Рішення № 28010159, 11.12.2012, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "11" грудня 2012 р. Справа № 11/5007/1230/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Маріщенко Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України (м.Охтирка, Сумська область)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Житомир)

про стягнення 60819,46 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача на його користь борг в сумі 60000 грн., а також проценти за користування чужими коштами в розмірі 542,47 грн., інфляційні збитки - 60 грн. та 3 % річних - 216,99 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився.

20.11.12р. від позивача до суду надійшло клопотання, в якому просить справу розглядати без участі представника.

Відповідач свого представника та відзив на позов до суду не направив.

Ухвала, направлена на адресу відповідача, повернулась до суду з відміткою органу зв'язку про причину повернення " за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75 (з подальшими змінами), перший (підписаний) примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі. Сторонам справи та у відповідних випадках - іншим учасникам процесу, установам, організаціям надсилається решта примірників процесуального документа, засвідчених відміткою, складеною зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує примірник, її ініціалів та прізвища. Підпис працівника служби діловодства або іншої відповідальної особи (секретар суду, відповідальний секретар суду, інші працівники, які входять до складу судових палат, відділів тощо), що засвідчує примірник документа, скріплюється відповідною (не гербовою) печаткою суду так, щоб відбиток печатки охоплював останні кілька літер назви посади та початок підпису особи, що засвідчує документ. Засвідчувальна відмітка розміщується нижче реквізиту документа "Підпис".

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу. Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006р. №01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007р. №01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008р. №01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23) (п.19 Листа ВГСУ від 13.08.2008р. №01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року")

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами був укладений договір від 15.02.12р. № 32/2, згідно якого замовник ( позивач) доручає, а підрядник ( відповідач) зобов'язується на власний ризик виконати , у відповідності до умов договору, роботу на обладнанні підрядчика, його робочою силою, а замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її.

Згідно п. 1.2 договору, вартість робіт становить 60000 грн.

Початок монтажних робіт здійснюється підрядчиком не пізніше тридцяти днів з моменту отримання предоплати ( п. 1.3 договору).

Згідно п. 2.1 договору, розрахунок за монтажно-налагоджувальні роботи замовник проводить шляхом проплати 100% на розрахунковий рахунок підрядчика.

Після підписання договору, в строк трьох днів замовник зобов'язується здійснити авансову проплату коштів у розмірі 100% суми договору ( п. 2.2 договору).

29.02.12р. відповідачем був виставлений позивачу рахунок-фактура № 21.

На підставі рахунку, позивачем були перераховані відповідачу кошти а розмірі 60000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 189 від 29.02.12р.

Однак, в установлений договором строк відповідач роботи не виконав.

06.07.12р. позивачем була направлена відповідачу вимога про виконання робіт зазначених в договорі.

Вказану вимогу відповідач залишив без відповіді та задоволення.

07.08.12р. позивач направив відповідачу лист - вимогу № 1, в якому позивач просить в семиденний строк, з моменту отримання даної вимоги, повернути кошти в сумі 60000 грн., отримані відповідачем від позивача в якості попередньої оплати за невиконані роботи.

В установлений строк відповідач кошти позивачу не повернув.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення , в якому одна сторона ( боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визначаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 193 ГК України та ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений час.

Згідно ст. 174 Господарського Кодексу України господарські зобов'язання виникають безпосередньо із господарського договору або безпосередньо із закону.

Відповідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк ( термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін).

Зобов'язання , строк ( термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яке неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідна вимога про повернення отриманих коштів була направлена відповідачу 07.08.12р.

Таким чином, у відповідача утворився борг перед позивачем по поверненню отриманих коштів в розмірі 60000 грн.

Факт заборгованості відповідача перед позивачем також підтверджується підписаним сторонами актом звірки розрахунків від 01.03.12р.

В позовній заяві позивач також, просить стягнути з відповідача на його користь 542,47 грн. процентів за користування чужими коштами.

При цьому позивач посилається на те, що у ст. 536 ЦК України, зазначено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ЦКУ користування чужими грошовими коштами покладено в основу кредитних відносин, у тому числі комерційного кредиту.

На підставі ч. 2 ст. 1057 ЦКУ до комерційного кредиту застосовуються положення ст. 1054-1056 ЦКУ, тобто положення про банківській кредит, відповідно до ст. 1054 ЦКУ до відносин банківського кредиту застосовуються положення про позику.

У частині 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Враховуючи викладене, позивачем нараховані відповідачу проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 12.09.12р. по 25.10.12р. в сумі 542,47 грн.

Однак, суд не погоджується з твердженням позивача з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Як встановлено судом, ні договором підряду № 32/2 від 15.02.12р. ні ст. 536 ЦК України, на яку посилається позивач, не визначено розмір процентів за користування чужими коштами, сплаченими позивачем в якості предоплати.

В свою чергу, ч. 1 ст. 8 ЦК України, передбачено, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.

Однак, висновок позивача про те, що подібність відносин підряду і позики полягає у користуванні грошовими коштами не відповідає дійсності.

Так, згідно ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Чинним законодавством не визначено, що до договору підряду застосовуються положення про позику, як і не передбачено цього договором підряду від 15.02.12р. та статтями 1046-1049 ЦК України, якими врегульовано відносини позики. Не випливає цього із характеру спірних відносин сторін.

В свою чергу, відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона ( позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої є якості.

На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обов'язком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики ( ст. 1048, 1049 ЦК України), за договором підряду кошти перераховувались в рахунок оплати вартості виконаних робіт.

Таким чином, договори підряду та позики не є подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування судом положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.

Тобто, відповідач ( продавець) не може бути примушений до дій щодо сплати процентів за користування належними позивачу коштами в сумі предоплати, які ( дії) не є обов'язковими для нього ( відповідача) в силу невизначеності законом та договором № 32/2 від 15.02.12р.

Таким чином, суд відмовляє в частині стягнення 542,47 грн. процентів за користування чужими коштами.

Також, позивач просить стягнути з відповідача нараховані 3% річних в сумі 216,99 грн. та інфляційні в сумі 60 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, 07.08.12р. позивачем, на підставі ст. 530 ЦК України, була направлена відповідачу вимога про повернення коштів в сумі 60000 грн., яку останній отримав 04.09.12р., що підтверджується бланком повідомлення про вручення.

Строк оплати у відповідача по вказаній вимозі настав 11.09.12р.

Однак, в установлений строк відповідач кошти позивачу не сплатив, в результаті чого у відповідача утворилась прострочка виконання грошового зобов'язання на суму 60000грн.

Згідно розрахунку позивача, правильність якого перевірена судом, розмір 3% річних, за період з 12.09.12р. по 25.10.12р., становить 216,99 грн., а розмір інфляційних, за вересень 2012р., становить 60 грн.

Відповідач заперечень з приводу заявлених позовних вимог та доказів сплати суду не надав.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позов частині стягнення 60000 грн. боргу, 216,99 грн. 3% річних, 60 грн. інфляційних та відмовляє в іншій частині позову.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( 10014, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України ( 42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Червоноармійська, 11, код 00956031) 60000 грн. боргу, 216,99 грн. 3% річних, 60 грн. інфляційних, 1595,14 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 14.12.12

Суддя Маріщенко Л.О.

Віддрукувати:

1- в справу

2- 3- позивачу за двома адресами ( рек. з повід.)

4- відповідачу ( рек. з повід.)