Ухвала суду № 28007743, 27.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2012 р.Справа № 2а-7202/12/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012р. по справі № 2а-7202/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об'єднання «Вертікаль»

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ науково-виробниче об'єднання «Вертікаль», звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 12.06.12 р. № 0000200154, № 0000190154 про зменшення бюджетного відшкодування ПДВ за липень 2011 р. в сумі 66528,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 33264,0 грн., за серпень 2011 р. в сумі 60047,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 30023,5 грн., за вересень 2011 р. в сумі 35036,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 17518,0 грн., за жовтень 2011 р. в сумі 36664,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 18332,0 грн., за листопад 2011 р. в сумі 36326,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 18163,0 грн., за грудень 2011 р. в сумі 29384,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 14692,0 грн., за січень 2012 р. в сумі 44069,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 22034,5 грн., за лютий 2012 р. в сумі 13130,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 6565,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 р. по справі № 2а-7202/12/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 р. по справі № 2а-7202/12/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 1400/15-408/30750980 від 28.05.12 р. документальної невиїзної перевірки підприємства позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків, ТОВ «РЕЙНБОУ ТЕХНОЛОДЖІС Україна»(код 36259157) за період з 01.02.11 р. по 31.05.11 р., з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 р., січень та лютий 2012 р.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що позивачем до матеріалів справи не надана копія або оригінал податкового повідомлення-рішення № 0000200154 від 12.06.12 р., а тому встановити, чи було воно прийняте за результатами вказаної перевірки, у суду першої інстанції можливості не було. Тобто суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, робив висновок стосовно документу, який позивач до матеріалів справи не надав. Але, як вбачається з наданого корінця податкового повідомлення-рішення, вищевказаний акт дійсно був підставою для прийняття повідомлення-рішення № 0000200154 від 12.06.12 р. про зменшення бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2011 р. в сумі 44744,0 грн. та за березень 2011 р. в сумі 130076,0 грн.

В акті перевірки від 28.05.12 р. зафіксовані порушення платником податків вимог ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог визначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «РЕЙНБОУ ТЕХНОЛОДЖІС Україна»; п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201, п. 198.4 та п. 198.3 ст. 198 ПК України у зв'язку із завищенням податкового кредиту за рахунок відображення у складі податкового кредиту сум ПДВ до першої події (придбанням товарно-матеріальних цінностей або перерахування коштів) за лютий 2011 р. в сумі 44743,51 грн., за березень 2011 р. в сумі 130075,56 грн., за квітень 2011 р. в сумі 112040,22 грн., та заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ по декларації з ПДВ за липень 2011 р.; п. 198.6 ст. 198 ПК України у зв'язку із завищенням податкового кредиту по декларації з ПДВ за травень 2011 р. в сумі 117336,56 грн., липень 2011 р. в сумі 51353,74 грн., серпень 2011 р. в сумі 6243,79 грн., вересень 2011 р. в сумі 22436,62 грн., жовтень 2011 р. в сумі 13510,0 грн., листопад 2011 р. у сумі 24014,54 грн., грудень 2011 р. в сумі 27584,53 грн., січень 2012 р. в сумі 15014,26 грн.; п. 198.6 ст. 198, абз. а п. 200.4 ст. 200 ПК України у зв'язку із завищенням бюджетного відшкодування за липень 2011 р. - 6652,0 грн., серпень 2011 р. - 60047,0 грн., вересень 2011 р. - 35036,0 грн., жовтень 2011 р. - 36664,0 грн., листопад 2011 р. - 36326,0 грн., грудень 2011 р. - 29384,0 грн., січень 2012 р. - 44069,0 грн., лютий 2012 р. - 13130,0 грн. (т. 1 а. с. 6-24).

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що за наявною у нього інформацією, отриманою від ДПІ Печерського району м. Києва, у ТОВ «РЕЙНБОУ ТЕХНОЛОДЖІС Україна»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру (т. 1 а. с. 81-112). Зазначені операції не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності контрагентів позивача є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів. Крім того, вказане підприємство на письмовий запит органу ДПС не надало пояснень та документального підтвердження стосовно його господарських операцій з відповідними контрагентами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дослідив укладений позивачем з ТОВ «РЕЙНБОУ ТЕХНОЛОДЖІС Україна»договір поставки № 01/2010 від 04.01.10 р. (т. 4 а. с. 69-71), предметом якого є поставка продукції, найменування, кількість, ціна та строки поставки якої вказується у специфікаціях. В додатковій угоді від 02.07.10 р. сторони узгодили, що ціна продукції вказується в рахунку-фактурі, а загальна сума за договором становить 2000000,0 грн. До матеріалів справи надані специфікації, в яких вказане найменування товарів, кількість, ціна товару (т. 4 а. с. 115-128).

Як зазначено в судовому рішенні, про виконання поставок свідчать надані позивачем видаткові накладні (т. 1 а. с. 128-170, т. 2 а. с. 9-47, 50-88, 90-98, 105-106, т. 3 а. с. 52-114), податкові накладні (т. 1 а. с. 171-213, т. 2 а. с. 111-205, т. 3 а. с. 121-184), прибуткові ордери на товари (т. 1 а. с. 214-250, т. 2 а. с. 2-8, 206-250, т. 3 а. с. 2-51, 185-248), перелік яких наведений в постанові суду першої інстанції і їх наявність на час проведення перевірки відповідачем не заперечувалася.

Оплата за поставлений товар проведена у безготівковій формі, що підтверджено платіжними дорученнями (т. 3 а. с. 249-250, т. 4 а. с.2- 68).

Також судом першої інстанції було з'ясовано, що доставка товару здійснювалась на підставі договору № ХА122 від 25.05.10 р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладеним позивачем з ПП «Нічний експрес»(т. 4 а. с. 74-76) і оформлена ТТН (т. 1 а. с. 134, 158-170, т. 2 а. с. 9, 32, 48-49, 51, 89, 99-110, т. 3 а. с. 88, 95, 102, 112, 114-120) та довіреностями на отримання товару (т. 4 а. с. 107-114).

Крім того, суд першої інстанції встановив, що отримані товарно-матеріальні цінності за укладеним договором були використані позивачем у подальшій діяльності підприємства, на підтвердження даного факту ТОВ «Вертікаль»надало до суду накладні на переміщення товару (т. 4 а. с. 129-250, т. 5 а. с. 2-187), митні декларації (т. 5 а. с. 188-207).

Наявність і належне оформлення вказаних документів відповідач не спростував ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі.

Посилаючись на положення п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201, п. 198.4 та п. 198.3 ст. 198 ПК України, п. 9.2. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затверджено наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704, суд першої інстанції дійшов до висновку, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладенні, виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад, а тому позов підлягає задоволенню.

Також колегія суддів вважає доцільним зауважити, що висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, на чому наполягає апелянт в апеляційній скарзі, зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних суд першої інстанції зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Також висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що в діях його контрагента за договором були виявлені якісь порушення або невідповідності.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

За таких підстав колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 р. по справі № 2а-7202/12/2070 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012р. по справі № 2а-7202/12/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012р. по справі № 2а-7202/12/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об'єднання «Вертікаль»до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій