

Разом з тим, на думку відповідача, ним при винесенні рішення від 03.07.2012 року № 02/86рш були в повній мірі враховані вищезгадані положення чинного законодавства України, в зв'язку з чим, зазначене рішення є правомірним, законним та обґрунтованим.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення посилаючись на безпідставність доводів відповідача стосовно неврахування судом при винесення рішення положень Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 р., та інших законодавчих актів.

На думку позивача, суд правомірно визнав законними його дії щодо продажу квитків автомобільних перевізників пасажирам з урахуванням додаткових коштів на суму ПДВ та обрахування винагороди Автостанції в розмірі 10%, оскільки вони відповідають як вимогам Податкового кодексу України, так і відповідним розпорядженням податкових органів України.

Також позивач звертає увагу суду на ту обставину, що відповідач відповідно до Закону, не є органом, який перевіряє правильність та правомірність нарахування та сплати ПДВ, тоді як ДПІ у місті Полтава, яка відповідно до Закону є таким органом, під час проведення перевірки діяльності позивача було встановлено факт відсутності в його діях порушень вимог податкового та іншого законодавства України, тощо.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, просять оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, та надав суду клопотання (факсограмма, вх. № 9755 від 06.12.2012 року) в якому просить суд відкласти розгляд апеляційної скарги на інший день в зв'язку з неможливістю прибуття його уповноваженого представника на дане судове засідання через хворобу.

Однак вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки, на підтвердження обставин, викладених в ньому, його заявником не надано жодного належного доказу, а відповідачу було надано достатньо часу для підтвердження його доводів в судах обох інстанцій. Разом з тим, колегія суддів враховує, що відповідач, як юридична особа, в разі неможливості прибуття в судове засідання її певного законного представника, має можливість направити в судове іншого представника, оскільки кількість законних представників, які має можливість мати юридична особа, Законом не обмежена.

До того ж, відповідно до статті 77 ГПК України, господарський суд відкладає справу в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, і тільки в разі якщо за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому обставин, які б перешкоджали розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні колегія суддів не вбачає.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та встановлено судом першої інстанції, рішенням адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №02/86-рш від 03.07.2012 року (з урахуванням розпорядження від 04.09.2012 року) по справі №02-02-50/46-2012 визнано, що ТзДВ "Полтаваавтотранс" займає монопольне (домінуюче) становище на ринку автостанційних послуг в межах Полтавської області; дії Товариства щодо продажу квитків автомобільних перевізників пасажирам з урахуванням додаткових коштів на суму ПДВ та обрахування винагороди автостанції в розмірі 10% визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та накладено штрафи за кожне порушення в розмірі 68 000,00 грн. (а.с.11-17, 115).Зазначене рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято з мотивів безпідставності нарахування Товариством ПДВ до вартості проїзду, встановленого Розпорядженням Голови Полтавської облдержадміністрації (а. с. 67,68) та нарахування винагороди в розмірі 10% виходячи з вартості проїзду, збільшеного на суму ПДВ.

Обґрунтовуючи вказані висновки адміністративна колегія Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України зокрема зазначила, що ТзДВ «Полтаваавтотранс»є єдиним суб'єктом господарювання, що надає послуги автомобільним перевізникам та пасажирам та, відповіді до частини другої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку автостанційних послуг та на ринку автостанційних послуг які надаються автомобільним перевізникам, на сегменті продажу квитків в межах Полтавської області, за підсумками роботи за 2011 рік з часткою 100%; що розпорядженнями голови Полтавської обласної державної адміністрації № 447 від 19.11.2009 р. та № 183 від 04.05.2011 р. були затверджені тарифи на пасажирські перевезення, які не передбачають включення перевізниками, які є платниками єдиного податку, ПДВ до вартості проїзду, тоді як ТДВ «Полтаваавтотранс» визначаючи вартість квитків не врахувало інформації про перевізників, які є платниками єдиного податку, та додатково нараховувало 20% ПДВ у повну вартість квитків, що є порушенням порядку визначення ціни, визначених відповідно до розпоряджень голови Полтавської обласної державної адміністрації; що додаткове нарахування до вартості квитка ПДВ призвело до неправильного обчислення ТзДВ «Полтаваавтотранс» призвело до підвищення його винагороди за надані автостанційні послуги згідно з договорами укладеними з перевізниками, та підвищення вартості квитків.

Проте, позивач з вказаним рішенням Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України не погодився, звернувся до господарського суду з позовом по даній справі в якому просив визнати це рішення недійсним, зокрема з тих підстав, що додаткове нараховувало 20% ПДВ у повну вартість квитків ним було здійснено в відповідності з вимогами Податкового кодексу України, роз'яснень Державної податкової адміністрації України та Державної податкової адміністрації в Полтавській області. Крім того, позивач зазначав, що правомірність його дій засвідчено висновком № 11 Експертного економічного дослідження Полтавського бюро судово-економічної експертизи та аудиту.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог крім іншого виходив з того, що нормами Податкового кодексу України не передбачено оподаткування за нульовою ставкою чи звільнення від оподаткування надання послуг автомобільним перевізникам та продажу квитків автомобільних перевізників, а тому позивач, як платник податку зобов'язаний утримувати податок на додану вартість і сплачувати його до відповідного бюджету.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" встановлено, що Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання.

Пунктами 2-3 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зокрема передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

За змістом ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції зокрема є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Таким чином, особа може бути притягнута до юридичної відповідальності за порушення законодавства України «Про захист економічної конкуренції»за наявності її вини. В даному випадку, на думку відповідача, вина позивача полягає в зловживанні ним монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що є порушенням вимог п. 2 ст. 13, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції"

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права;

Статтею 6 Податктового кодексу України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 185.1 статті 185 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Статтею 194 Податкового Кодексу України встановлено, що податок на додану вартість додається до ціни товарів/послуг.

Статтями 195-197 Податкового Кодексу України не передбачено оподаткування за нульовою ставкою чи звільнення від оподаткування надання послуг автомобільним перевізникам та продажу квитків автомобільних перевізників, а тому позивач, як платник податку зобов'язаний утримувати податок на додану вартість і сплачувати його до відповідного бюджету.

В листі Державної податкової адміністрації України від 09.06.2011 р. за № 6896/5/16-1516 вказано, що діючі на сьогоднішній день норми Податкового кодексу України передбачають, що сума податку на додану вартість додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 Кодексу).

При цьому платники - суб'єкти господарювання, здійснюючи продаж товарів/послуг, зобов'язані утримувати у споживачів таких товарів/послуг податок на додану вартість в складі їх вартості та вносити суму податку до бюджету, а покупці, які придбавають товари та споживають послуги (незалежно від того, чи вони є суб'єктами підприємницької діяльності чи ні), здійснюють компенсацію вартості таких товарів і послуг продавцям за цінами разом з податком на додану вартість. Оподаткування податком на додану вартість операцій з реалізації квитків на перевезення пасажирів за дорученням перевізника через автостанцію здійснюється згідно договорів поруки, доручення, комісії у порядку, передбаченому пунктом 189.4 статті 189 Кодексу.

Базою оподаткування податком на додану вартість у автостанцій за операціями з продажу квитків є вартість пасажирського квитка. Автобусна станція, утримуючи з пасажира податок на додану вартість у складі вартості квитка, зобов'язана внести його до бюджету.

При цьому розрахунок суми, що підлягає сплаті до бюджету автостанцією, здійснюється виходячи з різниці між загальною сумою податку на додану вартість, отриманою від пасажирів у складі вартості квитків, та сумою податку, перерахованого перевізнику, за дорученням якого продаються квитки (за умови, що таким перевізником є особа, зареєстрована платником податку на додану вартість), і сумою податку з товарів (послуг), придбаних автостанцією з метою використання їх для надання послуг з продажу квитків.

Якщо перевізниками виступають особи, не зареєстровані платниками податку на додану вартість, то до бюджету автобусною станцією вноситься сума податку, що дорівнює різниці між загальною сумою податку на додану вартість, отриманою від пасажирів у складі вартості квитків, та сумою податку з товарів (послуг), придбаних автостанцією з метою використання їх для надання послуг з продажу квитків. У разі якщо автобусні станції отримують окремо винагороду за надані послуги, то зазначена сума оподатковується податком на додану вартість в загальному порядку. Одночасно з цим слід зазначити, що і норми Кодексу, і вищезазначений порядок оподаткування операцій з продажу квитків застосовуються автобусними станціями, які зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Автобусні станції, які не зареєстровані як платники ПДВ з будь-яких причин, податок на додану вартість на вартість квитків, які оплачуються пасажирами, не нараховують, незалежно від того, чи є перевізник зареєстрованим платником ПДВ, чи ні. При цьому у разі якщо перевізник є зареєстрованим платником ПДВ, сума податку, нарахована перевізником, включається автостанцією до вартості квитка.

Крім того, аналогічна правова позиція стосовно необхідності врахування автобусною станцією ПДВ до вартості квитка визначена в листі Державної податкової адміністрації у Полтавській області № 1155/10/31-145 від 10.05.2011 р., наданому на відповідний запит позивача.

Матеріалами справи підтверджується, та жодною зі сторін не спростовується той факт, що ТзДВ "Полтаваавтотранс" є платником ПДВ, в зв'язку з чим, правомірно та у відповідності до вимог Податкового кодексу України в 2011 р. включав ПДВ до вартості квитка при наданні автостанційних послуг.

Матеріали справи також містять Експертний висновок № 11 Експертного економічного дослідження Полтавського бюро судово-економічної експертизи та аудиту, згідно з яким експертом було зроблено висновок, що автостанційний збір з урахуванням ПДВ на ринку автостанційних послуг, які надаються пасажирам автостанціями, що належать ТДВ "Полтаваавтотранс", при продажі квитків на автобуси автомобільних перевізників, платників єдиного податку, що обслуговують приміські та міжміські маршрути, встановлений товариством відповідає вимогам Податкового кодексу України п. 185.1 ст.185,п.п. 194.1.1 п. 194.1 т.194, 197.1.8.П. 197.1 ст.197, п. 189,4 ст. 189, п. 188.1 ст.188 та вимогам Державної податкової адміністрації України.

Таким чином, виконання позивачем норм податкового законодавства адміністративною колегією Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнано необґрунтовано, про що правомірно зазначив господарський суд в оскаржуваному рішенні.

До того ж, як свідчать матеріали справи, Державною податковою інспекцією у м.Полтава було здійснено перевірку ТзДВ "Полтаваавтотранс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2011 р., за результатами якого був складений акт № 8683/23-2/03118127 від 11.11.2011 р. та за період з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р. за результатами якого був складений акт № 2889/22-5/03118127 від 24.09.2012 р. В результаті перевірки ДПІ не було встановлено факт порушення ТзДВ "Полтаваавтотранс" порядку нарахування та сплати ПДВ в 2011 році, в т.ч. при його нарахуванні до вартості квитків.

Разом з тим, ТзДВ "Полтаваавтотранс" також зазначає, що в подальшому включений до вартості квитка при наданні автостанційних послуг ПДВ він сплачував до державного бюджету України в відповідності до вимог Податкового кодексу України. Зазначеними вище актами ДПІ вказані посилання ТзДВ "Полтаваавтотранс" не спростовуються.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції нібито безпідставно не врахував положень Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р. від 05.03.2002 р. свого підтвердження матеріалами справ не знайшли.

До того ж, яким саме чином визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку за допомогою зазначеної вище Методики може вплинути на обов'язок ТзДВ "Полтаваавтотранс" в 2011 році не нараховувати ПДВ до вартості квитків відповідачем суду не наведено, відповідних доказів в обґрунтування зазначеного суду не надано.

Посилання відповідача на порушення ТзДВ "Полтаваавтотранс" при наданні автостанційних послуг вимог податкового законодавства України є безпідставними та спростовуються вищевикладеним.

З урахуванням викладеного, суд визнає вимоги відповідача про скасування судового рішення позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з недоведеністю вини позивача в порушенні вимог антиконкурентного законодавства, відповідністю дій останнього вимогам Податкового законодавства України та відповідним приписам податкових органів, наданих зі спірного питання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та визнання Рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №02/86рш від 03.07.2012 року недійсним.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні клопотання Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про відкладення розгляду апеляційної скарги відмовити.

Апеляційну скаргу Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 18.10.12 р. по справі № 18/1561/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.