Ухвала суду № 28049677, 19.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2012 р. м. Київ К-28872/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2010 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2010 р.

у справі № 2-а-3876/09/0470

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

про визнання рішень недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський трубний завод»(надалі-позивач) звернулось з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (надалі-відповідач) про визнання рішень недійсними.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2010 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2010 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції -без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства при виконанні імпортних операцій, результати якої викладено в акті від 02.10.2008 р. №312-08-02/2-05393122.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме -імпортна продукція на суму 1 414 728,00 євро за контрактом від 21.03.2007 р. №DN-EL/0307 з фірмою Leipzig Maschinenfabrik Gmbh», Німеччина, отримана з порушенням законодавчо встановленого строку на 7 днів.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне рішення від 16.10.2008 р. № 0000598812/35887, яким позивачу визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 233 614,69 грн.

Прийняте відповідачем рішення частково (у сумі 194 014,99 грн.) оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за результатами якого було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 11.11.2008 р. №0000598812/1/38786 та від 09.12.2008 р. №0000598812/2/42131, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 21.03.2007 р. між позивачем та фірмою Leipzig Maschinenfabrik Gmbh», Німеччина, було укладено контракт №DN-EL/0307, відповідно до якого фірма Leipzig Maschinenfabrik Gmbh», Німеччина, зобов'язалась поставити позивачу певну продукцію та виконати певну роботу. Загальна сума контракту склала 7 096 052,00 євро.

На виконання умов вказаного контракту позивач у період з 03.05.2007 р. по 01.06.2007 р. здійснив передплату у сумі 2 128 800,00 євро.

Імпортна продукція від нерезидента надійшла у період з 24.04.2008 р. по 08.05.2008 р. згідно вантажно-митних декларацій типу ІМ 40 на загальну суму 2 580 472,00 євро.

Станом на 08.05.2008 р. по розрахунках за контрактом встановлено кредитове сальдо у сумі 451 672,00 євро.

Судові інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що датою імпорту у спірному випадку є дата завершення оформлення вантажної митної декларації, відтак, зважаючи на той факт, що продукцію за укладеним позивачем контрактом було імпортовано лише 08.05.2008 р., наявні підстави для висновку про порушення позивачем строку здійснення розрахунків за імпортними операціями передбаченого Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Між тим, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає наведені висновки судових інстанцій передчасними та помилковими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 та 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згідно ст. 2 цього Закону, імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Як встановлено у ході розгляду справи судами попередніх інстанцій, позиція відповідача ґрунтується на тому факті, що законодавство України кореспондує дату імпорту товару з фактом оформлення вантажно-митних декларацій типу ІМ 40.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, виходячи з встановлених у справі фактичних обставин, не може погодитись із таким застосуванням норм матеріального права.

Так, згідно ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Поняття «момент перетину товаром митного кордону України»визначається також нормами Митного кодексу України.

Пунктом 2 ст. 1 Митного кодексу України передбачено, що ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України - це сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

Приписами ст. 40 цього ж Кодексу визначено, що митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України.

Момент перетину товаром митного кордону України також міститься у п. 35 ст. 1 Митного кодексу України, відповідно до якого пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України -це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

Статтею 43 Митного кодексу України встановлено, що товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Відповідно до ст. 72 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню. Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставлення відповідних відміток на митній декларації та товаросупровідних документах.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під поставкою імпортованого товару слід вважати факт ввезення товару на митну територію України.

Крім того, відповідно до п. 2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою КМУ від 09.06.1997 р. № 574, встановлено, що вантажна митна декларація - це письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів.

При цьому згідно п. 1.8 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 р. № 307, для визначення митної вартості товару встановлюється момент перетину митного кордону, а саме: а) при авіаперевезеннях: при експорті - здійснення або завершення митного оформлення в аеропорту, де відбувається навантаження; при імпорті - початок або здійснення митного оформлення в першому аеропорту на території України, у якому відбувається вивантаження чи перевантаження товару, якщо факт перевантаження підтверджено митним органом цього аеропорту; б) при морських і річкових перевезеннях: при експорті - здійснення або завершення митного оформлення в порту навантаження на території України; при імпорті - початок або здійснення митного оформлення в першому порту вивантаження чи перевантаження на території України, якщо факт перевантаження підтверджено митним органом цього порту; в)для товару, що доставляється поштою, - здійснення митного оформлення в пункті міжнародного поштового обміну; г) для товару, що переміщується трубопровідним транспортом чи лініями електропередачі, - завершення переміщення партії товару; ґ) при перевезеннях іншими видами транспорту (у тому числі залізничним та автомобільним): при експорті - здійснення або завершення митного оформлення в пункті пропуску через митний кордон України на шляху переміщення товару; при імпорті - початок або здійснення митного оформлення в пункті пропуску через митний кордон України на шляху переміщення товару.

Враховуючи викладене оформлена ВМД типу ІМ-40 не є єдиним документом, яким підтверджується факт і дата фактичного переміщення товару через митний кордон України, оскільки перебування товару під митним контролем не можливе без його фактичного ввозу на територію України і при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа, з відтиском штампу «під митним контролем»з відповідною датою, що підтверджує факт перетину митного кордону України.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що при прийнятті судових рішень у даній справі судовими інстанціями було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору.

На підставі викладеного, ухвалені судові рішення не можуть бути визнані законними та обґрунтованими, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення - скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого і у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод»задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2010 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2010 р. у справі №2-а-3876/09/0470 скасувати.

Справу № 2-а-3876/09/0470 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.