Ухвала суду № 28036910, 15.05.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2012 р.

справа № 2а-9667/10/0470

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Малиш Н.І.

суддів: Мельника В.В. Щербака А.А.

при секретарі судового засідання: Пасічника Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міського комунального виробничого підприємства "Дніпроводоканал" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року у справі №2а-9667/10/0470 за позовом Міського комунального виробничого підприємства "Дніпроводоканал" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з великими платниками податків в м.Дніпропетровську про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

Міське комунальне виробниче підприємство «Дніпроводоканал»звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків про визнання податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську №0000628823/0 від 15.07.2010р. недійсним. В обґрунтування позову позивач зазначив, що згідно повідомлення-рішення позивача було зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% в сумі 124 057,47 грн. за затримку на 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах, передбаченого п.п.5.3.1. п.5.3. ст.5 та на підставі пп.17.1.7 п.17.1. ст.17 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у розмірі 1240 574,65 грн.

Позивач вважає, що терміни сплати податкових зобов'язань по податку на додану вартість по вітчизняних товарах, підприємством порушені не були, оскільки СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську: на підставі рішення від 30.01.2009р. № 35 було надано позивачу розстрочення сплати податкових зобов'язань на суму 2382528,00 грн. під проценти терміном з 30.01.2009р. до 21.12.2009р., на підставі рішення від 27.03.2009р. № 130 було надано розстрочення сплати податкових зобов'язань на суму 2926 279,00 грн. під проценти терміном з 30.03.2009р. до 21.12.2009р., на підставі рішення від 30.07.2009р. № 270 було надано розстрочення сплати податкових зобов'язань на суму 459309,00 грн. під проценти терміном з 30.07.2009р. до 21.12.2009р., на підставі рішення від 31.08.2009р. № 306 було надано розстрочення сплати податкових зобов'язань на суму 2468830,00 грн. під проценти терміном з 31.08.2009р. до 21.12.2009р., на підставі рішення від 30.09.2009р. № 352 було надано розстрочення сплати податкових зобов'язань на суму 1084989,53 грн. під проценти терміном з 30.09.2009р. до 21.12.2009р.

Окрім того, відносно позивача господарським судом Дніпропетровської області було порушено провадження у справі про визнання його банкрутом. Відповідно до п.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р. мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. У період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів пеня та штраф за порушення строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань, передбачені пп.17.1.7 ст.17 Закону №2181 не нараховується.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010р. у задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове про задоволення позову. Скаргу обґрунтовано тим, що відповідачем подано до господарського суду Дніпропетровської області заяву про визнання кредиторських вимог до яких включена податкова заборгованість щодо якої точиться спір, крім того суд першої інстанції не врахував те, що у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів пеня та штраф за порушення строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань, передбачені пп.17.1.7 ст.17 Закону №2181 не нараховується.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав в ній викладених.

Представник Відповідача до суду не з’явився. Про день, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи є належний доказ, що дає судові підстави для застосування положень частини 4 статті 196 КАС України.

Заслухавши представника позивача, доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно матеріалам справи, в результаті планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства в період з 01.06.2009р. по 01.03.2010р. відповідачем було складено акт від 01.07.2010р. №1486-08-03/3-03341305, на підставі якого прийняте податкове повідомлення-рішення від 15.07.2010р. №0000628823/0 про застосування штрафних санкцій у розмірі 10% за затримку до 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у сумі 124 057,47 грн.

Так судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що податкове зобов'язання з ПДВ було самостійно визначене позивачем у податковій декларації від 20.01.2010р. №20081 на суму 2 658 283,00 грн.

Відповідно доп.5.1 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. №2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Згідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 даного Закону платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 закону для подання податкової декларації.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував податкові зобов'язання по податковій декларації з ПДВ № 20081 від 20.01.2010 р.

У відповідності до пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181 до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 124057,47 грн., за затримку до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі 10% від погашеної суми податковою боргу у розмірі 1 240 574,65 грн., яка несвоєчасно була сплачена позивачем.

Також судом першої інстанції вірно встановлено щодо безпідставності твердження позивач, що штрафна санкція була застосована на суму узгодженого податкового зобов'язання з ПДВ, щодо якої було укладено договір при розстрочення податкових зобов'язань і тому фактичний термін сплати податкового зобов’язання наступає після закінчення терміну дії такого договору, оскільки договір про розстрочення податкових зобов'язань з ПДВ відповідно до податкової декларації від 20.01.2010р. №20081 на суму 2 658 283,00 грн. між СДПІ ВПП та позивачем не укладався. Всі договори про розстрочення сплати податкових зобов'язань які були вказані позивачем не стосуються податкової декларації з ПДВ від 20.01.2010р. №20081.

Щодо зазначення позивачем про те, що у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів пеня та штраф за порушення строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань, передбачені пп.17.1.7 ст.17 Закону №2181 не нараховується слід зазначити наступне.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2006 було порушено провадження у справі про банкротство МКВП „Дніпроводоканал" згідно зі ст.ст.11.12 Закону №2343.

Податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкції за несвоєчасну сплату суми узгоджених податкових зобов'язань №0000628823/0 було винесено 15.07.2010р., тобто після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 цього ж Закону, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові санкції (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), стосується вимог, зобов'язань, що підпадають під поняття мораторію.

Таким чином, ці положення слід застосовувати у контексті статті 1 вказаного Закону, де наведено визначення мораторію.

На нарахування, здійснене відповідачем оскарженим рішенням встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»обмеження не поширюються, оскільки введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючим органам нараховувати як поточні податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов'язання, які виникли до, а виявлені були після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання до моменту введення мораторію.

Крім того, відповідно до ч.8 ст.5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»№2343 положення цього закону не застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього.

Рішенням Дніпропетровської міської ради V скликання від 25.03.2009р. №2/44 визначено, що до МКВП «Дніпроводоканал»не застосовуються положення Закону №2343.

Щодо зазначення у скарзі позивача про те, що відповідачем подано до господарського суду Дніпропетровської області заяву про визнання кредиторських вимог до яких включена податкова заборгованість щодо якої точиться спір, слід зазначити, що позивач належних доказів як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції не надав.

Таким чином доводи Позивача в апеляційній скарзі, спростовуються дослідженими по справі доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду, тому колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення.

У відповідності до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195 196, 199, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Міського комунального виробничого підприємства "Дніпроводоканал" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року у справі № 2а-9667/10/0470 за позовом Міського комунального виробничого підприємства "Дніпроводоканал" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з великими платниками податків в м.Дніпропетровську про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Відповідно до ст. 254 КАС України ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 30 травня 2012року.

Головуючий: Н.І. Малиш

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: А.А. Щербак