Ухвала суду № 28017624, 27.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2790/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С.

Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"27" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Грищенко Т.М.,

суддів Мельничука В. П., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-ШУЗ" до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС про скасування податкових податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ШУЗ»до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС про скасування податкових повідомлень -рішень задоволено повністю: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 15.03.2012 року №0000532300, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 70040, 00 грн. (за основним платежем - 56032, 00 грн. та за штрафними санкціями - 14008, 00 грн.) та від 11.06.2012 року №00001012300, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 14820, 00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як незаконну та необґрунтовану, прийняту з порушенням норм матеріального права, без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення питання. Відтак, просить суд прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Позивачем до суду були подані заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін, з мотивів її законності та обґрунтованості.

Заслухавши суддю -доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду -без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясовних обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області ДПС проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ПП «А.В.П. Тріада»за період з 01.09.2011 р. по 31.10.2011 р. За результатом перевірки відповідачем складено Акт від 23.02.2012 р. за №351/23-2/33921825 (далі -Акт перевірки) в якому зафіксовані порушення позивачем положень п. 138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198 та п.200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, що виявилось у заниженні податку на прибуток у розмірі 14820, 00 грн. та заниженні податку на додану вартість у розмірі 414688, 00 грн. Також, в акті перевірки відповідачем зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «А.В.П. Тріада»є нікчемними і в силу статей 203, 215, 228 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

За результатом розгляду Акту перевірки, відповідачем були прийняті податкові повідомлення -рішення від 15.03.2012 р №0000532300, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 70040, 00 грн. (за основним платежем -56032, 00 грн. та за штрафними санкціями -14008, 00 грн.) та від 15.03.2012 р. №0000525200, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 18525, 00 грн. (за основним платежем - 14820, 00 грн. та за штрафними санкціями -3705, 00 грн.).

Позивачем, вище вказані податкові повідомлення -рішення були оскаржені в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації у Київській області ДПС.

За результатом такого оскарження, рішенням Державної податкової адміністрації у Київській області ДПС податкове повідомлення -рішення від 15.03.2012 року № 0000525200, яким позивачу було визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 18525, 00 грн. (за основним платежем - 14820, 00 грн. та за штрафними санкціями -3705, 00 грн.) було скасовано в частині застосування штрафних санкцій. В іншій частині скаргу позивача залишено без задоволення. З урахуванням рішення про результати розгляду скарги, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 11.06.2012 № 00001012300, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 14820, 00 грн.

Також, судом було встановлено, що в основу висновків відповідача щодо визнання правочинів вчинених позивачем нікчемними, покладено висновки акту документальної позапланової перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 30.12.2011 р за № 16895/23-02/32820771 з питань дотримання ПП «А.В.П. Тріада» (постачальник позивача) вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 р.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Між позивачам та ПП «А.В.П. Тріада»було укладено наступні договори:

- договір поставки від 01.09.2011 за №15, відповідно до якого постачальник -ПП «А.В.П. Тріада»зобов'язується поставити (передати) у власність покупця -ТОВ «АРТ-ШУЗ»товар. Предметом даного договору є взуття, а саме: чоботи жіночі, 90 пар, на загальну суму 30600, 00 грн. (340, 00 грн. за пару) та напівчоботи утеплені жіночі, 200 пар, на загальну суму 78400, 00 грн. (392, 00 грн. за пару). Загалом сума договору становить 109000, 00 грн., у тому числі ПДВ 18166, 67 грн.

- договір поставки від 04.10.2011 р. за №27, відповідно до якого постачальник -ПП «А.В.П. Тріада»зобов'язується поставити (передати) у власність покупця -ТОВ «АРТ-ШУЗ» товар. Предметом даного договору є взуття, а саме: напівчеревики чоловічі, 600 пар, на загальну суму 148800, 00 грн. (248, 00 грн. за пару) та напівчоботи утеплені жіночі, 200 пар, на загальну суму 78400, 00 грн. (392, 00 грн. за пару). Загалом сума договору становить 227200, 00 грн., у тому числі ПДВ 37866, 67 грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними від 01.09.2011 р. № РН-0109-1 на загальну суму 109000, 00 грн. (а.с.64) та від 04.10.2011 р. № РН-0410-4 на загальну суму 227200, 00 грн.(а.с.59), а також рахунками - фактурами від 01.09.2011 р. № 27 та від 04.10.2011 р. № 4 (а.с.62-63). Крім того, ПП «А.В.П. Тріада»за договорами поставки було виписано на адресу позивача податкові накладні.

Як вбачається з матеріалів справи, загальна вартість поставленого ПП «А.В.П. Тріада» на адресу позивача товару, становить 336200,00 грн. Відповідно до банківських виписок, розрахунки за поставлені товаро -матеріальні цінності проводились в безготівковій формі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків відповідача в частині визнання правочинів укладених позивачем та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, з наведеного вбачається, що угоди укладені позивачем є оспорюваними, оскільки, їх недійсність прямо не встановлена законом, а тому можуть бути визнані недійсними лише за рішеннями суду. Водночас, з матеріалів справи не вбачається доказів визнання таких правочинів недійсними у судовому порядку.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні за відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені норми Господарського Кодексу України слід застосовувати з урахуванням приписів ст. 228 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в повному обсязі надані копії первинних документів, які підтверджують виконання господарських операцій, зокрема, надані копії первинних облікових документів, рахунків-фактур, податкових і видаткових накладних, а також копії банківських виписок в підтвердження факту перерахування коштів на виконання умов договорів.

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій і які, як вбачається з Акту перевірки, були використані відповідачем під час здійснення самої перевірки позивача.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність повної цивільної правоздатності учасників господарських операцій.

Так, як вбачається з матеріалів справи, і позивач і його постачальник -ПП «А.В.П. Тріада» є юридичними особами. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є виробництво взуття, оптова та роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами, в той час, як одним із видів діяльності його контрагента є -інші види оптової торгівлі.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Слід зазначити, що факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

З матеріалів вбачається, що позивачем укладались угоди із ПП «А.В.П. Тріада»з метою виконання наявних у позивача зобов'язань, що виникли на підставі договору постачання від 18.05.2011 р. № 18/05-1, укладеного між позивачем та ТОВ «ВП «Компанія ДіСі»; договору про закупівлю від 08.06.2011 р. № 23, укладеного між позивачем та Державним департаментом України з питань виконання покарань та договору від 28.07.2011 р. № 28/07-11, укладеного між позивачем та Управлінням забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України.

Таким чином, судом вірно зазначено про те, що висновок відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та ПП «А.В.П. Тріад໴рунтується виключно на висновках перевірки контрагента позивача іншим податковим органом, що не знайшло свого підтвердження доказами наявними в матеріалах справи.

Посилання ж відповідача на відсутність мети у ПП «А.В.П. Тріада»щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару, спростовуються матеріалами справи в яких відсутні будь -які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «А.В.П. Тріада», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Також, слід зауважити, що висновки зазначені в акті ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про відсутність умов у ПП «А.В.П. Тріада», для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів укладених позивачем, були сфальсифікованими, також відсутні відомості про звернення відповідача до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Рам з тим, слід зауважити, що Податковий Кодекс України не надає права посадовим особам органів державної податкової служби робити юридичну оцінку договорів, в тому числі щодо їх можливої нікчемності.

Суд також дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, щодо неправомірності визначення відповідачем позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг(п.198.1. ст. 198 ПК України)

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Тобто, з наведеного вбачається, що наявність належним чином оформленої податкової накладної дає право платнику податків на формування податкового кредиту. Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому позивачем правомірно включено до податкового кредиту суму по операціям із ПП «А.В.П. Тріада».

Відповідно до ст. 61 Коституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суду також вважає обґрунтованими висновки суду щодо неправомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення -рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток, що полягає в наступному.

Так, відповідачем, відповідно до Акту перевірки, було встановлено завищення позивачем валових витрат.

Витрати, в розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в підтвердження здійснення господарських операцій було надано всю первинну документацію, наявність якої дає підстави вважати правомірними дії позивача щодо віднесення сум витрат по взаємовідносинам з ПП «А.В.П. Тріада» до складу валових витрат.

Таким чином, суд дійшов правомірного висновку щодо правильності визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток позивачем та відсутності в його діях порушень вимог п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

Згідно ст.198 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно становив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195,196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС -залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2012 р - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Мацедонська В.Е.

Мельничук В.П.