Рішення № 28067564, 11.12.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/5275/12 11.12.2012 11.12.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-ц-1490/3467/12 Головуючий у 1-й інстанції: Андрощук В.В.

Категорія 20 Доповідач апеляційного суду: Локтіонова О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів: Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Суслик Є.В.,

за участю:

представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_4 та ОСОБА_6

на рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 12 червня 2012 року, ухвалене за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10,-

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири

та витребування майна,

В С Т А Н О В И Л А:

20 травня 2010 року ОСОБА_8 пред'явив зазначений позов, який обґрунтував наступним.

На підставі договору міни №166 від 05 вересня 2003 року йому належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1.

16 грудня 2004 року вироком Заводського районного суду м.Миколаєва його було засуджено до п'яти років шести місяців позбавлення волі.

У березні 2008 року, звільнившись з місць позбавлення волі умовно-достроково, він прибув для проживання до своєї квартири, де дізнався, що вона ОСОБА_11 25 травня 2004 року продана ОСОБА_9 від його імені на підставі довіреності, яку він не видавав.

У подальшому йому також стало відомо, що зазначена квартира ще двічі була перепродана: 15 жовтня 2004 року ОСОБА_9 продала її ОСОБА_6, а 02 квітня 2008 року він продав її ОСОБА_4

Посилаючись на те, що він нікому не надавав повноважень на продаж квартири, позивач просив визнати недійсними всі вищезазначені договори купівлі-продажу квартири та витребувати її з володіння ОСОБА_4

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 12 червня 2012 року позов задоволено. Визнано недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1: від 25 травня 2004 року, укладений між ОСОБА_8, від імені якого діяла ОСОБА_11, та ОСОБА_9; від 15 жовтня 2004 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_6; від 02 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Зобов'язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1. Стягнуто з відповідачів на користь позивача по 55 грн.11 коп. з кожного судового збору та по 40 грн. з кожного витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 подали на рішення апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили вказане рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив із того, що волевиявлення позивача на відчуження квартири не було, майно вибуло з його володіння поза його волею, тому відповідно до ст.ст.203, 215, 216, 330, 388 ЦК України договори купівлі-продажу спірної квартири від 25.05.2004 р., від 15.10.2004 р., від 02.04.2008 р. підлягають визнанню недійсними, а квартира - витребуванню у останнього набувача - ОСОБА_4

Між тим, не з усіма висновками суду можна погодитися, з огляду на наступне.

Згідно з ст.ст.215, 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Не може бути застосована норма ч.1 ст.216 цього Кодексу щодо повернення майна (реституції), переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статті 237, 244 ЦК України визначають, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Як передбачено ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України визначено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 на підставі договору міни №166 від 05 вересня 2003 року належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 (а.с.9).

16 квітня 2004 року ОСОБА_8 був затриманий Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області по обвинуваченню у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України. 19 квітня 2004 року йому була обрана міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у СІЗО м.Миколаєва, де він знаходився до проголошення вироку Заводським районним судом м.Миколаєва, який 16 грудня 2004 року засудив його за ч.2 ст.309, ч.2 ст.307, ч.1 ст.317 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі. Із місць позбавлення волі позивач звільнився умовно-достроково 26 березня 2008 року (а.с.13, 173).

25 травня 2004 року ОСОБА_11 на підставі довіреності на її ім'я, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_10 за реєстровим №4168, виданої від імені ОСОБА_8, але не за його волею, про що свідчить висновок судово-почеркознавчої експертизи №3481 від 19.05.2008 р., уклала з ОСОБА_9 договір купівлі-продажу належної позивачу квартири АДРЕСА_1 (а.с.10-11, 16-18).

У подальшому зазначена квартира ще двічі була перепродана: 15 жовтня 2004 року ОСОБА_9 продала її ОСОБА_6, а 02 квітня 2008 року він продав її ОСОБА_4 (а.с.12, 54).

Встановивши зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладений 25 травня 2004 року між ОСОБА_11, яка діяла від імені ОСОБА_8, та ОСОБА_9 договір купівлі-продажу належної позивачу квартири є недійсним, оскільки спірна квартира була продана ОСОБА_11 за відсутності у неї належних на це повноважень, оскільки ОСОБА_8 не видавав їй довіреності на вчинення дій, пов'язаних з реалізацією належного йому нерухомого майна.

За такого, вірним також, виходячи з положень ст.388 ЦК України, є висновок суду щодо витребування спірної квартири у останнього її набувача, оскільки вона вибула з володіння ОСОБА_8 не з його волі іншим шляхом.

Таким чином, рішення районного суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 25 травня 2004 року, та витребування її від ОСОБА_4 є законним та обґрунтованим, а тому зміні або скасуванню не підлягає.

Разом з тим, не можна погодитись з рішенням суду першої інстанції в частині визнання недійсними наступних договорів купівлі-продажу цієї квартири, а саме: від 15 жовтня 2004 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 та від 02 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з наступних підстав.

Як роз'яснено в п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Оскільки порушене право ОСОБА_8 поновлене шляхом правомірного задоволення судом позову про витребування спірної квартири у ОСОБА_4, правових підстав для визнання недійсними договорів купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 від 15 жовтня 2004 року та 02 квітня 2008 року не має.

Тому рішення районного суду в частині визнання недійсними вищезазначених договорів купівлі-продажу квартири підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про визнання недійсними договорів купівлі продажу квартири АДРЕСА_1: від 15 жовтня 2004 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, посвідченого 15 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим №3283, та від 02 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідченого 02 квітня 2008 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_13 за реєстровим №419.

Твердження апелянтів про те, що позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності, оскільки він ще 14 червня 2004 року дізнався про відсутність у нього квартири, що випливає з протоколу слідчого про відсутність у ОСОБА_8 майна, яке підлягає опису, який був складений під час розслідування кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_8 у скоєні злочинів, передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст.307, ч.1 ст.317 КК України, на думку колегії суддів, є безпідставними. Судом першої інстанції зазначене питання було досліджене у судовому засіданні і йому була дана належна оцінка.

Судом правильно визначено, що позивачем не було пропущено строку позовної давності, оскільки про порушення своїх прав він дізнався тільки в березні 2008 року, коли звільнився з місць позбавлення волі. До суду за захистом свого цивільного права він звернувся у травні 2010 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2012 року скасувати в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1: від 15 жовтня 2004 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 та від 02 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі продажу квартири АДРЕСА_1: від 15 жовтня 2004 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, посвідченого 15 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим №3283, та від 02 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідченого 02 квітня 2008 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_13 за реєстровим №419.

В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2012 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді