Ухвала суду № 28007844, 29.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2012 р.Справа № 2а-1870/3367/12

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Букар Х.М.

за участю:

представника позивача -Капустін Д.О.

представника відповідача -Талденко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Сумах Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.2012р. по справі № 2а-1870/3367/12

за позовом Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб»

до Державної податкової інспекції в м. Сумах Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Дочірнє підприємство «Завод обважнених бурильних та ведучих труб», звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми Державної податкової служби № 0000052260/4386 від 12.04.12 р. про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 437474,0 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 66932,0 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.12 р. по справі № 2a-1870/3367/12 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.12 р. по справі № 2a-1870/3367/12 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 25/2260/30991664/2 від 30.03.12 р. позапланової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток за 1 півріччя 2011 р. в частині фінансово-господарських операцій з ПП «Ініціатива-Союз-С», в якому були зафіксовані порушення платником податків вимог п. 1-3, п. 5 ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України; п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.3.2, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 14.1.36 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України, які призвели до заниження податку на прибуток на у 1 кв. 2011 р. на 267729,0 грн., у 2 кв. - 169745,0 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставністю формування валових витрат по операціям з ПП «Ініціатива-Союз-С», оскільки за інформацією, отриманою від Ленінської МДПІ у м. Луганську (акт № 1205/16/36990865 від 07.07.11 р.), дане підприємство за місцем реєстрації не знаходиться, у нього відсутні основні виробничі фонди, кількість працюючих (7 осіб) не достатня для виконання обсягу робіт. Враховуючи те, що в ході аналізу податкової звітності ПП «Ініціатива-Союз-С»встановлена відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, Ленінська МДПІ у м. Луганську дійшла висновку, що договори укладені ПП «Ініціатива-Союз-С»та покупцями (постачальниками), укладені без мети настання реальних наслідків. Крім цього, в ході перевірки не підтверджено наявність придбання товарів (послуг) від підприємств-постачальників та постачання товарів (послуг) від підприємств-покупців за лютий 2011 р., що свідчить про те, що правочини між ПП «Ініціатива-Союз-С»та підприємствами-постачальниками і підприємствами-покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно ч. 1, ч. 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 ЦК України є нікчемним і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дослідив укладений позивачем з ПП «Ініціатива-Союз-С»договір № 79/9-26-11 від 14.03.11 р., предметом якого є поставка товару, кількість, якість та інші характеристики якого визначаються у специфікації. У наданих специфікаціях від 14.03.11 р. та від 30.03.11 р. визначений товар - феронікель ФН 5М, в т.ч. нікелю 100%, на загальну суму 450000,0 грн. та 1740000,0 грн. відповідно. В цих же специфікаціях обумовлені строки поставки та умови оплати. Вказаним договором також було узгоджено, що поставка здійснюється автомобільним транспортом на умовах поставки - СРТ, ІНКОТЕКМС 2010 (м. Суми, вул. Комарова, 2, склад покупця).

Поставка та прийняття товару в кількості 42,641 т. на суму 2170725,0 грн. оформлені видатковими накладними № 157 від 15.03.11 р., № 300 від 01.04.11 р., № 311 від 14.04.11 р. податковими накладними № 21 від 15.03.11 р. на суму ПДВ 80850,0 грн., № 49 від 31.03.11 р. на суму ПДВ - 133333,33 грн., № 22 від 14.04.11 р. на суму ПДВ- 124228,75 грн.

Транспортування товару здійснено за рахунок постачальника і факт перевезення придбаного товару підтверджений наданими позивачем до матеріалів справи ТТН (а.с.29-31).

Наявність на час проведення перевірки у позивача вказаних документів, їх належне оформлення і оприбуткування придбаних товарів в бухгалтерському обліку відповідачем не спростовано.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції процитував зміст п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4, п. 2.15 та 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 р., і зроблений висновок про те, що наявними доказами підтверджено придбання позивачем товару у ПП «Ініціатива-Союз-С»і за цими операціями виникли реальні зміни майнового стану платника податків та призвели до збільшення (зменшення) активів та зобов'язань підприємства, а тому позивач правомірно відніс до складу валових витрат підприємства витрати, пов'язані із придбанням товарів у вищевказаного суб'єкту господарювання.

Вищенаведене стало підставою для задоволення позову.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що за результатами дослідження матеріалів справи суд першої інстанції також дійшов висновку, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Оскільки постанова Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.12 р. по справі № 2a-1870/3367/12 прийнята у відповідності до норм чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сумах Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.2012р. по справі № 2а-1870/3367/12 -залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.2012р. по справі № 2а-1870/3367/12 за позовом Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб»до Державної податкової інспекції в м. Сумах Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 04.12.2012 року.