Ухвала суду № 28029699, 03.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2012 року м. Київ К-1676/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Маріупольського трамвайно-тролейбусного управління та Державної податкової інспекції у м. Маріуполі

на постанову Господарського суду Донецької області від 02.09.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2008

у справі № 26/211а (№ 22-а-12326/080)

за позовом Маріупольського трамвайно-тролейбусного управління

до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Донецької області від 02.09.2008, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2008, позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 40367,76 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 20183,88 грн. В решті частині вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову, в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Також, не погодившись з оскаржуваними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами проведеної відповідачем позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2002 по 01.10.2003, був складений акт перевірки від 14.01.2004 № 1/23 111/05393725, в якому встановлено, у т.ч., заниження позивачем ПДВ на 42634,00 грн. внаслідок наступних порушень:

- в порушення п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" до складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ по товарам, роботам, (послугам), вартість яких не відноситься до складу валових витрат, а саме: у січні 2002 року до складу валового кредиту віднесено суму ПДВ 29739,5 грн. по сталі оцинкованій, яку МТТУ згідно прибуткового ордеру №103а було отримано від ВАТ ММК ім. Ілліча безкоштовно (лист від 27.11.2001 „Про оказание безвозмездной помощи", постанова Правління 38/70 від 19.12.2001); у січні-березні 2002 року зайво віднесені суми витрат на виробництво теплової енергії для власних потреб. Таким чином, внаслідок цього порушення податковий кредит завищений у січні на 4466,04 грн., у лютому - на 3963,25 грн., у березні - на 2198,71 грн. Разом завищення складає 10628 грн.;

- в порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про додаток на додану вартість" у січні 2002 року до складу податкового кредиту віднесено суму 2266,24 грн. (у книзі придбання товарів (робіт, послуг) зроблено запис №8072 „лом цветной"), яка не підтверджена відповідними документами, а саме податкову накладну на вказану суму до перевірки не надано.

На підставі акта перевірки, відповідачем було прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 16.01.2004 № 0000012330/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ та штрафних санкцій в загальній сумі 63951,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про недійсність зазначеного рішення відповідача в частині визначення позивачу податкових зобов'язань з ПДВ в загальній сумі 60551,64 грн., суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.п.7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до і складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів або і нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 вказаного Закону, у разі коли платник податку придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Судами встановлено, що виходячи з бухгалтерської і податкової звітності слідує, що позивач включив до податкового кредиту січня 29739,50 грн., проте в Книзі придбання товарів (робіт, послуг) за січень 2002 року не зазначено дату отримання податкової накладної, номер податкової накладної, найменування підприємства продавця, його податковий номер тощо. Податкову накладну по вказаній операції позивачем не надано.

Зазначене порушення підтверджено, також, у висновку судової економічної експертизи № 169/24.

Разом з тим, експертизою встановлено факт отримання позивачем автошин 300х508К/П.00Р20 мод. И-111А в / кількості 96 шт. по ціні 869,64 грн. та автошин 320х508КЛ2.00Р20 мод. И-332Д4 в кількості 95 шт. по ціні 999,49 грн. на загальну суму 178437,00 грн. з урахуванням ПДВ у сумі 29739,50 грн., що підтверджується первинними бухгалтерськими документами (накладними, прибутковим ордером на оприбуткування ТМЦ) та бухгалтерським записом в Журналі-ордері №6 за січень 2002 р. (Дт201 КтбЗ на суму 178437,94 грн., ДтбЗ КтЗб.1 на суму178437,00 грн.). Як встановлено експертизою, згідно з Книгою придбання товарів (робіт, послуг) Маріупольського ТТУ сума ПДВ 29739,50 грн. в вартості автошин не була врахована до складу податкового кредиту по ПДВ за січень 2002 р., оскільки відображена в графі 18 "товари, що включаються до валових витрат з ПДВ для здійснення операцій, що не обкладаються податком (п.3.2 ст.3, 5 ЗУ «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до підпункту „б" п.п. 4.2.2 п.4.2 ст. 4 ЗУ „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що порушення позивачем норм п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», яке призвело до завищення податкового кредиту по господарській операції з безоплатного отримання сталі оцинкованої, та п.п. 7.4.1. п. 7.4., п.п. 7.5.3 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», яке призвело до заниження податкового кредиту по господарській операції з придбання автошин для використання в господарській діяльності підприємства, які здійснені в січні 2002 року є взаємокомпенсуючими, у зв'язку з чим не змінювали бази оподаткування ПДВ в цьому періоді.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, яка укладена позивачем з ВАТ «Міськбуд»на проведення товарообмінної (бартерної) операції, щодо обміну сталі оцинкованої у кількості 59,1 тонн (на суму 178437грн.) на автошини (на суму 178437грн.), судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсним чи неукладення вказаного правочину. Також, відповідачем в судах попередніх інстанцій не було надано належних та допустимих доказів нікчемності договору, укладеного позивачем з його контрагентом, фіктивної господарської діяльності, безтоварності господарської операції, а також, що укладений правочин порушує публічний порядок відповідно до ч.2 ст. 228 ЦКУ.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів про визнання недійсним рішення відповідача на суму 10628 грн. та відповідної суми штрафних санкцій, оскільки в акті перевірки відсутні найменування первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського та податкового обліку, при перевірці яких встановлено порушення приписів п.п.7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», тобто, відповідачем документально не доведено завищення позивачем сум податкового кредиту в розмірі 10628,00 грн.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним рішення відповідача в частині 2266,24 грн. податкового зобов'язання та штрафних санкцій 1133,12 грн. за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», колегією суддів слід зазначити наступне.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Однак, позивачем не було надано до перевірки, а також, при проведенні експертизи податкову накладну, яка б підтверджувала право віднесення до складу податкового кредиту січня 2002 року суми ПДВ в розмірі 2266,24 грн., у зв'язку з чим судами правомірно відмовлено в задоволенні позову в цій частині.

Доводи відповідача про корегування податкового кредиту, на підставі пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняті до уваги з тих підстав, що зазначена норма не передбачає корегування податкового кредиту.

Інші доводи, наведені скаржниками в касаційних скаргах, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Маріупольського трамвайно-тролейбусного управління та Державної податкової інспекції у м. Маріуполі - відхилити.

Постанову Господарського суду Донецької області від 02.09.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль