Постанова № 28047969, 13.12.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12378/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"13" грудня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача -Куріленко Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноніколь-Центр»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Техноніколь-Центр»звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними дії щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки та скасувати податкові повідомлення -рішення №0008302208 та №0008312208 від 30.08.2012 року, якими товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Техноніколь-Центр», результати якої оформлено актом від 08.08.2012 року №597/22-8/32046030, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення №0008302208 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 216344,00 грн., у тому числі за основним платежем на 177244,00 грн., за штрафними санкціями -на 39101,00 грн. та №0008312208 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 277688,46 грн., у тому числі за основним платежем на 226918,45 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -50770,00 грн. В решті адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду -скасуванню в частині з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій суб'єкта владних повноважень щодо проведення позапланової виїзної перевірки з огляду на відсутність підстав для її проведення.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.

Колегією суддів установлено, що наказом начальника ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби № 982 від 26 липня 2012 року було призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Техноніколь-Центр»з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Комманд»та Будівельно-виробничим підприємством «Строитель-плюс»за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

На підставі вказаного наказу відповідачем було проведено відповідну перевірку, про що складено акт № 597/22-8/32046030 від 08 серпня 2012 року.

Не погоджуючись із вказаними діями податкового органу, товариство звернулося у суд з даним позовом.

Надаючи правову оцінку доводам позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим документом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Відповідно до копії наказу №1792 від 13.12.2011 року, який міститься в матеріалах справи, в якості підстав для його винесення зазначено пп. 75.1.2. п. 75.1. ст. 75, п.п. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 ПК України.

Особливості проведення документальної виїзної та невиїзної перевірки викладені у ст. 78 ПК України.

У відповідності до п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Згідно пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється у разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Із наведеної норми права вбачається, що обов'язковою передумовою здійснення документальної перевірки є направлення платнику податків запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.

Сторонами даної справи не заперечується, що запит ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 29.05.2012 року №3184/10/22-810 отриманий суб'єктом господарювання. Проте, відповідні пояснення та документальні підтвердження фінансово-господарських операцій, запитувані контролюючим органом позивачем надані не були.

У відповідності до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Аналізуючи наведену правову норму слід дійти висновку, що завданням документальної перевірки є встановлення, зокрема, достовірності та повноти нарахування податків та зборів. Достеменне встановлення вказаних обставин на підставі лише даних податкової звітності платника податку та за відсутності документів первинного бухгалтерського обліку є неможливим.

Необхідність дослідження під час проведення документальної перевірки документів первинного бухгалтерського обліку також закріплена вищезазначеною правовою нормою. Зокрема, такою визначено, що документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 та 78.1 ст. 78 ПК України виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту може бути підставою для проведення як виїзної так і невиїзної документальної перевірки.

Таким чином, у разі виконання платником податків вимог пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України та надання вичерпних пояснень та повного пакету документів на їх підтвердження - здійснюється документальна невиїзна перевірка. Вказаний висновок узгоджується з положеннями п. 79.1 ст. 79 ПК України, який передбачає, що документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

У разі ж ненадання відповіді на запит податкового органу або якщо надані платником податку письмові пояснення та документи будуть визнані неповними чи недостатніми - виникають підстави для проведення виїзної документальної перевірки.

Дії податкового органу щодо направлення письмового запиту про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження, а також щодо проведення саме виїзної документальної перевірки мають на меті отримання від платника податків документів первинного бухгалтерського обліку відносно операцій, достовірність відображення в податковій декларації даних по яких викликала сумнів у контролюючого органу.

Дотримання відповідачем приведених положень Податкового кодексу України під час проведення перевірки, позивачем не заперечується, а тому підстави для визнання незаконними дій щодо її проведення відсутні.

Аналізуючи вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Колегією суддів установлено, що за наслідками проведеної відповідачем перевірки було виявлення допущення суб'єктом господарювання порушень вимог п. 3.1. ст. 3, п. 5.1., п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5, п.п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст. 134, п.п. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2. ст. 138, п.п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 267727,00 грн., а також п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3, п.п. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 185.1. ст. 185, п. 198.1., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 216530,36 грн.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30 серпня 2012 року №0008312208, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 278352,00 грн. та №0008302208, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 217066,00 грн.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень - рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток стало виявлення придбання позивачем товару та у ПП «Комманд»на загальну суму 3461,98 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 577,00 грн., а також послуг з перевезення у ТОВ «Будівельно-виробниче підприємство «Строитель-плюс»на загальну суму 1287279,02 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 214571,16 грн. за договорами, які суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемними, а тому не створюють юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що в проваджені ГСУ ДПС України перебувають кримінальні справи за обвинуваченням директора ТОВ «БВП «Строитель-плюс»ОСОБА_1. у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України та за фактом фіктивного підприємництва -створення і придбання суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема ПП «Комманд»з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів виходить з наступного.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є Закони України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств»та Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Згідно вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з вимогами п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.2. ст. 138 ПК України закріплено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Проте, під час розгляду справи, позивачем не було надано доказів на підтвердження використання у його господарській діяльності товарів, придбаних у ПП «Комманд», що стало підставою для обґрунтованого виключення витрат, понесених у зв'язку з їх придбанням зі складу валових та зменшення податкового кредиту по податку на додану вартість на суму цього податку, сплачену постачальнику.

Щодо правомірності віднесення до складу валових витрат та до податкового кредиту сум податку на додану вартість, коштів сплачених за договорами від 03.01.2009 року №06, від 04.01.2010 року №102 та від 05.01.2011 року №04, укладених з ТОВ «БВП «Строитель-плюс», колегія суддів приходить до наступного.

Як убачається зі змісту названих договорів, позивач (замовник) зобов'язався оплатити перевезення вантажу, а перевізник (ТОВ «БВП «Строитель-плюс») -доставити ввірений йому для перевезення вантаж згідно товарно-транспортних накладних в пункт призначення та передати його уповноваженій на отримання вантажу особі.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відповідно до приписів Податкового кодексу України податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, визнається як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а»п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу п. 201.4 ст. названого кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкової накладної від 01 лютого 2011 року № 1 контрагентом позивача) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем у Податковому кодексі України також визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача ТОВ «БВП «Строитель-плюс»не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також судова колегія не приймає до уваги покликання відповідача на порушення кримінальної справи, в рамках якої допитано в якості свідка директора контрагента позивача.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Частиною першою статті 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

В силу частини 3 названої процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене слід зазначити, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення.

В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги у частині скасування рішення місцевого суду щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішення.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року скасувати в частині визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноніколь-Центр», результати якої оформлено актом від 08.08.2012 року №597/22-8/32046030.

Постановити у зазначеній частині нове рішення, яким у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Техноніколь-Центр»відмовити.

У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Повний текст постанови складено 18 грудня 2012 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.