Рішення № 28046646, 14.12.2012, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2012 р. Справа № 5027/1215/2011.

За позовом приватного підприємця ОСОБА_1 м. Чернівці

до Житлово-будівельного кооперативу № 8 м. Чернівці

про відшкодування вартості ремонтних робіт щодо покращення орендованого майна в сумі 189870 грн.

Суддя М.І.Ніколаєв

Представники сторін:

Від позивача -ОСОБА_2 адвокат

Від відповідача -Гінінгер А.З., дов. від 26.10.2011 року, Степасюк Н.Я. голова правління, Польовий О.С., дов. від 12.11.2012 року, Куруляк Є.К., дов. від 12.11.2012 року, Федорова Л.В., дов. від 12.11.2012 року

СУТЬ СПОРУ: приватний підприємець ОСОБА_1 м. Чернівці звернувся з позовом до Житлово-будівельного кооперативу № 8 (далі -ЖБК №8) м. Чернівці про відшкодування вартості здійснених протягом 2001-2003 років ремонтних робіт щодо покращення орендованого майна площею 147 м2 по АДРЕСА_1 в м. Чернівці в сумі 189870 грн. Крім того, позивач просив суд стягнути з ЖБК №8 витрати на правову допомогу в сумі 8 000 грн.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечує, обґрунтовуючи це тим, що приміщення було передано позивачу у справному стані, тож підстав для проведення ремонтних робіт не було. Крім того, відповідач стверджує, що правління ЖБК №8 не надавало дозвіл на проведення поліпшень орендованого майна, відтак усі наявні у позивача документи є підробленими. При цьому, відповідач наголосив на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності, з урахуванням чого просить суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 28.10.2011 року порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд на 14.11.2011 року.

Ухвалами суду від 14.11.2011 року та 30.11.2011 року розгляд справи відкладався за клопотаннями сторін (суддя С.М.Гушилик С.М.).

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гушилик С.М. справу у встановленому порядку передано до провадження судді М.І.Ніколаєва.

У судовому засіданні 12.12.2011 року оголошено перерву до 21.12.2011 року.

Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою суду від 06.02.2012 року у справі призначено судово-технічну експертизу документів, проведення якої доручено експертам Київського НДІ судових експертиз.

Ухвалою суду від 08.10.2012 року у зв'язку з неможливістю надання висновку судово-технічної експертизи провадження у справі поновлено.

18.10.2012 року від представника відповідача надійшло клопотання про призначення судово-технічної експертизи, на вирішення якої поставити питання щодо визначення фактичного стану спірного приміщення перед початком проведення робіт, визначення обсягу ремонтних робіт та необхідного переліку ремонтних робіт для приведення орендованого майна у стан, придатний для його експлуатації.

У свою чергу, позивач проти проведення експертизи заперечив, зазначаючи, що вона лише призведе до додаткових витрат по справі. Разом з тим, в разі призначення у справі судової експертизи позивач просив суд на вирішення експерта поставити питання щодо визначення вартості проведених робіт щодо покращення орендованого приміщення та вартості його невід'ємних поліпшень.

У судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва.

Розглянувши у судовому засіданні подані клопотання, заслухавши представників сторін та вивчивши матеріали справи суд дійшов висновку, що відсутні підстави для призначення судової експертизи для визначення вартості необхідних витрат на поліпшення орендованого майна, адже у задоволенні позову слід відмовити виходячи з того, що у відповідача взагалі відсутній обов'язок компенсувати вартість невід'ємних поліпшень об'єкта оренди.

При цьому суд встановив наступне.

Згідно зареєстрованого рішенням міськвиконкому м. Чернівці статуту ЖБК №8 останній утворений з метою задоволення членів кооперативу та членів їх сімей житлом у вигляді ізольованої квартири шляхом будівництва 40-квартирного будинку та подальшої експлуатації і управління цим будинком.

Юридична адреса ЖБК №8 -м. Чернівці АДРЕСА_1 (п. 29 статуту).

При цьому, як встановлено судовим слуханням та не заперечується представниками сторін, 40-квартирний жилий будинок по АДРЕСА_1 в м. Чернівці, крім квартир, за які громадянами повністю внесені пайові внески, є колективною власністю ЖБК №8.

01.10.2001 року між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) укладено договір оренди, згідно якого орендодавець зобов'язався передати орендарю приміщення в будинку по АДРЕСА_1 площею 147 м2 в справному стані під переобладнання під магазин товарів народного споживання, кафе-бар та офіс (а.с.17, т.1).

Згідно умов даного договору орендар зобов'язався проводити ремонт приміщення та всього обладнання (п. 2.2), сплачувати орендну плату за приміщення в сумі 3 грн. за 1 м2 не пізніше 15 числа поточного місяця з урахуванням ПДВ (п.2.4, 2.6).

Термін дії договору 3 роки, до 01.10.2004 року. При цьому сторони домовились, що при відсутності претензій договір автоматично продовжується на 1 рік з відповідним письмовим повідомленням.

02.10.2001 року сторони уклали акт прийому-передачі до вищевказаного договору, яким обумовили, що приміщення знаходиться в задовільному стані, а для здійснення господарської діяльності орендаря приміщення потребують здійснення віддільних та невіддільних покращень. Вартість витрат на ремонтні роботи щодо покращення приміщень, які будуть здійснені орендарем з письмової згоди орендодавця, будуть відшкодовані йому після припинення найму приміщення.

Листом від 02.10.2001 року позивач на підставі п. 1.1 договору від 01.10.2001 року звернувся до відповідача за його згодою для початку робіт, пов'язаних із капітальним ремонтом та переобладнанням орендованого приміщення під магазин товарів народного споживання, кафе-бар з більярдом та офіс. При цьому, позивач визначив орієнтовний перелік та вартість робіт, яка становить 75 000 грн.

У відповідь на дане звернення позивача, листом від 02.10.2001 року, голова ЖБК №8 гр. Я.В.Кукульняк повідомив ПП ОСОБА_1, що правління ЖБК №8 дозволяє здійснити йому капітальний ремонт та поліпшення (віддільні та невіддільні) орендованого цокольного приміщення згідно визначеного переліку.

При цьому, доказів недійсності даного листа відповідачем не надано, а судово-технічна експертиза щодо його дійсності не відбулась з незалежних від суду причин, адже позивач не надав свою згоду на вирізання рукописних записів, що призвело би до втрати цього документу.

Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 20.11.2001 року №974/23 позивачу дозволено обладнати в орендованому приміщенні магазин, кафе-бар та офіс.

25.12.2002 року між сторонами укладено договір оренди, згідно умов якого орендодавець зобов'язується передати у строкове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 147 м2, орендар зобов'язується прийняти дане приміщення та своєчасно сплачувати орендну плату(п.1.1, 1.2 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що термін його дії складає 1 рік з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Судовим слуханням встановлено, що з урахуванням того, що спірне приміщення відповідно до акту від 02.10.2001 року вже було передано позивачу та з його користування не вибувало, акт прийому-передачі до договору від 25.12.2002 року сторони не підписали.

Згідно п. 6.1 договору від 25.12.2002 року розмір орендної плати склав 4,50 грн. за 1 м2, яку орендар зобов'язувався сплачувати до 15 числа поточного місяця з урахуванням ПДВ (п. 6.4 договору).

Пунктом 7.5 договору від 25.12.2002 року передбачено, що в разі дострокового розірвання договору оренди за погодженням сторін поліпшення орендованого майна, здійсненні орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визначаються власністю орендаря, якщо ці поліпшення можливо відокремити без шкоди для об'єкта оренди. Поліпшення, які неможливо відокремити, визначаються власністю орендодавця і підлягають відшкодуванню в порядку і межах сум, визначених на підставі експертного висновку незалежного експерта з врахуванням зносу об'єкта оренди.

Актом державної технічної комісії від 24.06.2003 року магазин, кафе-бар та офіс по АДРЕСА_1 в м. Чернівці площею 162,20 м2 прийнято в експлуатацію.

Відповідно до акту виконаних ремонтних робіт від 24.06.2003 року (а.с. 27, т.1) сторони погодили, що орендар з письмового дозволу орендодавця здійснив ремонтні роботи щодо покращення орендованого приміщення, яке на дату передачі його в оренду потребувало невіддільних та віддільних покращень, ремонту.

Даним актом сторони засвідчили, що на підставі письмового дозволу орендодавця орендар здійснив ряд внутрішніх та зовнішніх покращень, а також він здійснив загально будівельні роботи вартістю 122 268 грн. Відтак, в даному акті сторони лише передбачили сам факт внутрішніх та зовнішніх покращень, не визначивши вартість поліпшень орендованого майна, адже зазначили лише загальну вартість будівельних робіт.

При цьому, в результаті здійснення ремонту орендованого приміщення орендар за згодою орендодавця здійснив добудову приміщення, площа якого тепер складає 162,20 м2.

Доводи відповідача щодо недійсності акту виконаних ремонтних робіт від 24.06.2003 року судом також відхиляються з тих підстав, що останній підписаний та скріплений печатками сторін, належних та допустимих доказів його недійсності суду не надано, а судово-технічна експертиза даного документу не відбулась з незалежних від суду причин, адже позивач не надав свою згоду на вирізання рукописних записів, що призвело би до втрати цього документу.

Згідно звіту про оцінку майна (а.с.48-82, т.1) ринкова вартість, без ПДВ, невід'ємних поліпшень нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 в м. Чернівці становить 189 870 грн.

25.12.2003 року між сторонами укладено договір оренди, згідно умов якого орендодавець зобов'язується передати у строкове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 147 м2, орендар зобов'язується прийняти дане приміщення та своєчасно сплачувати орендну плату(п.1.1, 1.2 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що термін його дії складає 4 роки з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Судовим слуханням встановлено, що з урахуванням того, що спірне приміщення відповідно до акту від 02.10.2001 року вже було передано позивачу та з його користування не вибувало, акт прийому-передачі до договору від 25.12.2003 року сторони також не підписали.

Згідно п. 6.1 договору від 25.12.2003 року розмір орендної плати складав 4,50 грн.(2003 рік), 10 грн. (2005 рік), 11 грн. (2006 рік) та 13 грн. (2007 рік) за 1 м2, яку орендар зобов'язувався сплачувати до 15 числа поточного місяця з урахуванням ПДВ (п. 6.4 договору).

Пунктом 7.5 договору від 25.12.2003 року сторони передбачили, що в разі дострокового розірвання договору оренди за погодженням сторін поліпшення орендованого майна, здійсненні орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визначаються власністю орендаря, якщо ці поліпшення можливо відокремити без шкоди для об'єкта оренди. Поліпшення, які неможливо відокремити, визначаються власністю орендодавця і підлягають відшкодуванню в порядку і межах сум, визначених на підставі експертного висновку незалежного експерта з врахуванням зносу об'єкта оренди.

Листом від 07.06.2004 року ЖБК №8 повідомив позивача, що заперечень та зауважень щодо існування та дотримання умов договору оренди від 25.12.2003 року не має.

25.12.2007 року між сторонами укладено договір оренди, згідно умов якого орендодавець зобов'язується передати у строкове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 147 м2, орендар зобов'язується прийняти дане приміщення та своєчасно сплачувати орендну плату(п.1.1, 1.2 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що термін його дії складає 2 роки 364 дні з моменту його підписання. Договір вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Судовим слуханням встановлено, що з урахуванням того, що спірне приміщення відповідно до акту від 02.10.2001 року вже було передано позивачу та з його користування не вибувало, акт прийому-передачі до договору від 25.12.2007 року сторони також не підписали.

Крім того, доказів державної реєстрації та нотаріального посвідчення сторони суду також не надали.

Проте, виходячи з вимог ч.2 ст. 35 ГПК України та враховуючи, що рішенням господарського суду Чернівецької області від 05.08.2011 року по справі №10/92, яке набрало законної сили, встановлений факт укладення даного правочину, суд застосовуючи преюдицію виходить з того, що даний договір був укладений, недійсним не визнавався та діяв протягом встановленого строку, тобто по 24.12.2010 року.

Згідно п. 6.1 договору від 25.12.2007 року розмір орендної плати склав 17 грн. за 1 м2, яку орендар зобов'язувався сплачувати до 15 числа поточного місяця з урахуванням ПДВ (п. 6.3 договору).

Пунктом 7.5 договору від 25.12.2007 року сторони передбачили, що в разі дострокового розірвання договору оренди за погодженням сторін поліпшення орендованого майна, здійсненні орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визначаються власністю орендаря, якщо ці поліпшення можливо відокремити без шкоди для об'єкта оренди. Поліпшення, які неможливо відокремити, визначаються власністю орендодавця і підлягають відшкодуванню в порядку і межах сум, визначених на підставі експертного висновку незалежного експерта з врахуванням зносу об'єкта оренди.

20.10.2010 року ЖБК №8 повідомив позивача, що строк дії договору оренди від 25.12.2007 року продовжуватись не буде та попередило останнього про необхідність звільнення приміщення у строк до 25.12.2010 року.

03.12.2010 року позивач звернувся до ЖБК №8 з листом-пропозицією про відшкодування вартості здійснених ремонтних робіт щодо покращення орендованого майна.

Даний лист залишений ЖБК №8 без відповіді та стоном на момент вирішення спору вартість здійснених ремонтних робіт щодо покращення орендованого майна позивачу не відшкодована.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 05.08.2011 року по справі №10/92 у задоволенні позиву ПП ОСОБА_1 про спонукання до продовження договору оренди від 25.12.2007 року відмовлено, натомість зустрічний позов ЖБК №8 задоволено та зобов'язано ПП ОСОБА_1 звільнити орендовані приміщення у строк до 01.10.2011 року.

Як вбачаться з постанови Старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ та акту державного виконавця позивач виконав рішення суду по справі №10/92 та звільнив орендоване приміщення лише 13.07.2012 року.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Статтею 258 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

При цьому, ст. 272 Цивільного кодексу Української РСР передбачала, що в разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором. Зроблені наймачем без дозволу наймодавця поліпшення, якщо їх можна відокремити без шкоди для майна і якщо наймодавець не погодиться відшкодувати їх вартість, можуть бути вилучені наймачем. Вартість поліпшень, які зроблені наймачем без дозволу наймодавця і які не можна відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягає.

У свою чергу, частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

На підставі п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань,крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 778 ЦК України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Відтак, за загальним правилом, належними доказами письмової згоди орендодавця на проведення поліпшень орендованого майна можуть бути відповідний лист орендодавця, додаткова угода до договору оренди або ж безпосереднє оформлення такої згоди в самому договорі оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, договором оренди від 01.10.2001 року сторони не врегулювали питання відшкодування вартості необхідних витрат для поліпшення найнятого майна.

Разом з тим, дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна надано позивачу в листі голови правління ЖБК №8 від 02.10.2001 року та акті прийому-передачі від 02.10.2001 року і акті виконаних ремонтних робіт від 24.06.2003 року, що передбачали відшкодування витрат на ремонтні роботи щодо покращення приміщень після припинення найму приміщення.

Поряд з цим, сторони за весь час існування між ними орендних відносин підписали ще 3 договори оренди, за змістом яких передбачили можливість відшкодування вартості необхідних витрат для поліпшення орендованого майна лише в разі дострокового розірвання договору оренди за погодженням сторін.

Відтак, виходячи з умов вищевказаних договорів та враховуючи, що жоден з договорів оренди, протягом яких виконувались ремонтні роботи, так само як і договір від 25.12.2007 року, достроково не розривалися, у відповідача як орендодавця взагалі відсутній обов'язок компенсувати вартість невід'ємних поліпшень об'єкта оренди (аналогічну позицію викладено в Постанові ВГС України від 12.05.2011 року по справі №22/125), що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Поряд з цим, ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, а закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові (ст. 80 Цивільного кодексу Української РСР).

Відповідно до перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки відповідно до ст. 257 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 786 ЦК України до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.

У цій справі відносини найму між сторонами тривали протягом 2001-2010 років та базувались на укладених чотирьох договорах оренди. Таким чином, перебіг позовної давності щодо відшкодування здійснених поліпшень починається з моменту припинення дії договору оренди, протягом дії якого були здійснені такі поліпшення.

Аналогічну позицію викладено в Постанові ВГС України від 10.08.2011 року №34/2 та Постанові Київського апеляційного господарського суду по справі №34/2 від 31.05.2011 року.

Суд при цьому враховує те, що договори оренди хоча й укладалися на одне й те ж саме приміщення, але кожен з чотирьох договорів є окремим правочином, оскільки сторони, укладаючи черговий договір змінювали істотні умови договору оренди (розмір орендної плати, строк дії договору тощо), що згідно з приписами ст. 220 Цивільного кодексу Української РСР і ст. 604 ЦК України (новація) припиняло зобов'язання за попереднім договором.

З огляду на зазначене, перебіг строку позовної давності вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості щодо відшкодування витрат на поліпшення орендного приміщення виконаних протягом листопада 2001 року -червня 2003 року розпочався з 25.12.2003 року, оскільки зазначені поліпшення остаточно здійснені та прийняті ЖБК №8 протягом дії договору оренди від 25.12.2002 року, строк дії якого припинився 25.12.2003 року, та відповідно закінчився, з урахуванням перехідних положень ЦК України 25.12.2004 року.

Водночас, за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду 28.10.2011 року, тобто після спливу строку позовної давності, що в тому разі, коли позов був би заявлений обґрунтовано, а право позивача, про захист якого він просить, дійсно було порушено, слугувало би самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому суд відхиляє заперечення позивача щодо пропуску строку позовної давності виходячи з наступного.

Дійсно, відповідно до вимог ст. 785 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Статтею 258 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

У свою чергу, судовим слуханням встановлено, що з урахуванням того, що спірне приміщення відповідно до акту від 02.10.2001 року вже було передано позивачу та з його користування не вибувало, акт прийому-передачі до усіх наступних договорів оренди сторони не підписували, хоча й передбачали таку дію в договорах від 25.12.2002 року та 25.12.2003 року.

Проте, строк дії договору від 25.12.2007 року не прив'язаний до укладення акту приймання-передачі приміщення, оскільки п. 3.1 даного договору сторони домовились, що він діє з моменту підписання.

Тож, навіть якщо припустити, що відсутність актів приймання-передачі до договорів від 25.12.2002 року та 25.12.2003 року зумовлює те, що вони були фактично не укладені та строк їх дії не розпочався, продовжив діяти, з урахуванням автоматичної пролонгації, договір від 01.10.2001 року. Але й в цьому випадку, укладаючи договір від 25.12.2007 року, сторони припинили дію договору від 01.10.2001 року, в межах якого проведено ремонтні роботи та після припинення дії якого розпочався встановлений ЦК України річний строк позовної давності, також пропущений позивачем.

Крім того, посилання позивача на те, що строк дії договору оренди від 01.10.2001 року припинив свою дію лише після фактичного повернення орендованого майна судом також відхиляються, оскільки згідно з п. 1 ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, а до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Аналогічну позицію викладено в Постанові ВГС України від 30.05.2012 року №36/136-30/142.

При цьому, факт укладення та дії договору оренди від 25.12.2007 року встановлено рішенням господарського суду Чернівецької області від 05.08.2011 року по справі №10/92 та в силу положень ст. 35 ГПК України не потребує повторного доведення. У свою чергу, в межах даної справи і сам позивач позивався про продовження строку дії договору від 25.12.2007 року, а не 01.10.2001 року.

У свою чергу, згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За таких обставин справи, у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку необґрунтованістю та безпідставністю, судові витрати залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні клопотання про призначення судової експертизи відмовити.

2. У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено та підписано 10.12.2012 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для оскарження, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Суддя М.І. Ніколаєв