Постанова № 28008212, 29.11.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2012 р.Справа № 1570/1027/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Колесниченко О. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

судді - Яковлева Ю.В,

судді - Жука С.І.

при секретарі - Кардашові В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Південьавтотранс»до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Південьавтотранс» звернулося до суду з позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 30 січня 2012 року №№ 0000952310 і 0000962310.

Свої позовні вимоги ТОВ «Південьавтотранс» обґрунтувало незаконністю спірних рішень відповідача.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2012 року вищенаведений позов було задоволено. Скасовано спірні рішення.

В апеляційній скарзі ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні даного позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його задоволення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку позивача (п. 78.1.1 ПК України) з питань дотримання вимог діючого законодавства за період з 1 січня 2009 року по 30 вересня 2011 року, результати якої відображені в акті від 1 січня 2012 року № 114/23-3/23991329 /а.с. 18-67/.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 198.3 ст. 198, п. 138.1, 138.2 ст. 138 ПК України, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», наслідком чого стало заниження ПДВ на загальну суму у 249082 гривень та податку на прибуток на 349566 гривень. Зміст порушень полягав лише у документальному оформленні позивачем отримання послуг (організація перевезень) від свого контрагента ПП «Река», без їх реального надання позивачу в натурі останнім.

На підставі вищенаведеного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року № 0000952310 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму у 370595 гривень (основний платіж -349566 гривень, штрафні санкції -21029 гривень) та № 0000962310 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму у 255566 гривень (основний платіж -249082 гривень, штрафні санкції -6484 гривень) /а.с. 15, 16/.

Відповідно до абз. «1»п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (редакція чинна на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР (редакція чинна на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Таким чином, до податкового кредиту та валових витрат можуть бути віднесені суми сплачені виключно за реально здійсненими господарськими операціями.

Перевіркою позивача була встановлена: відсутність вищенаведеного контрагента позивача за податковою адресою, відсутність у нього (контрагента) будь-яких ресурсів (фінансових, матеріальних та тощо) для здійснення господарської діяльності.

Зазначене, на думку колегії суддів, дає достатніх підстав для висновку про неотримання позивачем в натурі послуг від наведеного контрагента.

Окрім того, позивачем були надані акти виконаних робіт і податкові накладні з вищенаведеним контрагентом /117-129/.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначені акти з накладними не містять змісту, обсягу та одиниць виміру господарських операцій сторін, тобто не є первинними документами у розумінні діючого законодавства.

Колегія суддів вважає, що організація перевезення вантажу це загальна сфера діяльності підприємства, а не конкретна господарська операція. Крім того, неспроможність позивача конкретизувати зміст господарських операцій з зазначеним контрагентом є ще одним підтвердженням безтоварності їх господарських операцій.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, отримання позивачем послуг з організації перевезення вантажів від зазначеного контрагента не підтверджено первинною документацією та не може бути враховано податковому обліку.

Абзацом 2 ч. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року N 984 та зареєстрованому в МЮ України 12 січня 2011 року за N 34/18772 передбачено, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Таким чином, акт перевірки є належним та допустимим доказом порушення суб'єктом господарської діяльності діючого законодавства у відсутності відомостей, які достовірно спростовують викладені в ньому факти.

Частинами 1, 2 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку колегії суддів, частина 2 вищенаведеної норми не звільняє позивача (не суб'єкта владних повноважень) від доказування своїх доводів належним чином.

Отже, на думку колегії суддів, відповідач належними та допустимими доказами довів безтоварність вищенаведених господарських операцій позивача, тобто правомірність свого рішення.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, безтоварні господарські операції не призводять до реальних змін майнового стану суб'єкта господарювання та його контрагентів.

Частиною 1 ст. 145 ГК України передбачено, що майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Частиною 6 ст. 145 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на наявність первинної документації, якими були оформлені вищенаведені безтоварні господарські операції, так як вони (бухгалтерська та фінансова документація) є не підтвердженими інвентаризаціями відповідно до вищенаведених вимог закону, тобто достовірно не доводять факту реальних змін майнового стану позивача або його контрагентів у зв'язку зі здійсненням вищенаведених операцій.

Отже, на думку колегії суддів, жодних підстав для висновку про протиправність спірних рішень відповідача не мається.

Пунктом 4 ст. 202 КАС України передбачено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив такі порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення даної справи, внаслідок чого його постанова підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення даного позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби -задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2012 року -скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Південьавтотранс»до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 30 січня 2012 року №№ 0000952310 і 0000962310 -відмовити у повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Постанова у повному обсязі виготовлена та підписана 3 грудня 2012 року.

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /Ю.В. Яковлев/

/С.І. Жук/