Рішення № 28010541, 27.11.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2012 р.Справа № 5023/4872/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Яризька В.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ, до Дочірнього підприємства "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "ЛІКВО" нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Харків, простягнення 40667717,23 грн.

за участю представників:

позивача - Слюсар М.О. (дов.)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ДП "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "ЛІКВО" нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", про стягнення заборгованості за договором про поворотну фінансову допомогу № 23/10-1856 у розмірі 40667717,23 грн., в т.ч. основна заборгованість - 36779000,00 грн., штраф - 2574530,00 грн., інфляційні втрати - 331011,00 грн., 3% річних - 983176,23 грн.

У судовому засіданні позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився.

Судом встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання, призначене на 15.11.2012р., про час та місце якого був повідомлений ухвалою суду, отримання якої підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Від відповідача 14.11.2012р. через канцелярію суду за підписом головного фахівця з юридичних питань надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою юрисконсульта підприємства.

Враховуючи той факт, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а також враховуючи його клопотання, судом в слуханні справи 15.11.2012р. була оголошена перерва до 27.11.2012р. о 12:00 год.

Про оголошену перерву відповідач був повідомлений належним чином.

Від відповідача 23.11.2012р. через канцелярію суду за підписом директора надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням юрисконсульта підприємства.

Суд вважає неповажними причини неявки відповідача в судове засідання, при цьому суд виходить з наступного.

Згідно положень ст. 28 ГПК України , справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Суду не надано пояснень щодо причин неприбуття в судове засідання інших представників, яким позивачем може бути видані довіреності із відповідними повноваженнями.

Суд також зазначає, що згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Відповідачем ухвала суду про порушення провадження у даній справі отримана 05.11.2012р., а отже відповідач мав достатньо часу, щоб підготувати обґрунтування своєї позиції по справі, однак відповідач, передбаченими ст. 22 ГПК України правами не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував, відзив на позов не надав, тому, клопотання відповідача є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними документами на підставі ст. 75 ГПК України.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

10 грудня 2010 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (позивач) та ДП "ЛІКВО" (відповідач) було укладено договір про поворотну фінансову допомогу № 23/10-1856 (договір), за умовами якого позивач надав відповідачу на визначений строк безвідсоткову поворотну фінансову допомогу. Розмір фінансової допомоги складає 50000000,00 грн. без урахування ПДВ (п.2.1 договору). Строк повернення коштів встановлений до 30.11.2011 р. (п.4.1 договору).

Додатковою угодою № 1 від 29.12.2010р. сторонами змінений розмір фінансової допомоги та встановлений у сумі 36779000,00 грн.

Позикодавець свої зобов'язання за договором виконав повністю, перерахувавши відповідачу фінансову допомогу у розмірі 36779000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 8478 від 13.12.2010р., № 8597 від 21.12.2010р., копії яких надані до матеріалів справи.

Однак, відповідач зобов'язання за договором в частині своєчасного повернення суми фінансової допомоги не виконав.

З метою отримання заборгованості позивачем було направлено відповідачу претензію № 31/19-14512 від 01.12.2011 р., яка залишена останнім без відповіді, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 цієї статті). Частиною 2 статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить стаття 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку з укладанням договору поворотної фінансової допомоги, який, за своєю правовою природою є договором позики, положення щодо якого унормовані параграфом 1 глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 1049 Кодексу встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 цієї статті).

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач не повернув позивачу отриману фінансову допомогу (доказів такого повернення суду не надав, хоча мав таку можливість) у строк, погоджений сторонами у договорі поворотної фінансової допомоги, зобов'язання з повернення фінансової допомоги відповідачем виконано не було.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми неповернутої фінансової допомоги у розмірі 36779000,00 грн.

Крім того позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 7% від невиконаного зобов'язання в сумі 2574530,00 грн. При нарахуванні штрафу позивач посилається на ч. 2 ст. 231 ГК України.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 549 ЦК України визначає, що штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Пунктом 2 частини 2 статті 231 ГК України закріплено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; якщо було допущено прострочення виконання не грошового зобов`язання, а пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

В даному випадку порушено грошове зобов*язання, розмір за порушення якого встановлено ч.6 ст.231 ГК України, а не ч.2 ст.231 ГК України.

Як вбачається з умов договору сторони не погодили конкретну суму штрафу, а лише в п. 5.1 договору визначили, що за порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність в порядку, передбаченому, чинним законодавством України.

Таким чином, у зв`язку із тим, що у договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов`язання має саме грошовий характер, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення заявленого позивачем штрафу.

Суд зазначає, що лише наявність у однієї із сторін спірних правовідносин статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки не є достатньою підставою для стягнення із боржника вказаного штрафу, на підставі пункту 2 частини 2 статті 231 ГК України.

Такої позиції дотримується і Верховний суд України в постанові від 06.12.2010р. по справі № 42/562.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивачем зроблений розрахунок інфляційних втрат за період грудень 2011р. - березень 2012р., сума яких складає 331011,00 грн., та 3% річних за період з 01.12.2011р. по 21.10.2012р., сума яких складає 983176,23 грн.

Надані розрахунки відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору щодо початкової дати нарахування та фактичним відносинам, що склалися між сторонами, а тому ці суми підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи положення ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "ЛІКВО" нафтогазової промисловості Національної Акціонерної Компанії "Нафтогаз України" (61109, м. Харків, вул. Сінна, 32, р/р 26002080984004 в філії ВАТ КБ "Надра" ХРУ, МФО 351834, код ЄДРПОУ 32869691) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, р/р № 26002007367001 в Київській ФПАТКБ "Південкомбанк" м. Київ, МФО 320876; код ЄДРПОУ 31301827) основну заборгованість у розмірі 36779000,00 грн., інфляційні втрати в сумі 331011,00 грн., 3% річних у сумі 983176,23 грн., судовий збір у сумі 64380,00 грн.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 2574530,00 грн. відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.12.2012 р.

Суддя Яризько В.О.