Ухвала суду № 28030407, 05.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" грудня 2012 р. м. Київ К-22724/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Ритова В.В.,

за участю:

представника позивача -Кричуна В.В.,

представника відповідача - Шестакова М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Державної податкової служби

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2006 року

у справі № 3/258-2/98-8/154

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурсна компанія»

до Надвірнянської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, податкових вимог та рішення про застосування заходів погашення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурсна компанія»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Надвірнянської об'єднаної державної податкової інспекції (далі -відповідач) про визнання недійсним акту документальної перевірки № 512/26-32446237 від 18 червня 2004 року, складеного Надвірнянською ОДПІ; визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 18 квітня 2004 року № 0000132600/0/0, № 0000162600/0, № 0000172600/0; зобов'язання Надвірнянську ОДПІ протягом п'яти днів з моменту отримання судового рішення по справі надати до відділення Державного казначейства в місті Надвірна висновок про відшкодування ТОВ «Ресурсна компанія»бюджетної заборгованості по податку на додану вартість на суму 5524061,00 грн.; визнання недійсними другої податкової вимоги від 05 серпня 2004 року № 2/133 та рішення № 5 від 06 вересня 2004 року про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів (в редакції заяви про доповнення позовних вимог -т. 1 арк. справи 98-99).

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2005 року справу в частині позовних вимог про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Надвірнянської ОДПІ від 18 червня 2004 року № 0000162600/0, № 0000172600/0 другої податкової вимоги від 05 серпня 2004 року № 2/133 та рішення № 5 від 06 вересня 2004 року про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2005 року у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2006 року постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2005 року скасовано і прийнято нове рішення. Позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Надвірнянської ОДПІ від 18 червня 2004 року: № 0000162600/0 визначення ТОВ «Ресурсна компанія»податку на додану вартість в сумі основного платежу 11682,00 грн. та штрафних санкцій 5853,00 грн.; № 0000172600/0, яким виявлено завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 1312398,00 грн.; другу податкову вимогу від 05 серпня 2004 року № 2/133, рішення № 5 від 06 вересня 2004 року про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2007 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2006 року було скасовано та залишено в силі постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2005 року.

Постановою Верховного Суду України від 26 травня 2010 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2007 року було скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2010 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області.

В касаційній скарзі ДПІ у Надвірнянському районі Івано-Франківської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2006 року та залишити в силі постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2005 року.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Ресурсна компанія», посилаючись на те, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2006 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні відповідач заявив усне клопотання про заміну ДПІ у Надвірнянському районі Івано-Франківської області її правонаступником -ДПІ у Надвірнянському районі Івано-Франківської області ДПС, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців серії ААБ № 352793 від 07 березня 2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

За таких обставин, колегія суддів ухвалила замінити ДПІ у Надвірнянському районі Івано-Франківської області її правонаступником -ДПІ у Надвірнянському районі Івано-Франківської області ДПС.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Надвірнянською ОДПІ була проведена перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Ресурсна компанія»за період з 01 квітня 2003 року по 31 березня 2004 року, за результатами якої складено акт № 512/26-32446237 від 18 червня 2004 року.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податку на додану вартість на суму 11682,00 грн. та зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 1312398,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що позивач не має права на бюджетне відшкодування заявлених у грудні 2003 року сум податку на додану вартість згідно договору купівлі-продажу товарів народного вжитку від 03 грудня 2003 року, укладеного з ТОВ МЖК «Конкріт»ЛТД, які в подальшому були реалізовані ТОВ «Скіф», державна реєстрація якого була скасовано рішенням Господарського суду Волинської області від 30 червня 2004 року у справі № 2/66-70, а контрагент ТОВ МЖК «Конкріт»ЛТД - ПП «Армада»в податковій декларації не відобразило податкових зобов'язань за угодою з ТОВ МЖК «Конкріт»ЛТД, з урахуванням того, що згідно пояснень власників приміщень по вул. Ранкова, 26 у м. Луцьку у приміщеннях, які їм належать, ніякої побутової техніки не зберігалось.

18 червня 2004 року Надвірнянською ОДПІ на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000162600/0, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ТОВ «Ресурсна компанія»суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 17535,90 грн., у тому числі: 11682,00 грн. -за основним платежем, 5853,90 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

18 червня 2004 року Надвірнянською ОДПІ на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000172600/0, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», виявила завищення ТОВ «Ресурсна компанія»суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1312398,00 грн., у тому числі: за серпень 2003 року -1580,00 грн., за листопад 2003 року -825,00 грн., за грудень 2003 року -272439,00 грн., за січень 2004 року -1037554,00 грн.

Також податковим органом здійснювалися наступні заходи щодо стягнення податкового боргу стосовно ТОВ «Ресурсна компанія»: надсилалася друга податкова вимога від 05 серпня 2004 року № 2/133 та було прийнято рішення № 5 від 06 вересня 2004 року про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що за результатами господарських операцій податок на додану вартість до бюджету не надійшов.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач здійснив розрахунок із постачальником, у тому числі сплатив податок на додану вартість до бюджету, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 03 грудня 2003 року між ТОВ «Ресурсна компанія»(покупець) та ТОВ МЖК «Конкріт»ЛТД (продавець) був укладений договір № 3/12-03 купівлі-продажу товарів народного вжитку на умовах товарного кредиту вартістю 115178772,00 грн. (податок на додану вартість -19196462,00 грн.). Порядок розрахунків за вказаним договором сторонами змінювався. Зокрема, угодою № 2 від 01 вересня 2005 року про внесення змін до договору № 3/12-03 від 03 грудня 2003 року сторони узгодили, що ТОВ «Ресурсна компанія»зобов'язується здійснити оплату отриманого товару та товарного кредиту згідно договору у повному обсязі протягом одного -двох календарних місяців з моменту повернення ТОВ МЖК «Конкріт»ЛТД векселів та підписання відповідного акту приймання-передачі векселя.

Отримання товарів підтверджується актами приймання-передачі (т.2 арк. справи 22-28), податковими накладними(т.2 арк. справи 42,43,47,49,51,53,55,57), накладними (т.2 арк. справи 50,52,54,56,58).

Зобов'язання ТОВ «Ресурсна компанія»щодо оплати вартості отриманого товару були виконані у грудні 2005 року, що підтверджується довідкою КБ «Західінкомбанк»від 21 грудня 2005 року за вих. № 17-332 та копіями платіжних доручень (т.3 арк. справи 137-201).

Виходячи з правила першої події, визначеного підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), ТОВ «Ресурсна компанія»сформувало податковий кредит за операціями з ТОВ МЖК «Конкріт»ЛТД.

Порушень, допущених позивачем при обчисленні та формуванні податкового кредиту, суди попередніх інстанцій на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, не встановили. Не встановлено будь-яких порушень і його безпосереднім контрагентом-постачальником -ТОВ МЖК «Конкріт»ЛТД. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

Так, факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з абзацом 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, та строки розрахунків з бюджетом, врегульований пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно абзацу 1 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

За приписами абзацу 1 підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Абзацом 2 підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Твердження ДПІ у Надвірнянському районі Івано-Франківської області про те, що позивач не має права на бюджетне відшкодування заявлених у грудні 2003 року сум податку на додану вартість згідно договору купівлі-продажу товарів народного вжитку від 03 грудня 2003 року, укладеного з ТОВ МЖК «Конкріт»ЛТД, які в подальшому були реалізовані ТОВ «Скіф», державна реєстрація якого була скасовано рішенням Господарського суду Волинської області від 30 червня 2004 року у справі № 2/66-70, а контрагент ТОВ МЖК «Конкріт»ЛТД -ПП «Армада»в податковій декларації не відобразило податкових зобов'язань за угодою з ТОВ МЖК «Конкріт»ЛТД, правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне. Крім того, податковим органом не доведено факт безтоварності операцій за угодами купівлі-продажу, укладеними позивачем з ТОВ «Скіф»та ТОВ МЖК «Конкріт».

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Згідно абзацу 1 пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність спірних податкових повідомлень-рішень від 18 квітня 2004 року № 0000162600/0 та № 0000172600/0 та, як наслідок, безпідставність другої податкової вимоги від 05 серпня 2004 року № 2/133 та рішення № 5 від 06 вересня 2004 року про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Державної податкової служби підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2006 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна