Ухвала суду № 28049594, 19.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2012 року м. Київ К-21240/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2009 р.

у справі №2а-4062/09/0470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артур»

до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області

про визнання протиправними дій та скасування актів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артур»(далі-позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі-відповідач) про визнання протиправними дій та скасування актів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2009 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2009 р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.02.2009 р. №0004832301/0 та №0004842301/0.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена планова виїзна перевірка господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2008 р., за результатами якої складено акт від 10.02.2009 р. №10/231-23935963.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме -заниження податку на прибуток за 2006 р. на 98 589,16 грн. та пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за 2006 р. у сумі 19 718,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 20.02.2009 р. №0004832301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 36 970,00 грн. (у т.ч. за основним платежем -24 647,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -12 323,00 грн.) та №0004842301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 29 577,00 грн. (у т.ч. за основним платежем -19 718,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -9 859,00 грн.).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем, в якості покупця, та ТОВ «Еко Ком» (м.Дніпропетровськ), в якості продавця, 18.05.2006 р. підписано контракт №10/06-У, відповідно до якого продавець зобов'язався продати покупцю обладнання для переробки молока та надав послуги, згідно розділу 11 цього Контракту, а покупець їх прийняти та сплатити в строки і на умовах вказаних у додатку. Крім того, вказаним контрактом передбачено, що відвантаження обладнання мало виконуватись в місті Дніпропетровську зі складу продавця.

Транспортні витрати згідно додатку 11 до зазначеного контракту складають 14820 євро (118 306,99 грн.).

Судовими інстанціями було встановлено, що вказаний контракт передбачав сплату покупцем (позивач) транспортних послуг на розрахунковий рахунок продавця.

Під час перевірки позивачем було надано міжнародну транспортну накладну від 19.05.2006 р. №0000031, відповідно до якої зазначене у контракті від 18.05.2006р. №10/06-У обладнання було доставлено 21.05.2006 р. в місто Трускавець (Україна) з міста Хасково (Болгарія), а 23.05.2006 р. в місто Дніпропетровськ. Обладнання ввезено на територію України по зовнішньоекономічному договору укладеному між ТОВ «Еко Ком»та фірмою «Донідо-Машин Індустрія ЄАД»(Болгарія).

Суд першої інстанції розглядаючи дану справу дійшов висновку, що наведені обставини жодним чином не підтверджують умови постачання обладнання по контракту 18.05.2006 р. №10/06-У, а саме доставку обладнання зі складу продавця з міста Дніпропетровська на виробниче підприємство покупця в місто Трускавець, відтак позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат за 2006 р. транспортні витрати у сумі 98 589,16 грн. та занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у сумі 19 718,00 грн.

Однак із такими висновками суду першої інстанції обґрунтовано не погодився суд апеляційної інстанції з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 зазначено вказаної статті, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 зазначеної статті, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 згаданого Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючі позовні вимоги правомірно дійшов висновку, що з правого аналізу зазначених норм, а також з вимог ведення податкового обліку, не вбачається обмеження форми та виду документів які підтверджують понесені витрати підприємства.

У той же час, віднесення позивачем до складу валових витрат вартості транспортних послуг підтверджується наданою до перевірки міжнародною транспортною накладною від 19.05.2006 р. №0000031, з якої вбачається, що обладнання було доставлено 21.05.2006 р. в місто Трускавець ( Україна) з міста Хасково (Болгарія), а 23.05.2006 р. в місто Дніпропетровськ, що відповідає вимогам контракту від 18.05.2006р. №10/06-У.

Посилання відповідача на порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за товари (послуги), які не призначались для їх використання в господарській діяльності обґрунтовано не взяті судом апеляційної інстанції до уваги.

Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, податкова накладна від 30.05.2006 р. №244, складена за результати проведеної між позивачем та ТОВ «Еко Ком»господарської операції взагалі не містить такої складової витрат як транспортні послуги, а свідчить лише про сплату позивачем податку на додану вартість в ціні придбаних товарів.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок попередньої судової інстанції про недоведеність тверджень відповідача про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2009 р. у справі №2а-4062/09/0470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.